Читати книгу - "20 000 льє під водою"

меридіана і під 30°07′ північної широти, а точніше, за триста миль од берегів Японії. Отже, сьогодні, 8 листопада, опівдні, розпочинається наша навколосвітня подорож у товщі вод Світового океану.

— І нехай береже нас Господь! — додав я.

— А тепер, пане професоре, можете приступити до своїх занять. Я наказав взяти курс на північ-північний схід і йти на глибині п'ятдесяти метрів. Щоденно о восьмій вечора на карті буде відмічатися пройдений нами шлях. Музей-вітальня — до ваших послуг, як і бібліотека. А зараз я змушений вас покинути.

По цих словах капітан Немо уклонився і вийшов. Я мав час і можливість подумати про те, що побачив, і про своє майбутнє на борту «Наутилуса». Усі мої думки заполонила постать капітана «Наутилуса». Чи вдасться мені коли-небудь дізнатися, якої національності ця загадкова людина, що зреклася батьківщини і землі взагалі? Що породило в його душі ненависть до людства і чи це почуття не живиться бажанням помсти? А може, він один із тих невизнаних учених, геніїв, яких, як каже Консель, «образило суспільство»? Може, він сучасний Галілей чи жрець науки, як американець Морі — вчений, кар'єру якого перервали політичні події? Невідомо! Випадок закинув мене на борт його судна, і моє життя тепер залежить від його волі. Він зустрів мене холодно, але не відмовив у гостинності. А як розуміти те, що він жодного разу не потиснув моєї простягнутої руки і не подавав своєї?

Добру годину я роздумував, намагаючись збагнути, хто він такий — мудрий і загадковий капітан Немо. Та ось мій погляд упав на мапу Землі, розкладену на столі. Водячи пальцем по ній, я знайшов точку перетину довготи і широти, яку вказав капітан.

В океанах, як і на материках, є свої ріки. Це океанські течії, які різняться іншим кольором і контрастною температурою. Найдовший і найбільший потік теплої води у світовому океані, який власне є системою теплих течій у Атлантичному океані, іменується Гольфстрімом, що буквально перекладається як «тепла течія». На мапи земної кулі нанесено п'ять головних океанських течій із зазначенням їх напряму: перша — на півночі Атлантичного океану, друга — на півдні Атлантичного океану, третя — на півночі Тихого океану, четверта — на півдні Тихого океану а остання, п'ята, протікає південною частиною Індійського океану. Ймовірно, що у ті часи, коли Каспійське і Аральське моря й великі озера Азії були одним велетенським водоймищем, існувала і шоста потужна течія.

Початок навколосвітнього шляху «Наутилуса» пролягав у водах однієї з таких течій, яка на мапах позначена японською назвою «Куросіво», що в перекладі означає «чорна ріка». Вливається ця ріка у море з Бенгальської затоки, її зігріває щедре проміння тропічного сонця; далі її течія проходить через Малаккську протоку, протікає уздовж берегів Азії й, огинаючи їх у північній частині Тихого океану, зупиняється побіля Алеутських островів. Чорна ріка забирає з собою стовбури камфор, тропічні рослини, яскраво-синім забарвленням теплих вод вона різко контрастує з холодними тьмяними водами Тихого океану.

Я вивчав шлях цієї течії по мапі, намагаючись уявити, як вона вливається у безкрайні простори Тихого океану і губиться в них. Уява заполонила мене настільки, що я і не помітив, як до музею увійшли Нед Ленд і Консель.

Мої супутники були вражені чудесами, які побачили тут.

— Де ми перебуваємо? Де? — вигукнув канадець. — Може, у Квебекському музеї?

— Друзі! — сказав я, запрошуючи підійти ближче. — Ви на борту «Наутилуса», який торує свій шлях на глибині п'ятдесяти метрів.

— Якщо це каже пан професор, доведеться повірити, — промовив Консель. — Але буду відвертим: такий салон може здивувати будь-кого, навіть мене, фламандця!

— Це саме те місце, де належить дивуватися, мій друже! До речі, уважно оглянь вітрини, там є багато експонатів, що зацікавлять такого затятого класифікатора, як ти.

Я влучив у ціль, довго заохочувати мого слугу не довелося — він одразу ж схилився над найближчою вітриною і забурмотів собі під ніс щось на мові натуралістів: «черевоногі, клас тварин з типу молюсків, родина сурмачів, вид мадагаскарської ципреї…»

Тепер я був певен, що не почую Конселя ще довго. А от Неду Ленду довелося приділити увагу і відповісти на всі його запитання щодо моєї розмови з капітаном, бо він зовсім не цікавився конхіологією, тим паче тепер, коли його турбувало лише одне: як вибратися з цієї підводної тюрми.

Він завалив мене питаннями: чи дізнався я, хто він такий, цей дивний капітан, звідки він, куди прямує і наскільки глибоко має намір занурити під воду своє судно разом з нами?

Я терпляче розповідав йому про все, що знав. А оскільки знав я вкрай мало — практично нічого з того, про що він запитував, — то сам почав розпитувати гарпунера.

— Неде, а що ви чули й бачили, прогулюючись кораблем?

— Я нічого не бачив і нічого не чув! — нервово відповів канадець. — Ніхто з членів екіпажу не потрапив мені на очі! Хіба це можливо? Як на мене, то лише в одному випадку…

— В якому, уточніть, будьте ласкаві, — попросив я.

— Якщо тут і екіпаж електричний!

— Електричний? Тобто ви вважаєте, що судно обслуговується роботами?

— А-я-я! У це можна повірити, особливо якщо ти гарпунер і мало знаєшся на техніці. Але ви, пане професоре, — запитав Нед Ленд, — ви, мабуть, можете відповісти на просте запитання: скільки людей на цій залізній бочці? Ну скільки: десять, двадцять, п'ятдесят чи, може, сто?

— На жаль, і я не дам відповіді на це запитання, Неде! Не тому, що не хочу, а тому, що не знаю її. А зараз послухайте, що я вам казатиму. Забудьте свою абсурдну ідею заволодіти «Наутилусом» або втекти з нього. Це судно — справжнє чудо сучасної техніки. Я, між іншим, дуже щасливий, що дізнався про його існування і побачив зсередини механізм його управління. Багато хто вважав би за щастя опинитися на нашому місці хоча б заради того, щоб побачити всі ці дива! Тому раджу вам заспокоїтися. Нумо всі разом спостерігати за тим, що відбувається довкола нас.

— Що? Спостерігати? — вигукнув гарпунер. — Що можна побачити у цій залізній тюрмі? Стіни і перегородки! Ми пливемо, як сліпці…

Нед Ленд ще й докінчити своєї фрази не встиг, як у салоні раптом стало темно. Світло згасло так раптово, що я аж зойкнув від болю у очах, який зазвичай можна відчути при різкому переході від темені до яскравого світла.

Ми завмерли, хто де стояв, не уявляючи, що зараз буде — приємний сюрприз чи небезпека. Наш переляк посилив якийсь шурхіт, мені здалося, що залізна обшивка «Наутилуса»