Читати книгу - "Енциклопедія російської душі"

увазі Соловйова, Федорова, Бердяєва, Мережковського.

— Я хочу обожнити своє тіло, як Мережковський, — перевертається вона на дивані.

ДОСТОЄВСЬКИЙ

Достоєвський усіх навколо звинувачував у тому, що вони не знають російський народ. А він знав. І писав, що росіяни схильні до безчестя.

ЗВІДКИ БЕРЕТЬСЯ ДУХОВНІСТЬ?

З життя невдах.

ЛАНЦЮГ

Російська історія — ланцюг невдалих реформ. Ми всі сидимо на цьому ланцюзі. Нові реформи — старий скандал. Тимчасові надії, ейфорія, триколірні банти, куца віра у свої можливості, напалмова печатка, від розвінчування до стьобу. З’ява хуя з гори. На чому-небудь військовому: колісниці, танку, броньовику. Компрометація ідеї реформи за рахунок некомпетентності нових верхів. Швидке розбещення реформаторів. Голі баби в лазні солодші за мрії про щастя Росії. Чергове розчарування верхів у народі й пристойних людей — у верхах. Відторгнення від влади. Стрілянина по хую з гори. Рани, хвороби, всохла рука, нерозбірливість у друзях, підозрілість, алкоголізм і посередній макіавелізм хуя з гори. Бюлетені про його здоров’я. Мудацькі народні обранці.

Суспільне бажання порядку. Мутація. Хуй з гори як людина порядку. Терор. Короткий екстаз мазохізму. Масове винищування населення. Непритомність.

Підземне ремствування інтелігенції. Солодкі катакомби. Припинення терору. Післянепритомне повернення до людських цінностей. Передумови до лібералізації. Хуй з гори як визволитель. Пальба по визволителю.

Втім, є доповнення. Від реформи до реформи зношується потенціал населення. Населення знесилюється.

ЗНАМЕНИТІСТЬ ДРУГОГО СОРТУ

Можна навести тисячі доказів проти Росії. Довести всю її нікчемність, нездатність до праці, приреченість. Проте Росія причаровує до себе. Я сам відчуваю на собі її притягання. Я люблю російську допитливість, невелике коло людей, які живуть весело. Сміхотливо. Безбоязно. Уміють ризикувати.

Але це таке маленьке коло. Я б не зміг жити в провінції. Нудно. Нерозщепленість мізків. У мене зміщені поняття.

Під словом Росія я сприймаю те ж таки невеличке коло людей, яких я зустрічаю в Москві та ще трішки в Петербурзі, і зовсім по крихті у декількох містах.

Але чим вони мені подобаються?

Я мало з ким із них знаходжу спільну мову. Я не бачу глибокої мислячої країни. Філософів немає. Письменників дуже мало. Жменька сильних музикантів. Жменька художників. От і вся моя батьківщина.

Усе інше — азіатчина. Чому, однак, я не біжу із цієї наскрізь брехливої країни? Тому що моя хата — скраю.

Я не ходжу щодня на роботу. Не спускаюся в шахту, не голодую. Я живу кілька місяців на рік за кордоном. Італія, Німеччина, Франція, США. У мене соціальний статус знаменитості другого сорту. Якби всього цього не було, я б завив. Мене б розірвало. Фактично я не живу життям російської черні. На повноцінне російське життя мене не вистачає. Я не іноземець у своїй країні, але й не її задрочений громадянин. Я із тих happy few, хто може собі дозволити любити цю країну дивною любов’ю.

Вона — моя. Я подумки роблю багато гидот, у реальності — менше, але роблю. Мені хочеться кожному іноземцеві дати по морді. Я люблю прийти до тями незрозуміло де, голий, всраний, з отакою головою. Я люблю російських жінок. Я можу випити три пляшки горілки й не впасти під стіл. Я легковажно ставлюся до свого здоров’я, як і всі інші мої співвітчизники. Мені звичний російський простір. Але я ненавиджу цю країну. Як державу. Як збіговисько ідіотів. Як гниле місце. Та все одно я не їду. Хоча знаю: у старості краще жити в Каліфорнії. Там до 90 років можна легко дихати свіжим повітрям. Плавати на каное.

Але мені там буде нудно. Мені цікавіше з росіянами, ніж з іноземцями. З росіянами веселіше. Мені тісно з іноземцями. Мені не вистачає в них уяви. Російська уява — продовження брехні. У росіян сильна уява.

Але мені набридло жити в державі, що не вміє бути державою. Мені огидні фашисти. Радикальні, голені й помірні, бородаті. Мені набридли рюмсання, безпорадність.

Я живу в Росії як сторонній, тому що я живу краще за багатьох і можу собі дозволити говорити все, що думаю. Я не боявся влади, я жив вільно в СРСР, я так вільно жив, як ніхто. Наді мною немає начальства, піді мною — підлеглих. Воля дає мені можливість думати так, як я думаю. Мені поталанило. Але це тільки тимчасовий талан.

Я живу зовсім скраю. Хтось живе теж скраю, але ближче до центру, хтось живе між краєм і центром російського життя, хтось живе ближче до центру, і що ближче до центру, то болісніше й страшніше, брудніше й безпорадніше, хаотичніше і розпачливіше. А центр — це пекло.

НАРОДНІ УМІЛЬЦІ

Я їду по Берліну під зливою. Зі студентами. Раптом якась машина зупинилася. Заглухла. Студенти вибігають і штовхають. Мокрі як хлющі. А ми кажемо — німці.

А ось у мене в Підмосков’ї машина зламалася. Я тільки махнув рукою: допоможіть — набігла купа народних умільців. Доброзичливі хлопці. Митя, Славик та інші. Машину довго били кувалдою. Нарешті вона рушила, але коли я приїхав на ремонт, знайомий механік Володя остовпів.

РОСІЙСЬКІ РАДОЩІ

Застілля — не російське слово, а переклад із грузинської, однак це не має значення, тому що російський стіл — напевно, найкращий стіл у світі. Є тиха принадність російського приготування їжі, є всі ці жінки, які, незважаючи на роботу, готують. Вони так весело метушаться й смачно готують.

Я поважаю дурні застілля, з неподобствами. Пам’ятаю, я двічі бився з Іосиліані. Люто били один одного по морді. Є що згадати.

КОХАННЯ

Мені казав один знаменитий поляк:

— Знаєш, чим російські дівчата відрізняються від усіх інших?

— Знаю, — впевнено відповідав я, — вони трахаються 180 днів на рік.

— Невже так багато? — дивувався поляк.

— Хіба для них це багато? — дивувався я.

— Очевіще! 180 днів на рік вони дивляться тобі в очі й кажуть: ангел ти мій!

РОБІТНИЧИЙ КЛАС

— Радянська влада закінчилася в 1927 році, — сказав мені старий маляр, який фарбував стіни у квартирі моїх батьків у 60-ті роки.

Я здивувався виваженості його слів і запам’ятав їх назавжди. Можливо, маляр був троцькістом, але не в цьому річ. Головне, що він був. Це була єдина історично продумана частина мови, яку я коли-небудь чув від російського робітника. Не пам’ятаю його обличчя, та, можливо, він і був тим робітничим класом, пролетаріатом, що закінчився в 27-му році.

ГІРШІ

У Росії методично перебили всіх кращих. Перебили кращу аристократію, кращих попів і ченців, кращих підприємців, кращих меншовиків, кращих більшовиків, кращу інтелігенцію, кращих військових, кращих селян.

Залишилися гірші. Найпокірніші, найбільш боягузливі, найбільш ніякі. І я — серед них. Теж