Читати книгу - "Homo Deus"

class="p1">У Стародавньому Єгипті, Римській імперії чи середньовічному Китаї люди мали лише початкове розуміння біохімії, генетики, зоології й епідеміології. Відповідно їхня здатність до маніпулювання була обмеженою. У ті часи свині, корови й курчата вільно ходили поміж будівлями, шукаючи їстівних скарбів у купах сміття, та в навколишніх лісах. Якби амбітний селянин спробував замкнути тисячі тварин у тісній клітці, мабуть, у результаті спалахнула б смертельна епідемія, винищуючи всіх тварин і багатьох селян. І жоден священик, шаман чи бог не міг би цьому запобігти.

Однак коли сучасна наука розшифрувала секрети епідемій, патогенів та антибіотиків, це уможливило промислові клітки, станки й свинарники. За допомогою вакцинацій, медикаментів, гормонів, пестицидів, центральної системи кондиціювання повітря й автоматичних годівниць нині можна запакувати десятки тисяч свиней, корів чи курей у вузькі ряди тісних кліток і виробляти м’ясо, молоко і яйця з безпрецедентною ефективністю.

Останніми роками, коли люди почали переглядати свої стосунки з тваринами, така практика потрапила під дедалі сильнішу критику. Раптом ми почали проявляти безпрецедентний інтерес до долі так званих нижчих форм життя, можливо, через те, що самі близькі до того, щоб потрапити до їхнього числа. Якщо комп’ютерні програми досягнуть надлюдського розуму і безпрецедентної сили, чи повинні ми почати цінувати ці програми більше, ніж цінуємо людину? Чи буде добре, наприклад, коли штучний розум почне експлуатувати людей і навіть вбивати їх, щоб задовольняти свої зростаючі потреби й бажання? Якщо цього в жодному разі не можна допустити попри їхній вищий розум і силу, чому ж вважається етичним для людей використовувати і вбивати свиней? Може, люди мають якусь магічну іскру на додаток до вищого розуму й більшої сили, яка відрізняє їх від свиней, курчат, шимпанзе й подібних їм комп’ютерних програм? Якщо так, звідки взялася ця іскра і чому ми певні, що штучний розум ніколи не здобуде її? Якщо такої іскри не існує, чи є якась інша причина продовжувати приписувати особливу цінність людському життю навіть після того, як комп’ютери перевершать людей у розумі й силі? Дійсно, що саме мають люди, що робить нас такими розумними й потужними, і наскільки імовірно, що не-людські істоти колись конкуруватимуть з нами і обійдуть нас?

У наступному розділі ми розглянемо природу й силу Homo sapiens не лише для того, щоб осягнути наші подальші стосунки з іншими тваринами, а й щоб осягнути, що криється для нас у майбутньому і які стосунки між людьми й суперлюдьми можуть сформуватися.

Розділ 3. ЛЮДСЬКА ІСКРА

Немає сумнівів, що Homo sapiens — найпотужніший вид у світі. Homo sapiens теж любить думати, що він володіє найвищим моральним статусом і що людське життя значно цінніше, аніж життя свиней, слонів чи вовків. Це не так уже й очевидно. Чи може така думка мати резон? Чи є людське життя ціннішим, аніж свиняче просто тому, що колектив людей потужніший, аніж колектив свиней? Сполучені Штати значно потужніші за Афганістан, але чи означає це, що життя американців має вищу внутрішню цінність, аніж життя афганців?

На практиці життя американців дійсно цінніше. В освіту, охорону здоров’я і безпеку пересічного американця вкладається значно більше грошей, аніж такого ж афганця. Убивство американського громадянина викликає значно сильніший міжнародний резонанс, аніж убивство афганського. Однак загальноприйнято вважати, що це не більш ніж несправедливий результат геополітичного балансу влади. Афганістан може мати значно менший вплив, аніж США, однак життя дитини в горах Тора-Бора вважається всіма так само священним, як і життя дитини на Беверлі-Гіллз.

На противагу цьому, коли ми цінуємо життя людських дітей понад життя поросяти, то хочемо вірити, що це відбиває щось глибше, аніж екологічний баланс сили. Хочемо вірити, що людське життя справді вище в певному фундаментальному сенсі. Ми, Ното sapiens, любимо твердити самим собі, що володіємо певного магічною якістю, яка не лише відповідає за нашу внутрішню владу, а й морально виправдовує наш привілейований статус. Чим є ця унікальна людська іскра?

Традиційна монотеїстська відповідь: лише Ното sapiens має вічну душу. Тоді як тіло занепадає й зотліває, душа торує шлях до спасіння чи вічних мук і переживатиме або вічне задоволення в раю, або вічні муки в пеклі. Оскільки свині й інші тварини не мають душі, вони не беруть участі в цій космічній драмі. Вони живуть лише кілька років, а потім помирають і йдуть в нікуди. Тому маємо значно більше дбати про вічні людські душі, аніж про недовговічних свиней.

Це не казка для дитячого садка, а неймовірно потужний міф, що продовжує формувати життя мільярдів людей і тварин на початку XXI століття. Віра в те, що люди мають безсмертну душу, тоді як тварини — просто недовговічне тіло, — стрижень нашої законодавчої, політичної й економічної системи. Це пояснює, чому, наприклад, цілком нормально для людини вбивати тварин для їжі або просто для свого задоволення.

Однак останні наукові відкриття категорично суперечать цьому монотеїстичному міфові. Дійсно, лабораторні експерименти підтверджують точність однієї частини цього міфа: відповідно до тверджень монотеїстичної релігії, у тварин немає душі. Усі ретельні дослідження й больові випробування не змогли виявити жодних слідів душі у свиней, пацюків чи макак резус. На жаль, ті самі лабораторні дослідження підважили другу й важливішу частину монотеїстичного міфа — люди дійсно мають душу. Учені піддали Ното sapiens десяткам тисяч неймовірних експериментів і заглянули в кожен куточок нашого серця й кожну звивину нашого мозку. Однак вони ще й досі не відкрили якихось магічних іскор. Тобто не існує наукових доказів того, що, на відміну від свиней, Ното sapiens має душу.

Якби це було все, ми цілком могли б стверджувати, що вченим просто треба продовжувати пошук. Якщо вони ще не знайшли душі, це тому, що шукали недостатньо ретельно. Однак учені з наук про життя сумніваються в існуванні душі не тому, що не знайдено доказів, а радше тому, що сама ідея душі суперечить найбільш фундаментальним принципам еволюції. Ця суперечність відповідальна за нестримну ненависть, яку викликає теорія еволюції серед відданих монотеїстів.

ХТО БОЇТЬСЯ ЧАРЛЬЗА ДАРВІНА?

Згідно з опитуванням Ґеллапа 2012 року, лише 15 % американців думають, що Homo sapiens розвивалися виключно шляхом природного відбору, вільного від будь-яких втручань небес; 32 % вважають, що люди могли розвинутися протягом мільйонів років із більш ранніх форм життя, однак Бог керував усім цим процесом; 46 % вірять, що Бог створив людей у їхній нинішній формі приблизно