Читати книгу - "Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko"

Глава дванадцята. 

Наступного ранку усі повільно збирались у фойє. Вирішальний день настав, сьогодні стане ясно, яка академія є найкращою у королівстві Льготе. Усі розуміли, що саме через мій план цей бій буде важким, та це нікого не лякало. Ми вийшли з готелю і попрямували до академії. Юрба навколо впізнавала нас і розтікалася у сторони, даючи дорогу. Ми раптом стали відомими. На воротах академії нас знову зустрів та провів до арени секретар ректорату. Я з ректором сів на трибунах. Я уважно оглянув усіх присутніх навколо. Атмосфера над ареною була гнітючою. Невже вони очікують повторення учорашнього? Це мало сенс, якщо взяти до уваги, що основною масою глядачів були учні цієї академії. 
Над ареною зʼявився суддя. А непогано його підлатали за останню добу, наслідків учорашнього побиття майже непомітно. 
    ⁃    Дорогі гості та учасники турніру! По-перше, я хочу вибачитися за свою помилку зі спробою дискваліфікації команди академії Матану! Певний час я переглядав правила турніру і дійшов висновку, що вони жодним чином не були порушені!  
Та що ти кажеш, учора усе місто бачило, як ти їх своїми зубами переглядав, вилупок. 
    ⁃    Тому зараз я хочу запросити команду Матану на цю арену і привітати їх з перемогою у вчорашньому матчі! Будь ласка! 
Він показав рукою на двері, які тої ж миті відчинилися і моя команда зʼявилася на арені. 
    ⁃    Оплески, будь ласка, нашим переможцям!
З трибун почулися рідкі оплески. Дідько, це було так принизливо, що я аж стис кулаки у безсилій люті. Навіть не уявляю, що відчували у цей час члени моєї команди. Я придивився до їхніх облич. Злість і нерозуміння. 
    ⁃    А тепер, запрошую на арену ваших сьогоднішніх суперників, команду академії Льготе!
Двері відчинилися, але ніхто не поспішав з них виходити. Пауза явно затягнулася, дехто на трибунах почав крутити головами, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Нарешті звідти вибіг якийсь студент, і зупинившись по центру арени голосно прокричав:
    ⁃    Команда магічної академії Льготе визнає свою поразку! 
Після чого швидко втік назад. Я схопився на ноги. Такого відвертого ляпаса по нам я відверто не очікував. 
    ⁃    Вииии! … - в мене не було слів. 
Раман ухопив мене за руку і оточив магічним барʼєром, справедливо вирішивши, що я от-от почну гамселити усе навкруги. І того дійсно ледь не трапилось. Це було верхом приниження. Вони навіть не вийшли до нас на арену, щоб гідно відмовитись від поєдинку, прислали натомість якогось… шмаркача! А як же мій план? Я ночі не спав, щоб проаналізувати усі можливі деталі та наслідки! І де усе це тепер? Дідько! Потрібна нова стратегія на бої у Імперії! Під тиском ректора я сів назад на своє місце. 
    ⁃    Що ж, у такому разі я проголошую команду академії Матану переможцями відбіркових до магічного турніру Північної Імперії у королівстві Льготе! Та чекаємо вас за два місяці у столиці Імперії! Шановні глядачі та гості, ваші оплески переможцям! 
З трибун знов пролунали поодинокі оплески. Дідько, я ледь не спалив це місце вщент! 
    ⁃    Ходімо. - хлопнув Раман мене по плечі. 
Я мовчки встав та пішов за ним до виходу. Гори воно усе синім полумʼям. Поверталися ми до готелю у не найкращому настрої. 
    ⁃    То що робимо далі? - запитав нас Раман, коли ми окупували фойє. 
    ⁃    Є різні варіанти. Можемо хоч зараз їхати до Імперії, або на тиждень чи два повернутися до Матану і вже потім звідти поїхати - додав хтось. 
    ⁃    Або плюнути на ці змагання, і нехай котяться собі в дупу. - завершив я. 
    ⁃    Капітан?!
Команда мене не зрозуміла. Я мовчки пішов у номер. Усе полетіло шкереберть, а я не знав, що з цим робити. 
    ⁃    Капітан, - Ірген пошкреблася до мене у номер - ми йдемо на спільну вечерю, ви з нами?
