Читати книгу - "Святослав"

світлі язики… Дим піднявся над ріжком острова, кількома струмками покотився над Дніпром.

– Слава! Слава князю Святославу! – народився крик.

Це була урочиста година. Дим одкотився, і вся лодія була тепер в огні. Лодія князя Святослава покидала землю й випливала в простори небесного вічного моря…

– Слава! Слава князю Святославу!

І як це бувало перед боєм, воїни вдарили мечами об щити, загриміли сулицями, копіями, сокирами. Дудки щосили заграли, загриміли бубни, накри. І багатьом з тих, що дивились на лодію, здавалося, що встав князь Святослав, стоїть на лодії, веде її в безмежні простори.

Під скелею лежав з глибокою раною на голові, все це бачив і плакав воїн Микула.

Із Доростола імператор Іоанн Цимісхій їхав до Константинополя дуже швидко. Проминув Плиску й Данаю, але на кілька днів затримався в Преславі.

Тут імператор із своїми полководцями радився, як їм через гірські клісури спуститись в долину, до Фракії. Зробити це було нелегко – вже починалась осінь, і в клісурах ревіли запінені ріки, здалеку там було чути грім і луну обвалів.

Проте не тільки це турбувало імператора і його полководців. Скрізь у горах блукали загони непокірних болгар, десь праворуч від перевалів стояв із чотирма своїми синами й великим військом комітопопул Шишман – лютий ворог Візантії. Імператор і його полководці, побоюючись своїх ворогів, домовились, що частина легіонів піде праворуч від головного шляху, частина – зліва, сам же імператор з безсмертними посуватиметься посередині.

Не боялись нікого імператор і його полководці тільки в Преславі. Тут вони почували себе переможцями й повними господарями. Негайно після урочистих входин до Преслави імператор велить забрати у Вишньому граді всі скарби каганів, навантажити їх на колісниці й поставити біля них сторожу. Він же велить, щоб колісниці посувались у горах одразу за ним, за безсмертним.

Усі ці дні до імператора Іоанна добивався кесар Болгарії Борис. Імператор всіляко ухилявся від розмови з ним. Одного разу кесареві, що прибув з своїми боїлами, сказали, що імператор виїхав до легіонів у гори. Іншим разом – що він хворий, ще раз – що він не має часу говорити.

Нарешті імператор Іоанн знайшов годину й для кесаря Бориса. Це було тоді, коли всі скарби болгарських каганів лежали вже на колісницях і коли сам імператор мав вирушати з Преслави.

Імператор Іоанн прийняв кесаря Бориса в Золотій палаті, де колись приймали давні кагани. Імператор сидів на позолоченому троні Симеона, по обидва боки від нього й позаду стояли полководці. Кесар Борис увійшов у палату в кесарському своєму вбранні й вклонився імператору ромеїв.

– Великий василевсе, – сказав він, – я прибув сюди, щоб подякувати тобі і всім полководцям за визволення Болгарії.

Довгим, пронизливим поглядом подивився імператор на кесаря Болгарії.

– Я зробив усе, як обіцяв, – відповів він. – Уся Болгарія очищена від тавроскіфів аж до Дунаю. Князь Святослав переможений, а я нині повертаюсь до Константинополя.

– Я сподіваюсь, – промовив кесар Борис, – що великий василевс звелить, як нам бути далі. І ще я додам, що нас усіх дивує, чому за наказом імператора в нас забирають скарби…

На блідому обличчі імператора Іоанна проступили червоні плями, що завжди бувало з ним у хвилини найбільшого збудження. Але він стримався і дуже повільно сказав:

– Чому ти думаєш, кесарю, що зараз за Болгарію відповідаєш тільки ти? Ні, Борисе! Дід твій Симеон і батько Петро довели її до загибелі. У тебе на заході стоять Шишмани, – вони забрали вже половину Болгарії. А що робиться в тебе на сході? Адже там повно непокірних болгар. А в горах і долинах? Скрізь однаково. Як же можу я зараз, дбаючи про Болгарію, залишити тут, у Преславі, скарби кесарів? Ми їх поки що будемо зберігати в Константинополі.

Він на мить замовк.

– Але про все це краще говорити не тут, а в Константинополі, кесарю Борисе. Ти поїдеш слідом за мною.

Так закінчив імператор Іоанн останній свій прийом у Преславі.

З великою славою повертався імператор Цимісхій до Константинополя. Він сам дбав про цю славу. Ще побиті легіони Цимісхія стояли під Доростолом, а вже до Константинополя мчали гонці з вістями, що війська імперії наголову розбили тавроскіфів, а князь їхній Святослав змушений був скласти ганебний мир з ромеями. Ще Іоанн Цимісхій стояв у Преславі й думав, як йому пройти через клісури, а вже в Константинополі всі стверджували, що Цимісхій навіки приборкав болгар, наклав на них дань, везе з собою скарби Крума.

І ніхто у Візантії не знав, що не князь Святослав, а сам Іоанн Цимісхій прагнув укласти мир з русами. Ніхто не знав, що імператор ромеїв з недобитками своїх легіонів хоче швидше пройти Болгарію, де земля горить у нього під ногами, ніхто не знав, що імператор Цимісхій мріє зараз тільки про одно – бути в Константинополі, за високими мурами Великого палацу, у Буколеоні. У Константинополі цього не знали й