Читати книгу - "Те, що не можна називати", Love"

Розділ 28: Разом. Вперше.

Світло в залі погасло. Лишилась тиша — не тривожна, а така, що дихає очікуванням.

Аліна стояла за кулісами й стискала мікрофон. Її долоні трохи тремтіли, але серце — спокійне. Бо поряд стояв Артем. Не за спиною, не в тіні. А поруч.

Він тихо нахилився до неї:

— Готова?

— Ні, — посміхнулась вона. — Але й не хочу більше чекати.

Вони ступили на сцену разом.

Перша хвиля — подив. Люди не знали, чого чекати. Але в їхньому русі, в усмішках, у тому, як Артем подав їй руку — була правда.

Аліна зробила крок уперед.

— Колись мені сказали, що я маю мовчати. Що моя історія — це лише тіні. Але сьогодні я тут, щоб сказати: навіть тиша має голос. І цей голос — наш.

Артем став поряд і додав:

— Ми не актори. Ми не герої. Ми — просто люди, які більше не хочуть ховатися.

Світло сцени обійняло їх. Глядачі — мовчали. Але та тиша не була порожнечею. Вона була вдячністю. Усвідомленням. Визнанням.

А потім — перші оплески. І з кожною секундою — сильніші. Справжні. Вони звучали так, ніби тисячі людей сказали: ми з вами.

---

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