Читати книгу - "Надруковано в Бейруті"

124
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 49
Перейти на сторінку:
кріслом його мотоцикла і конфіскували, він зізнався також у контрабанді грошей до Бразилії через сухопутний кордон з Уругваєм. Служба карного розшуку провела розслідування щодо тих його більш впливових «колег», на кого він доніс, і справа закінчилася угодою з генеральним прокурором: затримані зізналися, що «товар» прибув з Ґамбії через Атлантику, захований у дверях та двигунах старих німецьких «мерседесів», що доставлялися по одному історичними морськими шляхами работоргівлі в напрямку Латинської Америки. Поліція Монтевідео знала, що вони, отримавши гроші, можуть класти їх у банки, змовившись із підкупленими працівниками або ж через дрібних міняйл, які вкладали їх у пачки банкнот і відправляли до Європи чи різних куточків світу. У спокійному, богом забутому Банжулі на протилежному березі Атлантичного океану, як виявилося, товар доправляли в аеропорт звичним чином, у валізах, які реєстрували легальні подорожні, і ніхто їх не турбував: валізи складали в багажний відсік літака, а пасажири отримували їх назад по прибуттю. Розслідування тривало кілька місяців, і врешті офіцери регіонального відділу Інтерполу в Аргентині склали рельєфну повну карту чотирьох материків з іменами затриманих та втікачів і прикололи до неї кольорові прапорці, що позначали міста, в яких промишляла ця глобальна мережа, а також зробили на основі мапи 3D-модель, аж доки слід не вивів їх до зачарованої назви місця, з якого все починалося, — Бейрут.

Тим часом у будинку № 20 на вулиці Зоннеманштрассе у Франкфурті фахівці із друку з головою поринули у своє улюблене заняття: обмацувати купюри, відчувати їхню рельєфну поверхню, чути шурхотіння, коли перебираєш їх рукою. Магнітна стрічка працювала справно, що дозволило банкнотам легко пройти через лічильники. Коли купюри потрапили під світло, вони побачили зображення Європи, героїні міфу про те, як Зевс обернувся на прекрасного білого бика, на якого дівчина сіла верхи на березі Тіра, і викрав її. Вони виявили на них захисну стрічку і повний збіг суміщеного малюнка на лицьовому та зворотному боках. На дотик і вигляд ці купюри були бездоганні, але мали одну хибу: колір не змінювався від зміни кута нахилу чи кута зору, а також не було дрібних друкованих літер, які можна розгледіти лише під мікроскопом. Ці «фінські» зразки вразили експертів, адже вони відповідали більшості з п’ятнадцяти основних критеріїв безпеки, й експерти висловили переконання (вказавши це у звіті), що той, хто виготовляв ці банкноти, неодмінно використовував цифрову друкарську машину нового покоління, німецьку чи швейцарську.

Цього було достатньо, щоб звести підозри до кількох адрес у Бейруті, обшук за якими відбувся вранці приблизно в один час. Матеріали та зразки звідти навмання конфіскували, але демонстрація сили та перебування в друкарнях пів дня не допомогли знайти хоч якісь докази. Саме це повідомили Абдаллі Караму по обіді в день першого обшуку. Він не занепокоївся і відкрито відповідав на запитання друзів, що «друкарня в безпеці», туманно натякаючи, що є політична чи, можливо, військова впливова сила, яка взяла на себе її захист. Єдиним сповіщенням у ЗМІ про ті події стала маленька замітка десь на сторінках газети «Аль-Баляд», відомої своїми сенсаційними новинами: іде «міжнародне» розслідування, яке, можливо, виявить, що одна «давня» установа вплутана в незаконні оборудки. Ліванський експерт із інформації, що якраз повернувся з Лондона, де стажувався в справі розслідування кіберзлочинів, зупинився на тому, що відкрив комп’ютерні файли з контрактами на друк та фото оголених жінок. Він також натрапив на короткі записки зі щоденника одного з працівників, де його увагу привернули слова про різне ставлення до жінок та чоловіків у друкарні (на користь жінок), а також зауваження:

«Щось відбувається в цій друкарні вночі. Зазвичай я йду додому останнім, але коли приходжу вранці, то бачу, що щось невловиме змінилося, на що ніхто не звертає увагу, але я певний цього».

Йому також вдалося прочитати більшість мейлів у програмі «Outlook Express», де він звернув увагу на опис вроди дружини власника друкарні і слова про те, що «коли вона проходить повз столи та друкарські машини, робота буквально зупиняється». Експерт мало не загубився в любовних історіях, сімейних конфліктах, поділі нерухомості та погрозах подати до суду.

Справа затихла, і про неї майже забули б, якби не міжнародна безпекова бюрократія, яка, хоч за своїм звичаєм із запізненням, але все ж не втратила нагоди прислати додаткове нагадування з Гельсінкі чи Берліна директорові Центрального банку Лівану, а той саме шукав нагоди переконати відповідальних осіб залишити його на посаді. Він повідомив прем’єр-міністра та міністра фінансів, що справа може загрожувати репутації держави і її місцю в рейтингу держав з високою фінансовою надійністю, а також попросив Інтерпол прислати слідчих. Вибір впав на чоловіка, якому приписували розкриття найзаплутаніших фінансових злочинів, серед яких встановлення особи та затримання «хрещеного батька» Марселя і всього півдня Франції. Слідчий був здорованем у білосніжному чистому костюмі з блакитною хусточкою, що визирала з кишені його піджака. Фарід Абу Шаар, як і інші працівники, стежив за ним з-за свого столу, а той вихоплював пронизливим поглядом усе в «Друкарні братів Карамів», ідучи зі своїми супутниками до верстата «Гайдельберґ XL 162», основного підозрюваного у виробництві фальшивих банкнот. Він зупинився, щоб подивитися цикл роботи, підійшов до працівників, які стояли там, піднявся сходинками на другий поверх машини та обійшов навколо неї, ставлячи операторам запитання, значення яких вони тлумачили одне одному, роздивлявся зразки віддрукованих кольорових сторінок та фото моделей на дорогому папері. Група затрималася в кінці залу, тож Фарід повернувся до редагування тексту арабської реклами для «Apple IPhone 5», нової моделі мобільних телефонів з додатками, розширеною пам’яттю та високою роздільною здатністю камери. Він знову звернув увагу на слідчих тільки тоді, коли ті оточили його. Вони впритул підійшли до нього і схилилися над ним, а іноземець із чуттям натренованого мисливського пса досліджував стіл Фаріда. Він простягнув руку і з легкістю, якій не можна було знайти виправдання, потягнувся до надрукованого примірника книги, який Фарід поклав зліва від себе і з яким не розлучався, як не розлучався до цього зі своїм рукописом у червоному зошиті. Фарід різко встав, протестуючи й намагаючись забрати книгу з рук дивного слідчого, але офіцерка зупинила його:

— У нас є ордер на конфіскацію!

— Конфіскацію чого? — розпачливо вигукнув Фарід на цей черговий клопіт, що звалився на нього.

— Ми шукаємо докази…

— Але ж це просто книга поезії!

Фарід сам уперше назвав це поезією, щоб применшити таким чином значення книги, спостерігаючи, як експерт торкається поверхні аркушів, мацає їхню товщину, і вираз перемоги вимальовується на

1 ... 27 28 29 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Надруковано в Бейруті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Надруковано в Бейруті"