Читати книгу - "Шостий поверх, Ангеліна Кріхелі"

Клара, лежачи у своїй кімнаті, теж не могла знайти спокою. Вона думала про те, як дивно зустріла його — того, хто без слів зрозумів її саму.

Дивилася у вікно, де вуличні вогні мерехтіли в темряві, як блискучі зірки. Тиша у квартирі здавалася незвичною, але заспокійливою. Вона розмірковувала про те, що саме змусило її опинитися тут, з Ярославом, і що насправді означає бути поруч з іншою людиною.

Її думки повернулися до всіх тих ідеалізованих образів чоловіків, які вона створювала у своїй свідомості. Колись їй здавалося, що ідеальний партнер — це той, хто має бездоганну зовнішність, високу зарплату та спосіб життя, який можна було б виставити на показ. Але тепер, у світлі нещодавніх подій, це все здавалося не більше ніж поверхневою мішурою. Сьогодні вона надивилася цього досхочу.

Що важливіше, ніж прагнення до зовнішньої досконалості? Щирість. Взаєморозуміння. Підтримка. Вона згадала, як Ярослав жартував, як його очі світилися, коли вони разом сміялися над ситуацією в магазині. Це було щось більше, ніж фізичний потяг. Це було відчуття, що вони можуть бути самими собою, не прикидаючись кимось іншим. Але чи так це насправді, чи їх короткочасно об'єднав чарівний момент?

Клара розуміла, що всі її колишні ідеали, високі стандарти, які вона так старанно вибудовувала у своїй голові, виявилися не тільки недосяжними, а й непотрібними. Важливим було те, що вона відчувала поруч із Ярославом: теплоту, підтримку, можливість ділитися своїми думками без страху бути засудженою.

Цей момент став для неї одкровенням. Вона шукала ідеального чоловіка, а знайшла чоловіка, з яким могла бути справжньою. Це усвідомлення освіжало і лякало одночасно. Що, якщо вона відчинила двері в нове життя, де місце ідеалам посіла реальність, сповнена недоліків і можливостей для зростання? Чи вона до цього готова?

Не в силах заснути, мишкою прокралася через вітальню до кухні, намагаючись не розбудити гостя. Але здивовано завмерла при вході в кухню. Глянула на Ярослава, який самотньо сидів там, зустрілася з ним очима і щасливо розсміялася. Він підхопив її сміх. Піднявся їй назустріч, захоплений вихором емоцій і майже непереборного бажання знову доторкнутися до неї, щоб переконатися, що вона — не міраж, а жива людина з плоті й крові.

Клара зробила крок назустріч, відчуваючи, як кінчики пальців поколює від наполегливої необхідності негайно обійняти його. «Можливо, це особлива магія передноворічних днів», — вирішили вони.

А вже наступної миті їхні губи зустрілися в ніжному поцілунку. Це був не просто дотик, а хвиля, що охоплювала обох, яскрава, як перші промені ранкового сонця, і настільки ж м'яка, як ранковий туман. Клара відчула, як її серце наповнюється теплом, а всі її тривоги й сумніви розчиняються в повітрі, коли вона відчувала його близькість. Це був поцілунок, який говорив про страхи і надії, про те, що вони обидва тут і зараз, і це найважливіше.

Усе навколо наче розсипалося на дрібні шматочки, залишаючи тільки їх двох, які заблукали в цій миті, не бажаючи повертатися до реальності. Клара заплющила очі, дозволяючи собі зануритися в почуття, у ніжність його губ, у його турботливий дотик, і в ці миті все стало можливим — мрії про близькість, про довіру, про кохання, що могло би виникнути між ними, незважаючи на всі страхи й сумніви.

Усе це було новим, захопливим, і, хоча вони обидва розуміли, що цей момент не триватиме вічно,  все ж були готові відпустити час, насолоджуючись кожною секундою.

Відчуваючи, як напруга наростає з кожною миттю, Ярослав м'яко, але впевнено потягнув Клару за собою в спальню. Про те, чи має право поводитися по-хазяйськи в її квартирі та її долі, подумає завтра. Їхні м'які, майже нечутні кроки звучали, як музика, де кожна нота нерозривно пов'язана з попередньою, створюючи гармонію, що наповнює простір. У кімнаті панувала напівтемрява, і лише світло місяця пробивалося крізь фіранки, надаючи навколишньому таємничого блиску.

Клара відчула, як у ній наростає хвилювання, що загострює кожне відчуття. Серце стукало в унісон з його подихом, і світ навколо немов зник, залишаючи тільки двох. Вона глянула на Ярослава. Його очі світилися ніжністю і пристрастю, і від цього погляду в ній спалахнуло щось таке, що нагадувало вогонь, який розгорається від однієї іскри.

Він обійняв її, і цей дотик був чарівним. Ярослав обережно провів пальцями по її спині, змушуючи жінку тремтіти від хвилювання. Вона відчувала, як його руки вивчають кожну лінію її тіла, ніби це було перше знайомство з якимось новим і дивовижним світом. Його дотики нагадували легкий вітерець, який приносив тепло і затишок, наповнюючи її зсередини.

Вона нахилилася до нього, обійнявши його міцніше, її губи знову зустрілися з його, створюючи феєрію смаків і відчуттів. Кожен поцілунок говорив про те, що вони готові відкритися одне одному, незважаючи на страхи й сумніви.

Їхня близькість ставала все більш насиченою. Вона відчувала, як його дихання стає ритмічнішим, а серце стукає дедалі швидше, і це наповнювало її енергією. У неї виникло бажання бути ближче, розділити з ним усі свої думки й почуття, зробити їх ще більш явними.

Забувши про зовнішній світ, обидва відчували, що і кімната, і масивна добротна шафа, і навіть саме ліжко, на якому вони опинилися, залишилися поза їхнім простором. Їм більше не було місця в цій кімнаті, де панували тільки їхні взаємні емоції, сповнені ніжності та жаги до розуміння.

Клара ловила кожну мить, намагаючись запам'ятати цю чарівну атмосферу, коли, здавалося, вони були одні в безмежному океані. Поступово вони опинилися на краю ліжка. Ярослав акуратно посадив Клару, ніжно торкаючись її руки, немов спонукаючи її довіритися йому. Він усвідомив, що ця близькість — не просто фізична, а набагато глибша; це було відчуття єдності, глибокого розуміння і тепла, яке вони обидва шукали.