Читати книгу - "Та, що пробуджує дар, Ірина Герасимова"

– І тобі все це подобається?

Ітмар додав хмизу в багаття, сказав похмуро:

– Таке не може подобатися. Але це єдине, що я вмію.  Я був молодий, гарячий, душа бажала небезпеки, якихось подвигів. Та нарешті я зрозумів, що з мене досить.

– А ті маги… Виходить, усі вони злі? Недарма я завжди вважав так само.

– Є і такі, що не беруть участі у війнах, але вони не дуже відомі. Можливо, роблять і добрі справи. Навіть ті, про яких я казав, відрізняються залежно від імені. Дідусь, батько, син можуть по-різному використовувати свої здібності. Усе залежить від характеру людини, виховання, традицій – не знаю. 

Ромєк сказав:

– Все-таки правильно, що люди бояться магів, бо бачили від них переважно зло, смерть та руйнування. Ти можеш знову мені не вірити, але в глибині душі я переймаюся за твою сестру. Не хочеться, щоб вона потрапила до рук страшного мага. Зауваж: я нічого не питаю про неї. І не хочу навіть знати її ім’я. Я тобі казав, що мене вчили ніколи не називати імен.

Ітмар зітхнув:

– Я навіть не розумію, навіщо Крижаний маг її шукає. Я запитував у того лисого, але він відмовився мені відповідати. Сказав, що тут він ставить питання. Єдине, що мені ясно – якщо шукають так наполегливо і такими методами, то нічого доброго на неї не чекає.

– А ти сам подумай, нащо вона може бути йому потрібна. Добряче подумай. Згадай усе, що знаєш про магів. Усі історії, плітки, навіть казки.

– Та мені байдуже, я ніколи не цікавився їхнім життям... – Ітмар раптом застиг і почав замислено жувати нижню губу. Ромєк задоволено проголосив: 

– Ти про щось згадав або подумав. Мені не кажи, не треба. Головне, що тобі щось спало на думку.

 – Так, з'явилася одна теорія.

– Добре. А тепер подумай, хто може знати, що сталося, коли вона зникла. Зрозуміло, що батьків уже немає. Родичі? Няня? Кухарка? Чи хто у вас там ще був? Хто тоді жив із вами? 

Ітмар помовчав, зосереджено хмурячись, потім обличчя його просвітліло:

– Є одна жінка. Так, гувернантка. Вона мені дуже подобалася, але чомусь звільнилася. Та вона і далі мешкала неподалік у місті, ми іноді випадково перетиналися. Вона любила мене й раділа зустрічам, їй подобалося бачити, як я дорослішаю. Я знаю, де вона живе.

– Ти міг би мені цього не казати. Уже довіряєш?

Ітмар хитнув головою:

– Не дуже. Але з тобою думається краще. Ти допомагаєш повернути думки в правильне річище.

Вигляд Ромєка став задоволеним:

– Так, я такий! Я казав, що потрібний тобі та здатен допомогти.

Ітмар довго дивився на нього, а потім спитав:

– Ну, а як той лисий капітан міг бути певен, що ти виконаєш його завдання? Гроші, які він пообіцяв – то не гарантія. Адже ти можеш чкурнути кудись з авансом, який також непоганий.

Ромєк подивився на нього своїми темними чесними очима:

– Бо він сказав: якщо я не впораюся, мене вб’ють. Хоч би де я був.

Річку вони перетнули без проблем. У селі, до якого вийшли вранці, кожен мав човен і кожен хотів підзаробити. Найперший мужик, до якого звернувся Ітмар, одразу зрозумів, чого той бажає. Сказав заховатися в лісі та дочекатися темної ночі. І коли мішечок Ромєка із грошима полегшав на ту суму, яку він назвав, посадив у човен та, безшумно занурюючи весла, перевіз на той бік.

Ромєк стверджував, що не боїться погроз лисого арц-капітана і ніколи не зрадить Ітмара. Тут, на протилежному березі, він почувався впевнено, ніби перебування в іншому королівстві могло завадити людям Крижаного мага йому помститися. Ітмар і сам нещодавно вважав, що вони будуть тут у безпеці. Це була його батьківщина, і він ніколи раніше не помічав присутності представників мага. Хоча насправді й не замислювався над цим, а тепер щось могло змінитися, адже Ітмар поїхав звідси років із вісім тому. Вони не ходять тут у своїх блакитних плащах, а перебувають таємно, можуть мати довгі руки, тому він відчував тривогу за Ромєка. Але арц-капітан, хоч и наказував хлопцю поспішити, не обмежив його в часі, тож  має чекати на результат, а не влаштовувати таку швидку розправу. Тому  негайної небезпеки для Ромєка Ітмар не бачив, до того ж так і не позбувся своїх підозр щодо нього. Каже одне, а що робитиме – інша справа.

Можливо, у таких обставинах починати пошуки сестри – рішення дивне й безглузде, але ця ідея цілком захопила Ітмара. До його рідного міста, куди вела єдина можлива ниточка, було недалеко, то ж чому б не спробувати? Ітмар припускав, як і раніше, що не лише Ромєк може бути приставлений до нього. Він був дуже пильним та уважним, але жодного разу не помітив за собою стеження, тому вирішив ризикнути. 

Відвідування міста, біля якого він виріс, не є чимось підозрілим. Природно, що йому могло захотітися провідати через стільки років рідні краї. Він думав про це під час своєї подорожі ще до зустрічі з Ромєком, але вважав, що там немає нічого цікавого і все надто знайоме, щоб наштовхнути його на думку, чим би він хотів зараз займатися.

За той наступний тиждень, що вони були в дорозі, до Ітмара поступово поверталася можливість вільно користуватися рукою, але він був обережний і поки не навантажував її. Йшли пішки, бо Ромєк виявився скупим та економним і не бажав платити тим, хто міг би посадити до себе на воза та підвезти. Казав, що такі конячки везуть не набагато швидше.