Читати книгу - "Відкрите суспільство та його вороги"

помічники «картали випадок, а не правителів», коли їх повідомлятимуть (див. мою працю ст. 150 Е-ст. 148 А), що їхні пари визначив сліпий жеребок, хоча насправді все влаштували правителі з євгенічних міркувань».

Це — моя друга головна теза.

Професор Левінсон провадить (ст. 434 та наст., курсив мій): «Це єдиний випадок, коли Платон схвалює відверту практичну брехню*, маючи перед собою шляхетну мету (Платон дозволяє говорити неправду лише з такими намірами), але тільки таку брехню і ніяку іншу. Ми, як і Поппер, вважаємо цю політику прикрою. Відтак, ця брехня та всі інші подібні до неї, які Платонів радше загальний дозвіл міг би виправдати, якраз і створює той підмурок, що існує, для Попперового обвинувачення, начебто Платон пропонує застосовувати «брехливу пропаганду» у своєму місті».

* Це зовсім не поодинокий випадок, як видно з розділу 8 моєї книжки. Приміром, фрагмент, процитований у тексті до прим. 2 («Держава», 389 b), подає інший приклад, відмінний від уривка («Держава», 460 а), який має на гадці професор Левінсон. Є й інші фрагменти: див. «Держава», 415 d і надто «Тімей», 18 е, які доводять, що Платон вважав свої настанови до застосування брехні досить важливими, щоб включити їх до дуже короткого викладу змісту «Держави». (Див. також «Закони», 663 d до 664 b.)

Хіба цього не досить? Припустімо, що я помилявся в інших своїх твердженнях (що я, звісно, заперечую), хіба все це принаймні не виправдовує мої підозри, що Платон не вагався б і в подальшому використанні його «радше загального дозволу» «вживати брехню» — надто з огляду на ту обставину, що він і справді «захищав» «застосування брехні», за висловом професора Левінсона?

Більше того, брехня застосовується тут у зв'язку з «євгенікою» чи, точніше, з розмноженням панівної раси — раси охоронців.

Захищаючи Платона від моїх обвинувачень у расизмі, професор Левінсон намагається порівняти його у вигідному світлі з окремими «горезвісними» сучасними расистами тоталітарного спрямування, чиї імена я намагався не пускати на сторінки моєї книжки. (Я чиню так і далі.) Він каже (ст. 541, курсив мій), що їхня «програма селекції» «насамперед була скерована на збереження чистоти панівної раси — до мети, що як ми, докладаючи значних зусиль, довели, Платон не поділяв».

Але чи й справді не поділяв? Можливо, я неправильно переклав наведену мною одну з провідних євгенічних дискусій у «Державі» (460 с)? Ось що я писав (ст. 51 Е-52 А; я ввів тут курсив): «Расу охоронців слід тримати чистою»,— каже Платон (на захист дітовбивства), розвиваючи расистські твердження, що ми дуже дбаємо про розведення худоби і нехтуємо своєю власною расою, аргумент, який відтоді неодноразово повторювали.

Чи помилився я в перекладі? Чи хибне моє твердження, що від часів Платона це був головний аргумент расистів та селекціонерів панівної раси? Чи, може, охоронці не правлять Платоновим найкращим містом?

А щодо мого перекладу, то він мало чим відрізняється від перекладу Шорі. Я процитую цей уривок у його перекладі (курсив мій) разом із попереднім реченням (стосовно інфантициду):«... від дітей гірших батьків, а також тих, що народилися з вадами, вони, правителі, належним чином позбуваються таємно, так щоб ніхто не знав, що з ними сталося. «Лише за цієї умови»,— каже він,— «рід охоронців буде збережено в чистоті».*

* «„.the offspring of the inferior, and any of those of the other sort who are born defective, they (rulers) will properly dispose of in secret, so that no one will know what has become to them. «That is the condition», he says, «of preserving the purity of the guardian's breed».

Як видно, останнє речення в Шорі трохи м'якіше, ніж у мене. Але різниця тут несуттєва і не впливає на мою тезу. У будь-якому разі, я схильний триматися свого перекладу. Хоч як би ми перекладали, вживаючи термінологію Шорі: «За всіх умов рід охоронців слід зберегти в чистоті» або «Якщо за всіх обставин [як ми погодились] чистоту роду охоронців слід зберегти»,— будь-який варіант передає точнісінько те саме значення, що й мій переклад, наведений у тексті (ст. 51 Е-ст. 52 А) і повторений тут.

Отож, я не бачу різниці між формулюванням професора Левінсона шодо «горезвісної... програми селекції», якої дотримуються прихильники тоталітаризму, та Платоновим формулюванням його власних намірів, стосовно розведення людського роду. Навіть якщо тут і є якісь дрібні розбіжності, вони не заторкують головне питання.

Щодо того, чи припускав Платон — як рідкісний виняток — змішування рас (що могло відбутися внаслідок підвищення в касті представника нижчої раси), то тут думки розходяться. Втім, я й далі переконаний у своїй правоті. Але не розумію, що змінилося б, якби ці винятки було дозволено. (Навіть сучасні прихильники тоталітаризму, на яких натякає професор Левінсон, дозволяли винятки.)

(5') Мене неодноразово та суворо критикували за цитування — чи радше спотворення — фрагмента із «Законів», який я обрав за один із двох епіграфів до частини «У полоні Платонових чарів» (інший уривок, який я протиставляю йому, взято з надгробної промови Перікла). Ці епіграфи мої американські видавці помістили на обкладинку американського видання моєї праці. В англійських виданнях такої реклами нема. Як часто буває з обкладинками, видавці не радилися зі мною з цього приводу. (Втім, я, безумовно, не заперечую проти вибору мого американського видавця: чому б їм і не надрукувати мої епіграфи — чи взагалі будь-що написане мною в цій книжці — на обкладинці?)

Мої переклади та трактування цього фрагмента були визнані правильними Річардом Робінcоном, як я вже згадував у цьому додатку, але мої критики дійшли до того, що запитували, чи не зумисно я намагався приховати його джерело, щоб позбавити своїх читачів можливості звірити цитату з текстом! І це попри те, що я, гадаю, клопотався більше, ніж багато інших авторів, аби мої читачі могли звірити будь-яку, наведену мною цитату. Саме тому на початку моїх приміток я відіслав читачів до творів, з яких узято епіграфи,— хоча взагалі не заведено пояснювати походження епіграфів.

Головне обвинувачення проти мене у зв'язку з наведенням цього фрагмента полягає в тому, що я не досить наголосив на його відношенні до військових питань. Але тут я можу навести на мою підтримку свідоцтво самого професора Левінсона (ст. 531, виноска, курсив мій):

«Цитуючи цей фрагмент у своєму тексті (ст. 102 А-ст. 103 Е), Поппер належним чином наголошує на тому, що він пов'язаний з військовими питаннями».

Отже, на це обвинувачення відповідь дано. Та втім, професор Левінсон провадить далі «...та (Поппер) водночас переконує» що ті