Я зібрав книги з магії, котрими обклався у ліжку. 
    ⁃    Зараз йду. 
Ми зайшли до ресторану, де не так давно обібрали до нитки шашличну команду. Хоч якісь приємні враження з цієї мандрівки. 
    ⁃    Гаразд, час вже приймати рішення. - Раман знов підійняв це питання, коли вечеря наблизилася до завершення. - Хто як гадає, я вислухаю усі пропозиції і прийму рішення. 
    ⁃    Я б у Імперію поїхала, ніколи там ще не була… - подала голос Ірген. 
    ⁃    І я за те. - підтримав її Грас
    ⁃    Та і я так думаю. - то вже Мара. 
За пряму дорогу до Імперії виступили майже усі члени команди. Нікому не було цікаво на тиждень повертатися додому, щоб збільшити мандрівку ще на кілька тижнів. До того ж ми не знали, чи безпечний зараз туди шлях, нову порцію отрути отримати ніхто не хотів. А відмовитись від участі у змаганнях, як то запропонував я, узагалі ніхто не хотів. Тож, моя пропозиція виявилась чи не маргінальною. 
    ⁃    Гаразд, - підвів я резюме - Імперія так Імперія. Але за умовою, що ми летимо човном, що швидше, а не їдемо гахом це раз, і по-друге, ми обчищаємо підземелля на своєму шляху! Лише на цих умовах я лишаюсь капітаном команди. 
Запала коротка тиша. 
    ⁃    Так, капітан! - вигукнула Ірген. 
    ⁃    Умови кращі, аніж я сподівався. - мовив ректор.  
Усі згодні закивали. Здається, команда знову відчула єдність та азарт.   
    ⁃    Якщо так, то завтра день підготовки і закупок, вилітаємо ж післязавтра…
Я не закінчив, як почув від дверей приховану ауру Бойового Предка вищого ступеня. Ми з Раманом одночасно озирнулись у сторону дверей. Старий дід з довгою білою бородою у чорному. Я скривився. Тхнуло церквою. 
    ⁃    … вранці. - завершив я свою перервану думку. 
Передчуття мене не обдурило - дідок прямував до мене. 
    ⁃    Анею, ми можемо поговорити окремо? Я, якщо ти не знаєш, Лірик, єпископ церкви Білих Близнюків у королівстві Льготе. 
Гаразд, вислухаю чого хоче головний піп королівства. Я встав і пересів до сусіднього столика, де вказав йому рукою на вільного стільці. Лірик накрив нас аурою. 
    ⁃    То чим завдячую? 
    ⁃    Анею, я прийшов наразі не як ворог. 
    ⁃    То що, мені окропити собі щоки сльозами вдячності? 
    ⁃    Даремно ти так…
    ⁃    Лірик, давай відверто - кожного разу, коли церковники у Льготе наближаються до мене, то намагаються вбити, хоча конфліктів між нами немає. Тому скажи, чому я повинен вірити твоїм словам? 
    ⁃    Визнаю, у тебе є конфлікт з церквою, але ти маєш нас зрозуміти…
    ⁃    Зрозуміти кого? - перебив я єпископа - Вбивць і катів, що не гребують жертвоприношенням мирних громадян заради власної сили? Та ви маєте радіти, що я не знищив ваші кодла у кожному місті, чи містечку, чи навіть покинутому селі у цьому королівстві, чи будь-де інде, куди я зможу дотягнутись! 
Лірик постукав по столу пальцем. Розмова явно не йшла за його планом. 
    ⁃    Анею, повір, не усі ми такі. Церква Білих Близнюків робить для континенту багато хорошого! 
Я нахилився до нього, зазираючи у сірі, вицвілі від років очі. 
    ⁃    Коли мені сунуть під носа діжку з лайном, і стверджують, що там є кілька діамантів, то чи це означає, що я загорну рукава і почну там порпатись, розшукуючи їх? 
    ⁃    Аней!
    ⁃    До того ж, я підозрюю церкву у масовому вбивстві людей на шляху між Матаном та Льготе! Але доказів поки що не маю.  
Лірик встав на ноги. 
    ⁃    Анею, ти зараз явно перетинаєш кордон дозволеного! 
    ⁃    Сядь, Лірик, поки я ще терплячий. Не треба мені тут старчих вибриків. 
