Читати книгу - "Том 10"

просто до мене до хати, а якби їй то не догодно було, то пошукали б хати за 40—50 р. на місяць, та можна і на два тижні взяти. Крім того, на все життя в місяць тут досить 25 р. на одного. А потім, якби справа ся вдалася, то, може б, Ліда поїхала зо мною трохи далі на полудневий берег, а вже б то мені і хто зна як добре було! Я, бачте, не на жарти починаю строїти сей план, бо таки і не жарти мені в голові. Велика мені буде шкода, коли сей лист не хутко [до] Вас дійде, бо я тут житиму до 10 августа, а потому ще сама добре не знаю, де, власне, житиму. Але куди б не переїхала, я Вам зараз напишу нову свою адресу, бо таки мені не хочеться кидати думки побачитися з Лідою. Якби вона приїхала, то потім, може б, і я ще трохи світа побачила, а то мені самій трудно пересуватися з місця на місце, я от не представляю ще собі зовсім ясно, як се я буду подорожувати по Крийу сама з своєю подлою ногою, дарма що та нога тепер ніби поправляється. Що вона поправляється, то так, але поки ще настільки поправиться, щоб мені не заважати в житті, то ще море чимало хвиль перекотить. О, якби мені не та нога, чого б я в світі натворила! Тепер в мені такий Drang und Sturm твориться, що, далебі, тісно жити на світі здається, а надто так жити, як мені тепер приходиться. Але бідкатись не маю чого, бо тепер все-таки не така я безнадійна, як була зимою,— од віденської подорожі моя доля починає ніби ласкавіше на мене поглядати. А тут саме сонце та море своїм бле-ском та грою додає мені одваги і надії; якби тільки я не була тут сама-самісінька, то зовсім би мені було добре. Тільки зо страхом думаю, що буде зо мною взимі? Чи не знищить та зима знову всього придбаного за літо, як уже не раз нищила? Та ще наша поліська зима, мокра та льодовита — ой-ой, боюся!.. Ну, і прийде ж людині фантазія думати про зиму в такий душний вечір, як тепер, коли навіть море знебулося після сії спеки! Що робити, я завжди навіть найкраще описувала зимою весну, а літом зиму, видно, моя натура любить контрасти, тільки вже такого контрасту, про який тільки що говорила, я б зовсім не бажала на собі зізнати. Як же Вам попанувало се літо? Чи не відчепились Ви од своєї невралгії? Бодай би вона лихого чепилась!

Ви справді, певне, занадто тією роботою забиваєтеся,— а ще мені колись подавали ради, як треба коруватися ростинним життям! От якби Ви мене спитали, то я б Вам могла розказати, що то справді значить жити ростиною,— я знаю те добре з власного досвіду. Я знаю, що Ви не можете зовсім так, як я, жити, але хоч би Ви наполовину дійшли тії «степени совершенства», то для Вас було б добре. Найгірше мені робиться, як я подумаю, скільки Вам життя трують різні собаки та «Каидиби», щоб вони скисли в холодній воді! А знаєте, я думаю, що не так на Вас ті різні добрі людці лихі за Ваші політичні і всякі інші теоретичні думки та слова, як, власне, за Ваш чисто український юмор, бо то ж ним Ви можете людину без вогню спалити, а наші люди не менш від французів бояться того, що зветься le ridicule Я па свої очі бачила, як деякі люди лука ставали до Ваших жартів, а так їм і треба, бо якби вони і дуба стали, то й то не пошкодило б. Та цур їм, лихим! Вони мені самій уже [на]-доїли. А ще б нічого, якби на світі було тільки багато лихих людей, а то що є багато добрих та дурних — затовчених, то то мені найгірше, ні, ще є гірша річ — се як хто умисне з себе дурпя робить, як той гоголівськцй голова, що глухого удає, аби не чути того, чого не хочеться. Страх багато таких голів на Україні у нас, і мені навіть гірко читати, як Ви стараєтесь, аби вони Вас почули,— то не такі люди, аби їх чим пройняти, вони, здається мені, так зашкарубли у своїх шкаралупках, що до їх уже «глас чоловічий» не доходить. Утішаюся тільки тим, що той голос, не добившись до шкаралунників, натрапить на кого такого, кому ще вуха не позаростали, а тільки мало людського слова чули, то й не привикли до нього. Я оце тепер ока не спускаю з одної метаморфози, що робиться під впливом того чоловічого гласу, цікаво мені тільки, до чого то ще далі дійдеться. Се подібне до того, як я колись бачила вплив порівнюючо-теологічних праць на людей релігіозних. От згадала за порівнюючі праці і хочу Вас запитати, чи не прийняли б Ви од мене деяких етнографічних матеріалів, може, вони Вам на що здадуться? Бо я їх не вмію до пуття довести. На пробу Миша оце мусить Вам послати кілька волинських «балад», що я йому диктувала, як він був тут у мене; прийміть їх, коли вони куди-небудь судні. Напишіть мені, дядьку, хоч пару слів, я вже давно од Вас і слова не мала, се мені жаль на Вас. І Ліда хай би написала; я давно до неї збираюсь писать, та ніяк не зважусь перша почати. Цілую Вас, і дядину, і хто ще є вдома тепер.

Будьте здорові!

Ваша Леся

P. S. Чи сподобались Вам «Pauvres gens», коли їх бачили?

56. ДО М. І. ПАВЛИКА

28 липня 1891 р. Євпаторія Євпаторія, 18 —уїГ"^

Шановний добродію!

Оце до 10 липня не знала, як і що Вам писати, бо вже було подумувала звідси на полуднє далі забиратися, отже, не знала, яку Вам адресу мала б подати, бо postes restantes 1 не для мене видумані. Тепер же, роздумавшися, зостаюся тута до 10 ст. ст. серпня, тож прошу до того часу, аби-сьте пам’ятали мою тутешню адресу. Лист Ваш отримала тута через тиждень після його послання, як видно по штемпелях,— се ще для тутешніх азіатських шляхів не так-то багато часу. Читали ми вашу літературу укупі з братом, що нагодився на той час до мене в гості, і надто