Читати книгу - "Долина богів. Історії з Кремнієвої долини"

не повернулася до школи, а відвідувала університетський кампус Стенфорда, де досліджувала лабораторних мишей, щоб з’ясувати способи подовжити їхнє життя. Лабораторія наштовхнула її на ідею знайти молоді таланти. Там вона шукала перспективних молодих науковців і компанії, що в них її венчурна фірма могла б інвестувати. Близькість до Стенфорда стала для неї полегшенням, дарма, що студенткою вона фактично не була.

Демінґ подобалося жити серед інших стипендіатів у Пало-Альто, проте вона ще не зовсім зрозуміла, у який спосіб пропонувати нові ідеї в лабораторії й зустрічатися з потенційними донорами, які б інвестували в її фонд, — і водночас купувати нові біотехнології для подовження людського життя. Тоді ж настав час непокоїтися про суспільне життя. А воно було карколомне. Лора вирішила стати фрукторіанкою.

У колах дослідників довголіття вона зустрічалася з науковцями, які повсякчас вносили зміни до свого харчування, перевіряючи, як при цьому почуватимуться. Лора натрапляла на людей, які практикували обмеження калорій, а також більш типові види дієт з обмеженням вуглеводнів або жирів. Деякі з її друзів-айтішників ставилися до своїх тіл як до машин, постійно додаючи чи усуваючи з раціону певні види їжі для тестування змін у продуктивності. Наша героїня намагалася споживати лише фрукти. Тому для підвищення енергійності вона відмовилася від м’яса, хліба й молочних продуктів на шість місяців етапу фандрейзинґу. Її витончене тіло стало ще субтильнішим, щоночі вона спала дедалі менше. Проте зросли зосередженість і чіткість мислення, і вона виявила, що здатна протягом дня зробити набагато більше. Демінґ також з’ясувала, що її нова дієта допомогла їй вписатися в дивний соціальний ландшафт — відмінний від того, що вона трохи бачила в Массачусетському технологічному інституті, де почала працювати в 14-річному віці. Там їй було комфортно з науковцями в окулярах і білих лабораторних халатах. Асистенти-дослідники вважали її трохи курйозом. Вона була крихітною дівчинкою-вундеркіндом, одержимою випробуванням довголіття мишей.

Проте в Кремнієвій долині кожен був своєрідною версією крихітного вундеркінда. І всі вони діяли так, немовби їхні тіла, як витончені машини, потребували спеціального режиму, що передбачало грамотний раціон, спортивний спосіб життя, або систему спарювання — все, щоб ліпше функціонувати й швидше кодувати. Фрукторіанство допомогло їй потрапити в місце, де недостатньо бути просто задротом у базовій версії. Треба було бути диваками в особливо складний спосіб, який водночас збільшував продуктивність.

Демінґ вписалася в це правило. Так само, як Нур Сіддікі — принаймні для Джона Бернема. Нур таємно подала аплікацію на стипендію Тіля 2012 року, через рік після Бернема. Вона не хотіла розповідати про це своїм батькам або ще комусь. Її мама й тато, народжені в Пакистані, переїхали до Сполучених Штатів заради ліпшої освіти й сподівалися, що діти матимуть таку саму можливість. Вони приїхали до Вашинґтона навчатися в Університеті Джорджа Вашинґтона. Батьки Нур хотіли, щоби вона не тільки пішла до коледжу, а й також вступила до магістратури. Нур намагалася порушити питання стипендії, коли прочитала про неї в інтернеті, однак батьки були проти й заборонили подавати заявку.

Її батько особливо був переконаний у тому, що підлітки мусять вчитися. Вони не знатимуть, що робити із сотнею тисяч доларів, а в цьому віці не можуть знати, що робити зі своїм життям. Але Сіддікі знала, чого хоче. Живучи в Пакистані, вона бачила, якою є бідність у цій частині світу, — а потім могла порівняти із життям на Заході. Вона хотіла знайти спосіб з’єднати бідних людей Сходу із заможними роботодавцями. Ця ідея припала до душі організаторам стипендіальної програми Тіля, які вивели Сіддікі до фіналу.

Вона була в такому захваті, що батьки їй дозволили. «Якщо вже вона отримала цю стипендію, це дасть їй змогу вступити, куди вона схоче», — сказав її батько. Однак він не був у захваті від нового способу життя своєї доньки, що виявився навіть вільнішим у соціальному плані, ніж він собі уявляв. Йому не подобалося, наскільки близько вона житиме й працюватиме з хлопцями. Нур розглядала варіант проживання в Glint разом із деякими стипендіатами Тіля, але батько не дозволив[15].

На час стипендіальної програми нею мали опікуватися стипендіати попереднього набору — ось так вона познайомилася з Бернемом. Він запропонував їй допомогти з програмою. Незабаром вони почали зустрічатися. Проте часу для соціалізації було небагато. Сіддікі мусила працювати над своєю ідеєю. Втілювала її переважно з дому, сидячи в кімнаті, яку називала «печерою». Вона обклеїла її вирізками з журналів і надихаючими цитатами Авраама Лінкольна, Пауло Коельйо, Джорджа Бернарда Шоу та Коко Шанель[16].

Стосунки з Бернемом допомогли їй облаштуватися попервах, але вона намагалася тримати їх у секреті, адже формально той був її наставником. Незабаром їй пощастило зійтися з кимсь зі стипендіатів. Мало хто тут зустрічався одне з одним. Навіть Демінґ впадала у відчай через нестачу гідних джентльменів, і це попри всю увагу, яку вона отримувала, а також нібито сприятливе співвідношення чоловіків і жінок — 10 до 1.

Незабаром Демінґ усвідомила, що бути жінкою у Кремнієвій долині й на Східному узбережжі — це різні статуси. Навіть розмови, які жінки провадили одна з одною і з чоловіками, відрізнялися з самого початку, як і одяг, який вони носили, й суспільні кола, в які вони прагнули потрапити. У Пало-Альто мало дівчат носили взуття на підборах, сукні чи спіднички. А на Юніверсіті-авеню дуже непросто знайти бодай одну крамничку зі спідньою білизною. Готовий одяг здебільшого призначався для туризму. Забудьте про шаль чи хустку. Коли заходить сонце, на плечі накидають фліс.

Вона виявила, що вийти в сукні в Маунтін-В’ю, Саннівейл або Пало-Альто було чимось на кшталт вечірнього вбрання опівдні: або ж це означить жінку як відвідувачку зі Східного узбережжя, або ж як гостю костюмованої вечірки. Джинси були уніформою обох статей. Чоловікам ліпше було носити улюблену модель кросівок Стіва Джобса, щоб показати, що в них є дещо спільне з великим магістром айтішників: його спадщина продовжувала жити в курсі акцій та інтерфейсі користувачів.

Жіночі джинси можуть бути вільні чи обтислі, але саме штани є суттєвим чинником для демонстрації відмінності від культури Східного узбережжя. Істотне значення для жінок має доведення того, що ти не невільниця стереотипів сексуальності. Що більше логотипів компаній приходить на зміну логотипам брендів, то ліпше. Замість хизування брендами Coach, Gucci та Polo — Боже збав! — кожен логотип або гасло повинні асоціюватися зі стартапом (а стартапи були, відповідно до банківських рахунків, більшими за бренди, які вони витіснили, як-от Facebook, Google та Apple). Що