Старий сів. 
    ⁃    Анею, у трагедії на шляху церква не винна, даю тобі слово, адже особисто проводив розслідування. Маю подякувати, що ти спалив джерело розповсюдження отрути, хоч ти і знищив цим усі сліди винуватців. 
    ⁃    Там не було слідів. 
    ⁃    Що? 
    ⁃    Там не було жодних слідів, чи ти мене за дурня, нездатного відшукати ауру, маєш? 
    ⁃    Якщо так, то це міг бути лише…
    ⁃    Архімаг чи Бог Війни вищої ступені, або хтось сильніший за них. Список кандидатів не такий вже й великий, так? 
    ⁃    Скажи, як ти зі своїми людьми вивів отруту? 
    ⁃    Я не вивів, лише тимчасово стримую наслідки ліками. У гільдії цілителів є зразок, вам не важко буде відтворити формулу. Це все?
Лірик задумливо похитав головою. 
    ⁃    Анею, я щодо мети свого приходу сюди. 
    ⁃    Кажи вже. 
    ⁃    Церква небезпідставно вважає, що тебе вже забагато для королівства. Настав час тобі покинути його і йти до Імперії. Ми не навʼязуємо тобі саме до якої - Північної, Південної, Східної, Західної, та хоч Центральної - вибирай сам, куди заманеться. Але до князівств і королівств континенту тобі шлях закрито, вибач. 
    ⁃    Церковник, не тобі і не твоїй церкві тут вирішувати. 
    ⁃    Анею, церква все ж наполягає на цьому, подумай, чи витримаєш ти, та твої друзі наслідки твоєї відмови підкоритися. 
Я нахилився до Лірика і прошипів йому в обличчя. 
    ⁃    Якщо хоч волосина впаде з моїх знайомих чи друзів, я особисто випатраю мов рибу усіх святош у цьому королівстві. І жоден Бог Війни мене не зупинить. Так що подумайте, чи витримає церква наслідки своїх погроз у мій бік. 
    ⁃    На твоєму місці, Анею, я б не кидався такими погрозами. 
    ⁃    Ти не на моєму місці, старий. І ніколи не будеш. А тепер усе, розмову закінчено, тобі час йти звідси. 
Старий мовчки пішов геть. Хай котиться, довбаний святоша. Я повернувся за стіл до своєї команди. 
    ⁃    Усе гаразд, капітан? 
    ⁃    Так, плани наші лишаються незмінними, готуйтеся до вильоту післязавтра вранці! 
Увесь наступний день я вештався ресторанами та скуповував просто гігантську кількість готових страв разом з посудом, що відправляв прямо у сховище. Урок, який я виніс з підземелля Вангану, де більше двох років харчувався чи не одною маною, казав - смачна їжа, то запорука гарного настрою навіть для Бойового Предка. 
Наступного дня, через те, що польоти літаючими човнами над містом були заборонені, нам майже дві години довелося їхати гахом за межі міста. Нарешті, минувши ворота, ми знайшли підходящу для зльоту галявину. Усі вийшли і позабирали свої речі, після чого Раман прибрав транспорт до сховища. Я витягнув літаючий човен. Моя команда вже бачила його, а от ректор вперше. 
    ⁃    Ого! - він підійшов і поплескав долонею по деревʼяному борту - Красуня! 
    ⁃    Згоден з вами, ректор!
Я застрибнув на корму і спустив трап, щоб усі піднялися на борт. 
    ⁃    Розташовуйтесь, а я поки підготую човен до польоту. 
Спустившись у кают компанію я зняв кожух з силового приладу за сходами і витягнув звідти два ядра шостого класу, встановивши замість них ядра сьомого класу. Виконавши цю просту дію, я повернувся на кокпіт, поклав руку на прилад штучного горизонту і аурою активував систему навігації човна. Поруч у повітрі загорілись індикатори багатьох приладів. Ну що, інструкцію я вже чи не на памʼять знав, тож змістив повзунка розгортання крил у зелену зону. З тихим шипінням чотири пари напів прозорих сітчастих крил, що були складені понад бортом, розгорнулися перпендикулярно вісі човна і прийняли положення до зльоту. Я зсунув повзунок стартового підйому і крила почали вертикально коливатися з невисокою амплітудою. Човен повільно відірвався від землі на десяток метрів. 
