Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— Нам кінець! Корпус тріщить по швах! — запанікував Нед Ленд.

— Навала зграї гідромедуз! — бурмотів Консель. «От вам і сучасні технології!» — сумно подумав я.

І враз салон знову освітився. Світло надходило ззовні, через величезні овальні ілюмінатори у стінах. А водні глибини освічувалися електричним світлом від човна. Лише кришталеве скло відділяло нас від океану! Я мимоволі здригнувся від жахливої думки, що от-от ця тендітна перегородка лусне і вода хлине у салон. Але я зібрався з думками і постарався тверезо осмислити, що може нам загрожувати. Я вже був абсолютно спокійним: масивні мідні рами ілюмінаторів надавали склу сталевої міцності.

Страх змінився зачудуванням! Морські глибини були добре освітлені у радіусі цілої милі від «Наутилуса». Перед нами постало надзвичайне видовище! Пером несила описати те, що ми побачили! І пензлем неможливо зобразити ніжність і водночас барвистість гамми підводного світу, гру променів світла у прозорих морських водах!

Прозорість морської хвилі безсумнівна. Встановлено, що морська вода чистіша, ніж вода найчистіших прісних джерел. Таку прозорість забезпечують мінеральні і органічні речовини, які є її складниками. У деяких частинах океану, наприклад поблизу Антильських островів, крізь сорокап'ятиметровий шар води можна бачити чистеньке піщане дно. А сонячні промені проникають на глибину трьохсот метрів! Але це все природні характеристики, а тут електричне світло! О, воно, спалахнувши у самому лоні океану, не просто освітлювало воду, а перетворювало водне середовище на пломеніючу рідину. Це було неперевершено!

Темінь всередині приміщення посилювала яскравість зовнішнього освітлення. Здавалося, що довкола нас, за ілюмінаторами, гігантський акваріум.

Оскільки у поле зору не потрапляло жодної нерухомої точки, складалося враження, що «Наутилус» стоїть на місці. Але це було не так, адже часом океанські води, які розсікав форштевень судна, проносилися у нас перед очима з неймовірною швидкістю.

Картина підводного світу нас зачарувала. Обіпершись на виступи віконних рам, ми мовчки спостерігали за тим, чого не міг бачити ніхто, крім нас — членів екіпажу і в'язнів «Наутилуса».

Мовчазне зачудування перервав Консель, який зробив простодушне зауваження:

— Ви бажали бачити, друже Неде, то дивіться!

— Вражаюче! Це просто вражаюче, — захоплено бурмотів канадець, забувши про свій гнів і про нещодавні плани втекти. — Тепер мені не прикро, що я не втримався на «Авраамі Лінкольні» і голодував понад добу! Таке диво того варте!

— Аж тепер мені стало зрозуміло, чим живе наш таємничий капітан! — вигукнув я. — Йому вдалося проникнути в особливий світ, який відкриває йому усі свої заповітні таємниці! Це може змусити забути про все земне…

— А чому не видно риб? Де риби? — цікавився канадець.

— Та нащо вам здалися ті риби, Неде, адже ви в них все одно не тямите? — запитав Консель.

— Це я не тямлю в рибах? Та я рибалка! — палко заперечив Нед Ленд.

Консель і Нед зчепилися у суперечці. Кожен із них вважав себе великим знавцем риб, от тільки рибалка Нед — зі споживацького погляду, а помічник дослідника Консель — з наукового.

Доречно дещо написати про риб, якщо ми так безцеремонно проникли у природне середовище їхнього проживання.

Відомо, що риби утворюють надклас класу хребетних. Визначення цього класу дуже чітке: «Хребетні тварини з подвійним кровообігом і холодною кров'ю, з парними чи непарними кінцівками у вигляді плавців, дихають зябрами, мають специфічний орган чуттів — грудну лінію на тілі і плавальний міхур, пристосовані до життя у воді». Риби поділяються на костистих і хрящових. Костисті — це риби, хребет яких кістковий; хрящові — це риби, хребет яких хрящовий. Усе просто, та це лише на перший погляд.

Мені було цікаво слухати, як сперечаються Нед Ленд і Консель.

Канадець, можливо, і не знав про такий поділ, тож Консель, краще обізнаний у цій царині, не міг не просвітити свого нового друга.

— Друже Неде, ви, без сумніву, рибалка над рибалками і взагалі — гроза усіх риб! Ви переловили їх… навіть не можу уявити скільки! Але можу побитися об заклад, що ви не маєте найменшого уявлення про те, як їх класифікують.

— Ну як їх можна класифікувати, Конселю? — серйозно запитав гарпунер і сам відповів: — На їстівних і неїстівних!

— Ну, існує й така класифікація, гастрономічна, — мовив Консель. — Але це споживацький підхід до риб. Ви краще скажіть, чим відрізняються костисті риби від хрящових?

— А от і скажу, Конселю, щоб ви не задирали носа.

— Гаразд, повірю на слово, що це ви знаєте. Але ви точно не знаєте, на які підрозділи поділяють ці два основні класи.

— Не маю жодного уявлення, — чесно відповів канадець.

— Так от, слухайте і намагайтеся запам'ятати! Костисті риби поділяються на шість груп. Хрящові ж риби, — читав лекцію Консель, — утворюють три ряди.

— І це все? — буркнув Нед.

— Не все, друже Неде! Тому що ще треба знати, на які роди, види і різновиди поділяються родини.

— Це непросто, любий Конселю! — сказав гарпунер і подивився в ілюмінатор. — Ось вам різновиди!

— Риби! — радісно вигукнув Консель. — Складається враження, що перед нами акваріум!

— А от і ні! Акваріум — це тюрма для риб, а тут вони на волі у природному середовищі, як птахи у небі, — заперечив я.

— Так-так… — замислився Консель. — Тут вони у себе вдома.

— Ви краще, друже Конселю, називайте риб, — попрохав Нед Ленд.

— Е ні, це вже не моя парафія, — відповів Консель, — з цим проханням звертайтеся до пана професора.

Консель і справді не розумівся на рибах. Класифікацію риб він знав на зубок, а чи зміг би він відрізнити тунця від макрелі? Я не впевнений. А от канадець, навпаки, не роздумуючи називав усіх риб.

— Ось це баліст, — сказав я.

— Китайський баліст, — уточнив Нед Ленд.

— Рід балістів, родина шорсткошкірих, ряд зрослощелепних, — додав Консель.

Я подумав, що вони удвох були б одним прекрасним натуралістом!

Канадець не помилявся. Дуже багато балістів з пласким тілом, зернистою шкірою і шипом на спинному плавці снували довкола «Наутилуса», наїжачившись колючками, які стирчали у чотири ряди по обидві сторони хвоста. Ну що може бути красивішим за китайських балістів, які виблискують у освітленій воді за кормою: зверху сірі, знизу білі, із золотими плямами на лусці. Поміж балістів плавали і скати, немов полотнища, що майорять на вітрі. Серед них я помітив рідкісного японського ската з жовтавою спиною, ніжно-рожевим черевцем і трьома шпичаками над оком. Я дуже зрадів, бо на власні очі переконався, що він існує.

До цього його зображення можна було побачити лише в одному альбомі японських малюнків; саме там якось побачив його Ласепед[34] і висловив припущення, що взагалі він існує лише в уяві художника.