Читати книгу - "Під деревом зеленим"

сказав батько, якраз у той момент підійшовши з саду. У кожній руці він ніс по торбині з бджолами, міцно зав’язавши їх, щоб вони нікого не покусали. — Відвези завтра місіс Мейболд ці два рої замість мене, а я візьму Веселуна і поїду возом.

Дік зітхнув з полегшенням. Місіс Мейболд, мати священика, якій раптом заманулося розводити бджіл (невинна примха, яку вона виправдовувала тим, що власний мед — це, бачте, неабияка економія), жила у містечку Бадмут-Реджис, що славилося своїми мінеральними водами. Воно лежало миль за десять звідси. Поїздка туди займе весь день і допоможе згаяти час до недільного ранку. Дік ретельно вимив найкращу ресорну підводу, змастив осі й прилаштував бджіл.

Частина третя

ЛІТО

Розділ І

ВИЇЗД ІЗ БАДМУТА

Легкий вигин шиї і граційна посадка голови; пишні темно-каштанові кучері; легка хода маленьких ніжок; гарненький візерунок на спідниці; ясні глибокі очі; одним словом, красуня, яких ще пошукати, — то була Фенсі! Серце Діка відразу ж метнулося до неї.

А сталося це на розі Мері-стрит у Бадмут-Реджис, біля статуї короля, де білий кінець крайнього будинку врізався в затоку і перед очима розкривалися спокійні простори солоної води, занесеної сюди з відкритого океану, — сьогодні вони вигравали ясними зеленувато-опаловими відтінками. Коли Дік з Розумницею виїхав на вулицю, праворуч від них, на тлі яскравих переливів води, стояла Фенсі Дей. Вона озирнулася і впізнала його.

Лист тут же вилетів Дікові з голови, і його зовсім не цікавило, чому вона взагалі тут опинилася. Він під’їхав до еспланади[8], відгородженої ланцюжками, безцеремонно витіснивши двох чоловіків в інвалідних візках, які ожили з приходом літа і виїхали на вулицю в чистих сорочках і свіжих костюмах, а в нього самого ледь не врізався вайлуватий хлопчина, який котив візок пекаря, зовсім не дивлячись на дорогу. Дік спитав, чи вона сьогодні повертається до Меллстока.

— Так, якраз чекаю на екіпаж, — відповіла Фенсі, схоже, теж воліючи забути про лист.

— Я можу запросто підвезти вас додому. Нащо вам чекати ще цілих півгодини? Що скажете?

З якоїсь невідомої причини Фенсі, схоже, раптом втратила здатність вирішувати будь-що взагалі й геть зовсім розгубилася. Дік узяв ініціативу у свої руки: зіскочив на землю і без зайвих слів допоміг дівчині залізти на підводу.

На якусь мить щоки Фенсі залив густий рум’янець, однак згодом він трохи зійшов, і їхні очі зустрілися. Обоє почувалися ніяково, як це буває, коли всі звичні дії, яких вимагає ситуація, вже виконано, і жодних підказок більше не лишилося. Дік правив підводою, тому його ця ніяковість турбувала значно менше, ніж Фенсі, якій було зовсім нічим зайнятися. Дівчина дуже явно відчувала присутність Діка поруч із собою і все більше впевнювалася, що, прийнявши його пропозицію, вона тим самим ніби змирилася з тоном його листа. Розумниця трусила підтюпцем, Дік підскакував на підводі, та й Фенсі не могла нічим зарадити і теж підскакувала. Дівчина почувалася полонянкою.

— Дякую, що склали мені компанію, міс Дей, — сказав Дік, коли вони проїжджали повз два напівкруглі виступи старого Королівського готелю, де його величність король Георг III не раз відвідував бали, що їх влаштовували містяни.

Міс Дей вирішила, що він вже вважає себе хазяїном становища (чого Дік і в думці не мав), а в такий спосіб лише великодушно намагається заспокоїти бранку.

— Я поїхала не для того, щоб складати вам компанію, — сказала дівчина.

Відповідь вийшла різкуватою, що неабияк здивувало молодого Деві. З іншого боку, давно помічено: якщо молода жінка досить грубо відповідає на цілком ввічливе зауваження молодого чоловіка, це вона так намагається приховати свою прихильність.

Між ними запала тиша. Так тривало, доки позаду не залишилися набережна і ще двадцять дерев, які росли обабіч дороги, що вела з міста в бік Кестербриджа і Меллстока.

— Хоч я і не для того сюди приїжджав, але був би приїхав і тільки для того, — сказав Дік на двадцять першому дереві.

— Годі, містере Деві, не треба зі мною загравати. Це зайве, і мені зовсім не до душі.

Дік вмостився зручніше, прокашлявся й почав кидати на Фенсі багатозначні погляди.

— Господи, будь-хто б вирішив, що у вас до мене якась справа і ви от-от до неї перейдете, — дівчина була невблаганна.

— Звичайно, так би і подумали.

— Нема у нас із вами ніяких справ і бути не може!

Початок був невдалим. Дік вирішив зайти з іншого боку, і радісно, як чоловік, який твердо вирішив не затьмарювати своє існування коханням до жінки, сказав:

— Як вам живеться, міс Дей? Б’юся об заклад, весело.

— І зовсім не весело, Діку, і ви це знаєте.

— Я ж маю на увазі зовсім не ваше веселеньке вбрання.

— А я й не казала, що коли мені весело, то я гарно вбираюся. Який ви стали розумник!

— Ця весна була для вас багата на події, я так бачу.

— Що ви там бачите?

— О, нічого. Я маю на увазі, що чув дещо!

— І що ви там чули?

— Ну, про одного красеня з латунними запонками, мідним перснем і олов’яним ланцюжком для годинника, який до вас явно небайдужий. Ото й усе.

— Гарно ж ви описали містера Шайнера, а ви ж саме його мали на увазі! Вам же добре відомо, що запонки у нього золоті, а ланцюжок зі справжнього срібла, щодо персня точно не скажу, та він і одягав його лише раз.

— Та хай би й сто разів одягав, тільки не треба було тицяти його всім під носа.

— У будь-якому випадку він для мене нічого не значить, — спокійно заявила Фенсі.

— Не більше, ніж я?

— Містере Деві, — суворо мовила дівчина, — звичайно, не більше, ніж ви!

— Не так багато, як я?

Вона відвела погляд убік, обдумуючи всі заковики цього питання.

— Цього я не можу сказати, — відповіла з прихованим лукавством.

Вони їхали дуже повільно, і згодом їх обігнала підвода з фермером, його дружиною і робітником. Дружина фермера і робітник розглядали парочку з превеликою цікавістю, а сам фермер не зводив очей з хвоста коня.

— Чому це ви не можете мені сказати? — спитав Дік, припустивши Розумницю трохи швидше, так що вони їхали тепер прямісінько за підводою фермера.

Відповіді не було. Не знаючи, куди