Читати книгу - "Грот афаліни"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Хотілося тоді тільки лежати, лежати й не ворушити ні рукою, ні ногою. І пити хотілося… Посмоктав теплої води і не стільки проковтнув, скільки пополоскав у роті, сплюнув гіркоту. Відчув себе трішечки краще, вийшов на повітря. З вікна кабінету Крафта ще падало світло. Зайшов з торця, де тулилися до стіни, вели на другий поверх зроблені зі щільно підігнаних одна до одної бамбукових палиць скрипучі сходи. Ніс Крафтові показати трофейний гарпун, ішов показатися сам.
Ну й перелякався ж тоді містер Джері! Може, подумав, що до нього завітав якийсь привид-гангстер або сам Дейві Джонс[6]. Зігнувся, ніби хотів зростися зі своїм столом, сховатися за купу паперів-рахунків. Широке обличчя з мішкуватими щоками й носом, як малий горіх кеш'ю, пополотніло.
«Май бой! Мій хлопчику… Чи це ти? Що сталося?» — Крафт втупив очі на його забинтовану голову.
«Ось… — подав йому гарпун. — Почастували під водою. Під щелепу довбонули… Якби трохи нижче або вище, то й капут. Комусь ми перешкоджаємо своїми пошуками грота».
«Май бой!.. — містер Крафт обережно простяг руку до гарпуна, повільно встав. Відставляв гарпун далі від очей, і руки тремтіли. Провів очима від наконечника стріли до початку, де ще стричав капроновий хвостик ліня. — Розпливається в очах, нічого не бачу…»
«А ви окуляри візьміть»
«Ага, ага… — Крафт нап'яв на носа окуляри. Малий ніс майже сховався за великими голубуватими скельцями. Знову придивився до того місця стріли коло ліня, і руки ще дужче затремтіли, захитав головою: — Ноу-ноу… Не може цього бути!..»
«Чого не може бути, містере Джері?»
«Подивись ти, у тебе очі молодші. Що тут викарбувано — дві дабл ю, «WW», чи дабл ю і ві — «WV»?»
Радж підійшов, нахилився до стріли. Тепер він уже добре розгледів карбівку.
«Дабл ю і ві — «WV».
«О, боже мій!» — «Уайт вайпе»… «Біла змія»… «White viper».
«Що це означає, містере Крафт?»
«Ти наче з неба впав. Ми стали на дорозі «Білої змії» — «тріади чайна», китайських піратів і бандитів, гендлярів наркотиками».
«А якби було дві літери дабл ю — «WW»?»
«White women»… «Уайт вумен» — «Біла жінка». Та. сама лихоманка і трясця… Даблами їх звуть. Ті ж самі риф-реф, покидьки суспільства… Тільки кажуть, що жінка ними керує, європейка. Вони колись були однією тріадою, а потім розкололися на дві, ворогують між собою. Вони ворогують, а в нас чуби тріщать. То одній тріаді викупи платили, а тепер ще й друга банда з'явилася, і тій давай. Ніяк не можуть поділити сфери впливу… До злиднів доведуть, до розорення!.. О, мій боже! І так майже доводиться вести страгл оф лайф… боротьбу за існування… А що буде далі? Скоро якась із них знову підкине листа — «Плати!»
«А якщо не платити, збунтуватися?»
«Ах, юначе… Я ще хочу пожити, хоч мені скоро шістдесят років. Можуть і зарізати, і дельфінарій висадити в повітря, і дельфінів отруїти… Може, чув, був випадок у Світтауні? Один забарився на тиждень заплатити відкупного — фабрику висадили в повітря! Самі руїни — не бачив?»
«Містере Крафт, я з ними не задирався. Я вже знайшов був більш-менш пристойний грот, а тут вони… напали…»
«Радже, я тебе не звинувачую. Я навіть співчуваю тобі, щиро співчуваю… Я готовий навіть вибачитись перед тобою за те, що штовхав на таку авантюру, посилав на загибель…»
«Лікар за обробку рани пришле рахунок на ваше ім'я».
«Ах, мій боже! Але я заплачу, Радже, ти не турбуйся».
«Казав, що треба мені в лікарню в Світтаун. Щоб операцію зробили, зашили рану».
«Боже, боже, цього ще не вистачало!»
«Я вирішив не їхати у кепітл, не вимагати від вас такого лікування. Але…»
«Радже, містере Радж… Я завжди вважав тебе пристойною людиною. Ти не такий, як Судзір… Той оформив замовлення на сувенірні дельфінчики, сам їх приносить у дельфінарій і вважає, що робить велику ласку, вимагає надбавку до зарплати».
«Містере Крафт, я хочу, щоб ви не примушували мене ремонтувати човна».
І Радж уже докладніше про все розповів. Як кричали на нього з катера рятувальної служби, щоб не лазив у західних секторах, як побачив проламаного й затопленого ялика, а до того, до удару гарпуном — підозрілого контейнера…
«Чи немає зв'язку між усіма цими подіями?»
«Усе може бути, усе може бути… О боже, скоро не знатимеш, на кого можна зі своїх працівників розраховувати, а хто встромить тобі ножа під ребро».
«Може, поліції заявити?»
«Про що?!» — знову пополотнів Крафт.
«Ну… про все! І про те, що під водою бачив. Може, це в них якась перевалочна база наркотиків?»
«Борони тебе боже! Ти говориш сьогодні, як маленький… Певно, в тебе температура піднялася… Може, ти підеш, полежиш?»
Раджа, й справді, не тримали ноги. Перед столом Крафта стояло м'яке крісло і стілець, але містер сісти не запрошував.
«Та я піду, але ж… Якщо так поступатись… Та куди, зрештою, дивиться поліція? Чому не веде з цими тріадами боротьбу?»
«Ах, наївний, наївний юначе… Хіба ти не чуєш, і не бачиш, що діється навколо? Це не архіпелаг Веселий, а… І який дурень дав йому таку назву? Це… це… гніздо піратів і бандитів! Заявиш, то не встигне поліція і двох кроків ступити, а «тріада» усе вже знатиме. А вона ж не церемониться… Я проклинаю той час, коли не поїхав у метрополію, слідом за доньками… Тоді, як ця ваша самостійність тут створювалася. Дурний, пожалів укладених капіталів. А тут не стільки заробиш, як втратиш те, що мав. Жебраком швидко пустять по світу! Боже, боже, хай би я краще купив якийсь готель, спокійніше було б…»
Любив поплакатись Крафт, викликати співчуття. Не знав тільки Радж, чи з усіма своїми працівниками містер вдавався до таких міркувань, чи всіх пробував розчулити, щоб не дуже вимагали підвищення платні, пожаліли його, бідолашного.
Але треба бути справедливим: поки загоювалася рана, Крафт не посилав Раджа на підводні прогулянки з аквалангом. Тільки зітхав голосно, ламав руки: таких втрат зазнає, таких втрат!
«Спочатку позашивати, поштопати, а потім прати чи навпаки?» — подумав був Радж, знайшовши стару теніску, і вирішив, що спочатку треба заштопати. А то поки попере, то вона розлізеться на решето.
«Цікаво, чи потонув той гумовий човен? Не міг потонути, хоч у одному відділенні та зосталось повітря. Значить, плавав… А якщо ті з катера, виловили човна? І знайшли мою теніску?.. Там і емблема
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грот афаліни», після закриття браузера.
