Читати книгу - "Том 10"

Кахота теж нехай мене не забувають і пишуть, та й Патік, якби взяв олівця в ланки, то може б там що й написалося. Цілую вас усіх!

Ваша Леся

53. ДО О. ЇЇ. КОСАЧ (матері)

26 липня 1891 р. Євпаторія 14.VII. Євпаторія

Я вже, здається, без пуття зачинаю листи писати, а надто як подумати, як мало кругом мене є матеріалу для листів. Але таки, певне, за се ніхто з вас мене не лаятиме. Лист мій до ГІуца і Уксуса ітиме цілий вік до вас, отже сей лист, може, дійде вас хутчій, бо думаю послати його з пароходом. Твій лист із портретами одержала вчора. «Гетьманство» вийшло добре, тільки в Уксуска мордочка вийшла далеко кругліша, ніж вона є, а й в Микося губи якось чудно стулені і вираз такий, який буває у нього під час слухання казки. «Лис» просто як живий і настоящий «шпортсман». Тепер ще кна-кни мусять дати свої фізіономії. Мені Верзилов передав через Мишу свою карточку —г дуже похожа, тільки вираз якийсь не такий, як, впрочім, завжди на фотографіях буває. Оце думаю, як се так сталося, що я не маю ні одної твоєї карточки, щоб належала до мене і щоб я могла її возити по своїх нескінченних дорогах, коли мені приходиться так далеко від роду відбиватись. Сподіваюсь, що гетьманство дано мені в особисту власність? Миша карточок не бачив, бо ще 10-го звідси виїхав,— я тобі писала про се. В листі від 10-го я описала в коротких словах стан своєї ноги, а раніш того описувала і в довших, але, певне, ти ще не одержала тих обох листів перед тим, як писала свій останній лист. Тепер я з ногою маюся добре, тільки мені неприятно, що мушу надівати апарат частіше, ніж досі було, бо тепер приходиться ходити самій до міста, як чого треба, та от іще теж цікаво мені, аби листи скоріше доходили, то я заміряюся носити їх до парохода щосереди й щонеділі. Врешті, я владновую ції справи, як можу, і часом прошу пуців Крас[овських] або їхню служницю, коли вони йдуть на базар, щоб купили мені якого огірка, абощо. Анюта не може ходити на базар, бо тепер їй справді сила є роботи, повнісінька хата різного люду, і її рвуть на всі боки. Наскільки тут багато людей, можеш судити по тому, що в одному з номерів живе сім’я в вісім душ і гнітиться в одній хаті! Лихо їх знає, як вони можуть витримувати таке собаче життя.

В компанію собі нікого не знайшла, та вже щось і знайти не сподіваюсь. За гроші не турбуйтесь, з мене стане їх до виїзду. За сей місяць я розплатилась з господинею, а в кінці сього місяця (10-го августа) я дам їй 70 р. за все, що маю у неї, і буде кінець. На прожиття з мене стане сих, що маю до 10-го августа, а далі не знаю, як буде коштувать по тих южних берегах. Бувай здорова, мамочко!

Твоя- Леся

Пуцам недавно писала і ждатиму від них відповіді. Сподіваюсь, що Миша вже дома, то вітаю його і цілую.

54. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

28 липня 1891 р. Євпаторія 16 іюля

Люба мамочко!

Сьогодні і вчора я в подвійно прикрому настрої — одержала лист від тіток, і він мене засмутив. Ти, певне, теж знаєш ту смутну новину, що бідна тьотя Саша овдовіла. Що вона тепер буде робити? Ажеж вона не може з самих тих Луців прожити? От уже кого лихо міцно тримається цілий вік, то се її! Як що довідаєшся нового про неї, то напиши мені, бо я, певне, не хутко діжду від неї другого листа. Отже, мглинські лікарі не вміли ворожити!.. Та що вже, словами не поможеш. Ти мене в остатньому листі кориш, що нічого не пишу про свою ногу, але то все виходить через те, що ми розминаємось листами раз у раз, і я не можу толком відповідати на твої питання. Врешті, багацько нема що й писати: нога поправляється дуже помалу, але все ж поправляється; вона тепер в такому стані, як була до масажу, є надія, що й далі поправиться. Все ж таки я нікуди далеко без апарата не ходжу і стараюсь ноги не розтроюджувати. Ще ти мене питала про уліти, та от що скажу: «Doux poetes» 1 у мене нема при собі, а ти їх можеш знайти в синій тетраді з віршами, що зосталася з іншими улітами, здається, у плетеній скрині, там же і «Пінгвін». На інші питання я вже відповідала в раніших листах. Вибач, що тут скінчу, якось не пишеться про себе, не такий настрій. Цілую всіх любих пуциків і Мишу, він мусить бути вже давно дома, нехай він перший напише до мене, бо йому більше є про що писати. Чи у нас іще пані Франкова? Кланяйся їй і напиши, доки вона має бути у нас. Прощай, серденько моє, мамочка!

Твоя Леся

55. ДО М. П. ДРАГОМАЫОВА

28 липня 1891 р. Євпаторія № 5. Крым, Евиатория, ул. Фонтанная,

д[ом] Мичри, бывш[ий] Шакал, № 6Г

І6 липня 91 р.

Любий дядьку!

Мама мені переслала один Ваш лист, але то ще дав-ньовічний, від 5 мая, а новішого чомусь не прислала, хоч

я її просила,— певне, забулася. Де ж Ви тепер? Чи я Вас застану з сим листом? Ну, та вже він якось до Вас діб’ється, от тільки що я забула, яке число вашого дому, а може, його й не треба? Ви писали, що Ліда вже виїхала кудись на море, а я думаю, чи не могла б вона тим-таки самим морем приїхати сюди до мене, в Євпаторію, вже б то я була така втішена, що не знаю, як і сказати! Хоч то воно тут і не дуже добре жити, а все ж, може, не лихіше, ніж у вас у Болгарії, а вже що тутешнє морське купання, то таке, що, певне, кращого не можна на цілому Чорному морі знайти. Чи то ж справді межи нами такі гори-долини та моря розляглися, що їх ані проїхати, ані переплисти? Нехай би Ліда мені написала, чи справді думає до мене передатись і коли власне, то я би стріла її на пристані; якщо сама приїде, то я би просила