    ⁃    Йохууу! - вигукнув я. 
Це було весело! Над приладом штучного горизонту загорілася карта континенту. Я вибрав точку на кордоні між королівством Льготе та Імперією, після чого поклав руку на прилад штучного горизонту і встановив позитивный тангажний кут. Ніс човна трохи задерся вгору, і я зсунув повзунок швидкості до відмітки пʼятдесяти кілометрів на годину. Човен рушив уперед і вгору, повільно набираючи висоту. Досягши відмітки у сімсот метрів, і звірившись з мапою, що на маршруті немає високих перешкод, я привів кут тангажу до нейтрального, після чого ніс човна вернувся до горизонту. Мені здалося, що потік повітря на такій швидкості не комфортний і я знизив її до тридцяти пʼяти кілометрів на годину. Оце в самий раз! Тепер лишалося лише повернути ключа у положення автоматичного польоту і все - човен сам доставить нас у точку, що я вибрав на мапі. Здається, я виконав усе згідно інструкції. Чи не все? Мене бентежило, що я забув щось зробити. Я визирнув з кокпіта на корму. Та ні, трап прибрав… Дідько, каюта! Я забувся зайняти якусь каюту! Адже їх було лише чотири двомісних, а нас на борту дванадцять душ! Я щодуху побіг до кают компанії, звідки були вузькі двері до кают на носі та на кормі човна. Швидко зиркнув навкруги, намагаючись визначити, чи є ще вільні ліжка у каютах. 
    ⁃    Капітан! - Ірген помахала мені рукою - Я вибрала нам каюту! 
Нам?! Вона вказала на двері зліва на кормі. 
    ⁃    То, ми тепер будемо спати разом? - я наблизився до неї впритул. 
    ⁃    А що, ти проти? 
Її довгі вуха почервоніли. 
    ⁃    Хіба я таке казав?
Люди навколо робили вигляд, що не чують нас. 
За годину усі знайшли собі місце, де влаштуватися для довгої подорожі. Четверо з нас, ті що лишилися без кают, встановили відкидні ліжка у кают компанії поруч з камбузом. Шуткували, що по ночам вони усе одно люблять ласувати смаколиками. Згоден, серед них лише Раман не мав зайвої ваги. Трьом іншим не завадило б схуднути. 
Ми нарешті усі піднялися на кокпіт для наради. 
    ⁃    Ректоре, як думаєте, нам краще до найближчого підземелля Імперії, чи може ви знаєте яке краще з них? 
Раман підійшов до карти. 
    ⁃    Я не так багато про них чув, але з твоїм золотим значком у Імперії не провести усіх нас до підземелля, треба кожному отримати знак авантюриста у гільдії, такі правила. Тому, нам потрібно ось сюди!
Він ткнув пальцем у точку на карті. Місто Зракаль. Я змінив курс. Система автоматичної навігації вказувала, що туди нам майже дві доби летіти.  Гаразд, ми не проти. 
    ⁃    Панове, з вас же ніхто не проти зареєструватися як авантюрист? - гучно запитав я. 
    ⁃    Ні, капітан!
    ⁃    Зооолоткооо… - Ірген облизнула губи. 
Святі їжачки, вона точно схиблена на грошах…. 
    ⁃    Гаразд! Тоді зараз ви розбиваєтесь на групи і вивчаєте своїх наступних суперників! 
Я витягнув перші чотири томи енциклопедії монстрів і дав їм. Ректор з цікавістю погортав один з них. Потім почав настирливо шукати імʼя автора. Даремно, я вже усі їх перечитав, немає там нічого. 
    ⁃    Яке цікаве видання, Анею. Де ти його узяв? 
    ⁃    Подруга авантюристка подарувала колись, а що? 
    ⁃    Дуже цінна штука. Про деяких монстрів з цієї книги я навіть не чув. Дозволиш зробити копії? 
    ⁃    Так, звичайно. Аби лише на користь. 
Раман зібрав усіх і вони спустилися до кают компанії, лишивши мене з Ірген, котра вже вивчила усе раніше, наодинці. Вона швидко сіла мені на коліна і обняла за шию. 
    ⁃    Гарно як… Летіти б так завжди… По небу…
Я прибрав її біле волосся зі свого обличчя. 
    ⁃    Завжди не вийде, але літати будемо багато, обіцяю. 
