Читати книгу - "Кров Амбера"

він спеціально саботував деякі з них.

— Хто ж стояв за ними після того, як він припинив це робити?

— Руда пані, з якою він, здається, якось пов'язаний.

— Ясра?

— Так, її звати саме так. І я ще знаю про неї не так багато, як мені хотілося б. У вас є що-небудь щодо неї?

— Думаю, я прибережу цю інформацію для більш важливого питання, — ухильно відповів я.

У перший раз вона подивилася на мене звузивши очі і зціпивши зуби.

— Невже ти не бачиш, що я намагаюся тобі допомогти, Мерлін?

— Насправді я бачу, що ви намагаєтеся отримати наявні у мене відомості, — незворушно промовив я. — І в цьому немає нічого поганого. Я готовий укласти з вами угоду, тому що ви, здається, теж дещо знаєте, про що хочеться дізнатися і мені. Але, мушу визнати, що причини, керуючі вами, для мене не зрозумілі. Як, чорт забирай, ви потрапили в Берклі? Що ви мали на увазі, зателефонувавши мені в будинок Білла? У чому полягає ваш талант, який не має, за вашими словами, відношення до магії? Як…

— Це три різні питання, — перебила вона, — і початок четвертого. Можливо, ви запишіть їх всі, і я теж складу такий же перелік для вас? А потім ми дружно розійдемося по кімнатах і вирішимо, на які захочемо відповісти?

— Ні, — відрізав я. — Я готовий продовжити гру. Але вам відомо, з якої причини я хочу дізнатися все це. Для мене це питання самозбереження. Спершу я думав, що вам потрібні відомості, здатні допомогти пришити людину, яка вбила Каїна. Але ви спростували це припущення і не залишили нічого натомість.

— Ні, надала! Я хочу захистити тебе!

— Ціную ваші почуття. Але чому? Якщо говорити прямо, ви мене ледь знаєте…

— Тим не менше, моя причина саме в цьому, і я не відчуваю бажання заглиблюватися далі. Хочете вірте, хочете — ні.

Я піднявся і почав ходити по патіо. Мені не подобалося ділитися відомостями, що можуть мати життєво важливе значення для моєї безпеки, і, в кінцевому рахунку, для безпеки Амбера. Хоча мені доводилося визнати, що я отримую в обмін на свої відомості вельми непогані дані. Те, що вона повідомила, здавалося правдою. Якщо вже на те пішло, Бейлі здавна славилися своєю лояльністю по відношенню до Корони, чого б вона їм не коштувала. Найбільше мене турбували, як я зрозумів, її наполегливі твердження, що насправді вона домагається зовсім не помсти. Крім того, що така позиція зовсім не в дусі Амбера, думалося, що вона на зовсім розуміла мене, так як щоб запевнити, що вона хоче уберегти мене, їй достатньо було визнати, що вона жадає крові. Я б проковтнув це і не став копати глибше. А що вона пропонує натомість? Невагоме ніщо і засекречені мотиви…

А це цілком могло означати, що вона говорила правду. Нехтування правдоподібною брехнею і пропозиція чогось більш нескладного здавалися ознакою істинної чесності. А в неї явно були й інші потрібні мені відповіді…

Потім я розчув прилітаючий з боку столу легкий дрібний стук. Спершу я подумав, що вона барабанить пальцями на знак свого роздратування на мене. Але коли я озирнувся, то побачив, що вона сидить абсолютно нерухомо і навіть не дивиться на мене.

Я підійшов ближче, розглядаючи джерело звуку. Кільце, осколки блакитного каменю і навіть гудзик підстрибували на столі немов би самі по собі.

— Це від якихось ваших дій? — Запитав я.

— Ні, — відповіла вона.

Камінь в кільці тріснув і випав з оправи.

— Тоді чому ж?

— Я перервала зв'язок, — пояснила вона. — По-моєму, щось намагалося відновити його, але зазнало невдачі.

— Але раз я все одно налаштований, то для того, щоб виявити мене, камені їм не потрібні, чи не так?

— Можливо, у справі бере участь не одна сторона, — зауважила вона. — Думаю, мені слід доручити слузі з'їздити за місто і викинути їх в океан. Якщо хто-небудь побажає піти за ними туди — на здоров'я.

— Осколки повинні б просто привести їх назад до печери, а кільце — до небіжчика, — сказав я. — Але я не хочу викидати гудзик.

— Чому б і ні? Він являє собою велику невідому величину?

— Саме. Але ж це повинно діяти в обидві сторони, чи не так? А це означає, що я можу навчитися користуватися гудзиком для знаходження шляху до істоти, що любить квіти.

— Цей шлях може виявитися небезпечним.

— Пасивність може призвести до ще більшої пасивності. Всі камені можете викинути в море, але гудзик — ні.

— Гаразд, я замкну їх.

— Спасибі. Ясра — мати Люка.

— Жартуєте!

— Ніскільки.

— Це пояснює, чому він прямо не натиснув на неї через подальші тридцяті квітня. Цікаво! Це починає абсолютно новий ланцюг міркувань.

— Чи не хочете поділитися ними?

— Пізніше, пізніше. Зараз потрібно подбати про камені.

Він згребла їх всі з кола, і вони, на якусь мить затанцювали у неї на долоні. Вона встала.

— Е… гудзик? — Нагадав я.

— Так.

Вона поклала гудзик в кишеню, а інші камені залишила в руці.

— Ви теж налаштуєтесь, якщо будете тримати гудзик при собі?

— Ні, — відповіла вона. — Я не налаштуюсь.

— Чому ж?

— Є причина. Вибачте, я ненадовго відлучуся підшукати футляр для решти і кого-небудь, хто відвезе їх звідси.

— А хіба той чоловік не налаштується?

— Це вимагає часу.

— О…

— Випийте поки кави або з'їжте чого-небудь ще.

Вона повернулася і пішла. Я з'їв шматок сиру. Спробував подумки підрахувати, чи отримав в ході нашої розмови більше відповідей чи ще більше нових питань. спробував вставити деякі з нових деталей у стару головоломку.

— Батьку?

Я обернувся і подивився, хто це сказав. У полі зору нікого не було.

— Тут, унизу.

Неподалік від клумби, де не було нічого, крім висохлих стеблинок да листя, виявився диск світла розміром з монету. Світло привернув мою увагу, коли злегка перемістився.

— Привид? — Запитав я.

— Угу, — долинув з листя відповідь. — Я чекав, коли застану тебе одного. Не думаю, що варто довіряти цій жінці.

— Чому б і ні?

— Вона невірно сканується, не так, як інші люди. Я не знаю що це таке. Але я хотів поговорити з тобою не про це.

— Про що ж тоді?

— Е… ну так ти серйозно говорив, коли обіцяв, що не будеш мене відключати?

— Про що мова! Після всіх жертв, які я приніс заради тебе! На твою освіту і все інше… І на доставку всіх твоїх чортових компонентів в таке місце, де ти був би в безпеці! Як ти можеш ще питати у мене про це?

— Я