Читати книгу - "Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів"

два стани, найбільш для них звичні та природні — постійна закоханість і тверда віра. Віра примушує їх триматися давніх законів. Любов спонукає їх ці закони порушувати. Віра скеровує їх у темряві, любов робить темряву безкінечною. Віра, як і любов, стає причиною їхніх воєн, етнічних чисток, демократичних революцій та економічних проривів. Тому більшість їхніх історій і стосуються насамперед віри та любові, як елементів взаємозалежних і взаємовиключних. Релігія взагалі базується на оповіданні історій, історії цементують будь-який набір символів та приписів. Міцний сюжет, із купою праведників, гнівними застереженнями та обов’язковим справедливим судом наприкінці здатен об’єднати навіть найбільш дикі й непокірливі натовпи мирян. За сюжетом завжди тягнуться спраглі й зневірені — потенційні герої, воїни та завойовники, їм потрібно дізнатися, чим усе закінчиться, хто виживе і яким буде покарання. Тому релігія, цей внутрішній опій, завжди присутня в житті героїв, так чи інакше. І, помираючи, вони не мають при собі нічого, крім натільних хрестиків, молитовників у кишенях шинелей і ляльок вуду в шкіряних мішках.

+

Що іще потрібно знати про героїв? Справжні герої, ті, чиї історії потім перечитуєш та переповідаєш, ніколи не вигадуються. Усі вони існують насправді. Іноді вони забуваються, іноді пригадуються. Художники зображують їх на іконах. Письменники роблять усе можливе, аби не розповісти про них правду.

2

Що насправді лишається в минулому? Лише те, що ти не наважився забрати з собою, чого ти позбувся більш-менш свідомо та безболісно. Минуле озивається голосами й тінями, пізнаючи які ти озиваєшся у відповідь, не даючи цим голосам остаточно зникнути, а тіням — урешті розпастися в повітрі. Минуле подібне до торгівельних складів, наповнених різнобарвним і коштовним непотребом. Іноді ти повертаєшся сюди, аби віднайти необхідні тобі речі, про існування яких давно забув, а тут раптом щось сталося, змінилися обставини, і ти змушений порпатися у звалених до купи тканинах та коробках, перебирати книги й черевики, рвати папір і розмотувати нитки, намагаючись відшукати те необхідне тобі свідчення часу, ті речі, без яких твоє минуле не вкладається в повноцінну гармонійну картинку, порушуючи спокій і розладнуючи сни. І все, що можна відшукати поміж цього краму, усе, що зносилося сюди дбайливими руками невідомих тобі вантажників, усе це й виповнює той простір, що лишається за тобою в минулому. Усім цим заставлено було кімнати, коридори та балкони, валізи, холодильники та багажники, шафи, письмові столи та горища. І весь цей безмір предметів і речей є, можливо, найважливішим свідченням твоєї тут присутності, тим спадком, що після тебе лишається.

Більшість історій, віршів та балад наповнені зсередини чужими речами, химерними предметами повсякденного вжитку, про які часто забуваєш, але які потім неминуче пізнаєш. Поезія — це і є великий каталог речей, без яких життя персонажів, побут головних героїв видаються незручними й неправдоподібними. І твоє легковажне ставлення до цих речей, твоє нехтування ними ніколи не минається просто так, обов’язково потім боляче б’ючи по спогадах і пам’яті. Оскільки не можна нехтувати самою тканиною часу, полотном світла, котре тебе щоранку опалює, павутиною реальності, що пролітає за вікнами. Речі, які відчувають кожен твій порух, реагують на твоє дихання й завмирають від твого крику, складаються в слова та фрази, відтворюють графіку строф та друкованих сторінок. Справою літератури є предмети, з якими ти щоденно маєш справу, особливо ті з них, без яких ти просто не вмієш обходитися, до яких ти звик настільки, що саме їхнє зникнення, помирання й знищення є найбільш точним свідченням часу. Ці речі характеризують тебе й видають із головою, обтяжують і роблять твоє життя нестерпним, вони нагадують про давні обставини й дають поштовх до оповідання чергової історії. Потім, згадуючи всі ці сюжети, згадуючи героїв — головних і випадкових, негідників і красунь, апостолів та перевізників, повертаючись до їхніх промов та вчинків, заяв і жестів, ти наштовхуєшся на розкидані ними речі, на загублені ними рукавички й носовички, бритви, олівці та окуляри, розгромлені ними меблі й порвані ними простирадла, покреслені ними папери й списані ними щоденники. Натрапляєш і починаєш їх перебирати, намагаючись зрозуміти, наскільки важливими були вони для чоловіків та жінок, для підлітків та пенсіонерів, що потрапили до твоєї чергової історії. Намагаєшся зрозуміти: про що тут ішлося? Як починалася ця історія і чим вона закінчилась? Так, саме ця.

+

Вона завжди мала при собі кросівки для бігу. Оскільки більшість часу перебувала в дорозі, їздила на різні бізнесові зібрання, з кимось домовлялася, комусь звітувала, щось підписувала, проводячи таким чином цілі тижні в дорозі. А щойно поселившись у черговому готелі, підійнявшись до себе, спланувавши день і зробивши кілька дзвінків, переодягалася, узувала кросівки й бігла на вулицю.

Біжучи вулицями, людина загалом має особливий погляд, вона помічає вазони на підвіконнях і печальних хворих за лікарняним парканом, над її головою спалахують крила птахів, а таксисти, прокидаючись у своїх автівках, дивляться їй услід зачудовано, не розуміючи, звідки вона тут узялась і куди так швидко зникла. Мабуть, це не найкращий спосіб знайомитися з архітектурою — вона навіть не встигала запам’ятати назви вулиць, які щойно пробігла, фіксуючи лише велику кількість червоного й зеленого в цьому липневому ранковому палахкотінні — зелень дерев і червона цегла будинків лишалися їй на згадку, їх вона й буде бачити, повертаючись подумки в те літо, до того дивного міста.

Потрапляючи вночі до її кімнати, ти завжди наштовхувався на її одяг, який лежав повсюди — на підлозі, на стільцях, на ліжку. Вона легко обходила його в темряві, тримаючи тебе за руку, і ти ішов за нею, майже наосліп, нічого не помічаючи, крім цього одягу, про який потім згадував у першу чергу — короткі літні ночі, її гаряче напружене дихання, дихання загартованого джоґґера, дихання жінки, котра пробігла не один десяток кілометрів порожніми ранковими проспектами, дихання, що поступово заспокоюється, оскільки починається ранок і вона приходить до тями й просить тебе забратися звідси куди-небудь. І ти поспіхом збираєшся, завважуючи в кутку її кросівки, проклинаючи все на