Читати книгу - "Звіяні вітром. Кн.1"

і почула в холі внизу важку Мамчину ходу. Вона нетерпляче гукнула негритянку, знаючи, що о цій порі може безкарно погиркувати на челядь, бо Еллен зараз у коптильні, видає куховарці харчі на день.

— Хтось собі гадає, наче я можу пурхати,— пробурчала Мамка, чалапаючи східцями. Увійшла вона захекана, але з міною людини, що готова до бою і сподівається його витримати. У великих чорних руках вона тримала тацю, на якій парувала їжа: два чималі ямси в маслі, купка гречаних млинців, политих сиропом, і великий шматок шинки, що плавав у підливі. Коли Скарлет побачила Мамчину ношу, легке роздратування на її обличчі змінилося виразом войовничої затятості. Заморочена вибором сукні, вона забула про залізне правило Мамки: коли панночки збираються в гості, то мусять удома наїстись донесхочу, щоб там і найбільша смакота їх не спокусила.

— Це все ти даремно. Я не з’їм цього. Можеш забрати назад на кухню.

Мамка поставила тацю на стіл, випросталась і взялася в боки.

— Ні, міс, ви таки з’їсте! Я не хочу, щоб вийшло, як на тому пікніку, коли я заслабла, переївши тельбухів, і не змогла сама простежить, аби ви дома добре наїлися. Все з’їсте до крихти!

— Ні, не з’їм! Краще підійди-но й затягни мені тугіше корсет, бо я й так спізнююсь. Коляска вже під дверима, я чула.

Мамка перейшла на вкрадливий тон:

— Ну ж бо, міс Скарлет, голубонько, хоча б трошки з’їжте. Он міс Керрін і міс Сьюлін з’їли все, що їм подали.

— Звісно, коли у них тями, як у кроликів,— зневажливо пирхнула Скарлет.— А я не їстиму! Досить з мене, я вже знаю, які ці твої таці. Я не забула, як того разу змолола все, що ти принесла, а тоді у Калвертів було морозиво, для якого вони привезли лід аж із Саванни, і я змогла проковтнути лиш одну ложечку. Тож сьогодні я розважатимусь уволю і їстиму там усе, що мені смакує.

На такий одвертай непослух Мамка обурено насупила брови. Що молодій панночці годиться робити й чого не годиться — це так чітко розмежовувалось в її свідомості, як біле й чорне, і ніякого проміжного варіанту тут не могло бути. Сьюлін і Керрін були як віск у Мамчиних владних руках і з належною увагою сприймали її напучування. А от переконати Скарлет, що майже всі природні дівчачі нахили суперечать приписам добропристойності, щоразу можна було тільки після відчайдушних зусиль. Кожна перемога над Скарлет важко давалася Мамці, бо вимагала таких хитрих викрутів, яких і не знають білі люди.

— Коли вам, може, й байдуже, що люди кажуть про цю родину, то мені не байдуже,— пробурмотіла Мамка.— Не велика це приємність чути від людей на вечірці, що вас не виховано як слід. Я одно товчу й товчу вам, що справжню леді знати по тому, скі’ки вона їсть на людях — чисто, як те пташеня. І я не попущу, аби ви у панства Вілксів накинулись на їжу, мов з голодного краю.

— Але ж от мама — справжня леді, а в гостях вона їсть,— заперечила Скарлет.

— Ви теж будете їсти, коли вийдете заміж,— не здавалася Мамка.— А у вашому віці міс Еллен ніколи нічо’ не їла в гостях, і так само ваша тітонька Полін, і тітонька Юлейлія. І всі вони поодружувались. А котра панночка багато їсть у гостях, та здебільша так і не вийде заміж.

— А отже й ні. Якраз на тому пікніку, коли ти була хвора й не перегодувала мене наперед, Ешлі Вілкс сказав мені, що йому подобається, якщо дівчина має добрий апетит.

Мамка значливо похитала головою.

— Що жентмени говорять — то одне, а що у них на думці — то зовсім інше. Я щось не чула, щоб місте’ Ешлі збирався до вас свататись.

Скарлет насупилась і вже ладна була відповісти чимось ущипливим, але стримала себе. Мамка таки влучила в саму цяту, і тут нічим було крити. Помітивши впертий вираз на обличчі у Скарлет, Мамка взяла в руки тацю і з властивою її расі прихованою хитрістю вирішила діяти інакше. Ступивши крок до дверей, вона тяжко зітхнула.

— Що ж, хай так і буде. А я ще казала куховарці, коли вона накладала на тацю: «Справжню леді знати по тому, що вона не їсть у гостях». Так я й сказала: «Я зроду не бачила, щоб котрась біла леді їла менше, ніж міс Меллі Гамільтон, коли вона оце недавно приїздила в гості до містера Ешлі... чи то пак до міс Індії».

Скарлет стрельнула на Мамку підозріливим поглядом, але на широкому обличчі негритянки була сама невинність та ще жаль, що Скарлет далеко до справжньої леді, такої, як Мелані Гамільтон.

— Постав тацю і затягни мені тугіш корсет,— роздратовано кинула Скарлет.— Може, я трохи перекушу згодом. Якщо я зараз наїмся, корсет не затягнеться як треба.

Не показуючи, що вийшло по її волі, Мамка поставила тацю.

— А що моя ясочка вдягне?

— Оце,— Скарлет показала на пухкий оберемок зеленого мусліну в ялиночку. Ту ж мить Мамка вже була готова до нової сутички.

— Ну, це вже ні! На ранок таке зовсім не годиться. Щоб отак виставляти груди в дообідню пору — та в цій же сукні ані комірця, ані рукавів! І ластовиння таки знов вас обсипле, їй-бо! А я ж он скі’ки намучилась — усю зиму протирала вам тіло сколотинами, аби зійшло ластовиння, що ото ви набралися в літі на пляжі в Саванні! Піду скажу про вас міс Еллен.

— Якщо ти хоч словом прохопишся їй, перше ніж я одягнусь, я й краплі не візьму до рота,— рішуче заявила Скарлет.— А коли я одягнуся, мама вже не пошле мене перевдягатись — не буде часу.

Мамка знову зітхнула — цього разу на знак своєї поразки. З двох лих вона вибрала менше: нехай уже краще вбереться до обіду у вечірню сукню, аніж у гостях обсідатиметься, як порося.

— Ухопіться-но за що-небудь міцніш і стримайте віддих,— скомандувала вона.

Скарлет слухняно скорилася, втягнувши живіт і вхопившись щосили за стояк ліжка. Мамка піднатужилась і різкими поштовхами так затягла шнурівку, що затиснутий між пластівцями з китового вуса тоненький стан ще потоншав, викликавши гордий і захоплений вираз на обличчі у негритянки.

— Ні в кого нема такого стану, як у моєї ясочки,— схвально озвалась вона.— Щоразу, як я затягую міс