Читати книгу - "По ту сторону серця, Марі Луна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Раптом, хтось тихо обійняв мене ззаду. Я здригнулася всім тілом, різко озирнулася — і застигла. Переді мною стояв він.
Олег.
У військовій формі. Стомлений. Кульгав. Очі — знайомі, рідні.
— Я зрозумів, хто насправді мене любив... але було пізно, — прошепотів він.
Мене прорвало. Сльози полилися неконтрольовано. Ми обійнялися — міцно, мов востаннє, мов уперше.
А потім… я прокинулася. Вся в сльозах. У реальності мене ніжно обіймав Віктор — мій чоловік, мій тил, моя любов.
У ту мить стало затишно. Безпечно. Тепло.
Але щоразу, коли я приходжу на могилу… і з фотографії дивляться його очі — очі мого першого, мовчазного кохання — я ловлю себе на тому, що досі… десь у глибині… я чекаю.
Чекаю дива.
Що він — живий. Завжди зімною, по ту сторону серця...
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «По ту сторону серця, Марі Луна», після закриття браузера.