Читати книгу - "Присягнись, що моя, Поліна Ендрі"

21

- Тепер я розумію, чому чоловіки божеволіють від тебе. Елайно, я уражений тобою остаточно і наповал. Тебе хочеться торкатися і повністю володіти... Ти така неймовірна... І недоступна. Недоступна доступність.

- Ау, Елю, ти з нами?

Пальці клацають перед моїм обличчям, і я вмикаюся, розпилюючи солодкий голос Блейка в розумі. Ну вже ні, пішов до біса.

Бачу перед собою засмагле обличчя Ітана.

- Ти щось сказав? - В моїх очах все ще пливе затуманений серпанок.

Він виглядає засмученим, коли розуміє, що я його не слухала.

- Крихітко, я сказав, що зараз почнеться басейнове видовище. Вечірка тільки в розпалі. Ти взяла з собою купальник?..

Я кидаю байдужий погляд на незнайому мені компанію хлопців і дівчат, які раз у раз гидко іржуть, перекриваючи своїм ґоготом музику і попиваючи поряд зі стійкою коктейлі. Морщусь, відвертаючи голову.

- Я не хочу.

Ітан здається навіть блідне. Він виглядає по-справжньому засмученим і це викликає навіть трохи жалість. Зітхнувши, він сідає на диван поруч зі мною.

- Крихітко, ти якась не така сьогодні, - зауважує хлопець, пильно дивлячись на мене. - У тебе щось сталося?

- Сталося, - дивлюся в його горіхові очі. - Я погодилася поїхати з тобою на цю безглузду вечірку.

- Воу, - одразу реагує хлопець. - Не рубай з плеча, крихітко. Давай спочатку вип'ємо, трохи розслабимося. Який коктейль ти любиш, м? Я миттю збігаю. Ну ж бо, де ж моя весела, безбашенна Еля?

В останніх словах здається звучить розпач упереміш з напускними веселощами. Це все здається мені страшенно дратівливим.

- По-перше, я не твоя, Ітане, - видихаю, скидаючи зі своїх плечей його важку руку і відсуваючись. - Ми з тобою провели ніч лише один раз і це було давно. Я взагалі не розумію, з чого раптом ти вирішив згадати про мене через стільки часу.

- Крихітко, я ж казав, що їду за кордон на кілька місяців і подзвоню, як повернуся... - непомітно присувається. - Та й нічого не можу вдіяти, засіла ти у мене в голові. Я жах, як хочу...

- По-друге, Ітане, - швиденько перебиваю, боячись почути всяку вульгарність про те, чого він там хоче. - Ти сказав, що ми поїдемо в одне затишне місце, а не в цей без року притон.

Ітан навіть присвистує від подиву.

- Елю, ти чого? Яка муха тебе вкусила?

- Все, з мене вистачить, - скидаю зі свого коліна його повзучу під спідницю руку і підводжуся. - Ти мене бісиш. Я додому, - хапаю свою сумку і телефон, і йду геть під приголомшений вигляд колишнього коханця. На ходу обертаюся, гніваючись: - І припини називати мене "Еля". Я Елайна, чорт забирай, Елайна! Це зовсім інше ім'я. Придурок, - повертаюся і спішу зло на вихід.

- Еля! Елю, стривай!

Я розвертаюся, люто дихаючи, і мабуть це його на мить гальмує.

- Тобто Елайна, - швидко виправляється.

Ітан наздоганяє мене, а я чомусь стою і чекаю.

- Що не так? Все ж було добре, ти сама захотіла зі мною поїхати, - з нерозумінням питає він.

– Це! - я обводжу руками пів будинку. - Ти говорив мені про приватний затишний будиночок, а привіз мене на якусь тупу вечірку зі збіговиськом п'яних обкурених придурків!

І за законом підлості саме в цей момент музика стихає і мій крик стає чутним у кожному куточку приміщення. Я помічаю на собі недобрі погляди кількох хлопців та дівчат.

- Хочеш, ми поїдемо звідси разом прямо зараз? - несподівано м'яко запитує Ітан. І це трохи зменшує мій запал.

– Ні, не хочу, – тихо відповідаю. – Я взагалі тебе не хочу. Даремно тільки погодилася з тобою разом їхати. Нічого не буде, Ітане.

- Еля... Тобто Елайна, - він дуже намагається, щоб його посмішка виглядала не засмученою. - Вибач. Давай я відвезу тебе додому.

Кілька секунд я стою без відповіді і, мабуть, сприйнявши це як згоду, він обережно бере мене за долоні. Це миттю мене протвережує. Я висмикую свої долоні з його рук.

- Ні, дякую. Я сама.

- Елайно, дозволь мені хоч якось загладити свою провину. Я не знав, що ти не любиш такі вечірки. Думав, тобі сподобається сюрприз. Якби не хотіла зі мною проводити ніч, так би й одразу сказала.

- Ну от зараз і говорю.

- Я це вже зрозумів, - губи Ітана з гіркотою кривляться. - Почекай лише п'ять хвилин, гаразд? Я візьму тільки ключі від машини та телефон, і можемо їхати.

Я киваю і все ж таки вирішивши почекати, відходжу трохи в сторону. Чесно кажучи, мені стає не по собі, коли я залишаюся одна. Компанія постійно поглядає на мене, причому не в найкращому сенсі. Мені не подобається те, як хлопці, потягуючи коктейлі, дивно дивляться на мене. Вороже, чи що. Дівчата оцінюють мене з ніг до голови, кривлячи свої великі накачані губи. Вперше у великій компанії я почуваюся не надпривабливою та бажаною, а скоріше незатишно та затиснуто. Ну де ж ти, Ітане?

Озираюся на всі боки і починаю нервово барабанити пальцями по сумочці, виглядаючи з нетерпінням. Ітан показується з однієї з кімнат лише через кілька хвилин і повільним кроком наближається до мене.

- Нарешті, - видихаю я з явним полегшенням, придушивши бажання потягнути його за собою, щоб було швидше. - А то мене твої друзі мало не зжерли тут. Поїхали.

Я бачу, що він мені хоче щось сказати, але мені ніколи, я вже повернулася і квапливо йду вперед, навіть не приховуючи, що хочу якнайшвидше покинути це місце.
Вискакую на вулицю, не зменшуючи темп, ще ніколи я так не поспішала піти геть з вечірки. Ітан десь позаду мене натискає на пульт, розблокувавши машину, і я прискорюю крок, застрибуючи в салон. Коли він тільки підходить до автомобіля, я вже сиджу на передньому сидінні і дивлюся перед собою у повній готовності, поклавши сумочку собі на коліна. Ітан сідає за кермо і що дивно, не каже мені жодного слова, коли вирулює з двору триповерхового таунхауса, який зняли його друзі для вечірки. 

Усю дорогу ми так і їдемо мовчки. Якоїсь миті мені навіть стає його шкода, коли я бачу похмурий смуток на обличчі і чую час від часу важкі зітхання. Його губи з досадою підтискаються, руки зосереджені на кермі, на обличчі не залишилося сліду веселощів. Мені хочеться якось розбавити це похмуре мовчання, але я швидко відмахуюсь від цієї ідеї. Начхати на все. Я просто хочу додому. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