    ⁃    Та ну тебе… капітан! Такий момент зіпсував! 
Вона встала і підійшла до борту, роздивляючись безкрайні поля унизу. 
    ⁃    Я прагматик, з цим вже нічого не вдієш. 
Я підійшов до неї ззаду і навалився, притиснувши до борту. 
    ⁃    Гхе! Дурень, важкий же! 
Ірген вирвалась, сміючись. 
    ⁃    Уночі притиснеш! 
З цими словами вона побігла униз до команди. 
Я вдихнув повітря на повні груди і розповсюдив відчуття пошуку на багато сотень кілометрів навкруги. Сотні тисяч аур. У основному то звичайні люди, лише подекуди монстри першого - третього класу чи слабкі воїни… Можна було подумати, що ми над князівством Атун летимо, але з кожною годиною ми наближались до кордонів Північної Імперії, одної з пʼяти грізних сил континенту. 
За годину до мене піднявся Раман. 
    ⁃    Цього разу я йду у підземелля з вами. Не смійте мене кинути як минулого разу! Чи ти гадаєш, що ректору провінційної магічної академії гроші ні до чого? 
Старий лис, та ти ж сам відмовився йти з нами на тренування минулого разу…
    ⁃    Гаразд, ректоре, від вашої помочі не відмовимось. Хоча, а насправді, нащо гроші ректору академії? 
    ⁃    Знущаєшся? Ех… - він сів на лавку, поклавши руку на борт човна - думаєш, після усіх витрат, ректору лишається багато грошей? Та ти хоч знаєш, скільки коштує утримання академії на рік?! Та й платню за навчання у Матані не піднімеш, це ж не багата столиця…. А мені б хочаб двісті - триста тисяч, щоб зробити реконструкцію старих приміщень, закупи ти нові зразки магічних приладів для навчального процесу… З того ж і якість випускників нашої академії одразу в гору злетить! 
    ⁃    Ну, якщо усе буде йти за моїм планом, то двісті - триста тисяч золотих на члена команди, то один - два рейди до підземелля. 
    ⁃    Правда? На який клас монстрів ти збираєшся полювати? 
    ⁃    На третій та четвертий. 
Ректор тихо щось собі кивав. 
    ⁃    Клас монстрів для нашої команди не важкий, але для такої виручки потрібні будуть місяці, чи навіть роки полювання…
    ⁃    В жодному разі. У мене є гарний спосіб, щоб змусити одразу усіх монстрів рівня атакувати нас. 
Раман пильно подивився на мене. 
    ⁃    Ти не перестаєш мене дивувати, Анею! 
    ⁃    Але, ректоре, для вас це не буде за просто так. 
    ⁃    То що взамін? 
    ⁃    Ви поясните мені теорію магії шостого, а особливо сьомого кола. Так, щоб я зрозумів. І не важливо, скільки на це піде часу. Домовились? 
    ⁃    Згоден! 
Ми потиснули руки. Є! Магія сьомого кола, те що мене лякало. Я памʼятав рубіж між третім та четвертим колом, і як важко він мені дався. Тому сильно сумнівався, що зможу подолати рубіж між шостим та сьомим колом самостійно. Але за допомоги Рамана це було більш, ніж реально!  
Я лежав у ліжку після смачної вечері і розмірковував над планом мого з ректором навчання, коли на мене верхи сіла Ірген і зняла з себе сорочку. 
    ⁃    А який настирливий був кілька годин тому на кокпіті, а як гаряче притискав бідну напів ельфійку… І де то все? Здувся? 
Я закрив нас коконом аури та кинув її на ліжко, навалюючись згори. 
    ⁃    Зараз… зараз так попритискаю, що ти тільки пищати і зможеш! 
По обіді наступного дня ми наближались до кордону Північної Імперії. 
    ⁃    Хтось з вас вже бував у Імперії? - запитав я команду. 
    ⁃    Я навчався найвищій магії у башті десять років. - відповів Раман. - Але про саму Імперію мало що знаю. Башти магів, як би то сказати… живуть своїм життям відокремлено від справ Імперії. Тому можна вважати, що я теж тут уперше. 
До нас наближались кілька аур Бойових Майстрів середнього та вищого ступеня. 
    ⁃    Це прикордонний патруль. - сказав Раман.