Читати книгу - "Вогонь до вогню"

— Так, світлий хане… — віддихуючись, згодився Коцюба. — Але ж я не чауш, я всього уруський товмач. То коли хочеш знати, хто на що здатний, звели підняти цю брилу і своєму товмачеві.

Гучний регіт заглушив його останні слова. Очі всіх звернулися до Мустема-алі. Побіжного погляду було достатньо, аби зрозуміти, що ханському товмачеві не те що підняти, а й з місця зрушити ту брилу буде не під силу.

А Коцюба, повернувшись до своїх, зі злістю кинув:

— У неї лівий бік значно важчий. А я, дурень, схопив, не перевіривши.

— Може, ще хтось хоче підняти? — запитав Хаджибей.

Наперед вийшов Данило.

— Ану, дай-но я спробую, — сказав він. Нагнувся, різко випростався — і брила злетіла над його головою, мов порожні сакви.

— Молодець, — похвалив його Хаджибей. — Проте сила — то ще не все. До того ж я відаю, що в посольство слабких не беруть. А от як зі спритністю? Може, хочеш поборотися з моїми батирами?

— А чого ж, — простодушно згодився Данило.

Проти нього вийшов Абдулла. Був він нижчим від Данила, в іншому, здається, нічим йому не поступався. Пригнувшись, суперники якусь мить дивилися один на одного. По тому, немов за командою, простягнули руки і рвучко обнялися. Обличчя їхні налилися кров’ю, кожен намагався підтягнути суперника до себе і підняти його в повітря. Спочатку це нікому з борців не вдавалося. Та за мить стало видно, що Данило все міцніше притискує Абдуллу до грудей. Ще трохи…

Проте в останню мить Абдуллі вдалося вислизнути з обіймів суперника.

Тумен полегшено зітхнув.

— Нічого не скажеш, могутній у тебе чауш, — сказав Хаджибей Боброку. — Але це ще нічого не значить…

Тієї ж миті Абдулла кинувся в ноги суперникові, захопив одну, і Данило застрибав, мов журавель.

Врешті не втримався і впав. Абдулла кішкою кинувся на Данила, проте той вже готовий був зустріти суперника як слід. Якусь хвилину вони знову змагалися в тому, чиї обійми міцніші, тоді Абдулла зробив спробу знову вислизнути. Та цього разу Данило був напоготові і йому вдалося вхопити суперника за поперек.

І все ж домогтися перемоги Данило не зміг. Скільки він не мотав свого суперника, той щоразу приземлявся на обидві ноги. Врешті Абдуллі вдалося вирватися з Данилових обіймів і тепер борці, з яких уже цебенів піт, знову повернулися до того, з чого й почали.

— Схоже, ми до вечора будемо дивитися, хто кого змучить, — посміхнувся Боброк.

Хаджибей подав знак — і суперники розійшлися.

— Що ж ти так? — докірливо звернувся Коцюба до Данила. — Я вже старий, з мене вже пісок сиплеться, а тобі ж тільки двадцять два.

— Та розумієш… — ніяково виправдовувався Данило. — Я хотів було вдарити ним об землю, як мішком з половою, та забоявся — а раптом заб’ю насмерть. А повільно вкладати, бач, не вдалося, бо він верткий, як в’юн.

— Кажеш, ти воїн, — звернувся Хаджибей до Боброка. — То як тобі видаються мої чауші?

— Будь-який володар пишався б таким військом, світлий хане, — щиро відказав Боброк.

— Але й це ще не все. Чауш без шаблі — то не чауш. Може, сам перевіриш їхнє вміння володіти нею? — І, не чекаючи згоди, гукнув: — Сабадур-батире, ану, покажи гостеві, на що здатен!

Сабадур виїхав наперед і вихопив шаблю, готовий відбиваті напади гостя. Проте Боброк не зрушив з місця.

— Вірю, що Сабадур-батир чудово володіє шаблею. Проте меч свій тримаю не для ігор.

Тумен розчаровано загудів. Тоді Боброк витяг з піхов меч — довгий, з широким двосічним лезом, в порівнянні з яким шабля Сабадура видавалася лозиною проти палиці. Короткий змах — і брила, що супротивники піднімали над головою, була розвалена на дві частини.

Хаджибей похмуро простежив за тим, як Боброк ховав меча назад до піхов. Сказав:

— По обіді, князю, на нас чекає поїздка до Акерману. Хан Котлабуга теж хотів би побачитися з київським послом.

— До ваших послуг, — схилив голову Боброк.

Мустем-алі увійшов до ханового шатра. Тихо промовив:

— Я привів його, світлий хане. Як ти і велів.

Хаджибей коротко кивнув головою, і по тому знаку два дужих нукери ввели Медовуху. Він ще здалеку вклонився ханові, а підійшовши ближче, став на коліна і схилив чоло до підлоги.

— Мені передали, що в тебе є якісь вісті, — сказав Хаджибей. — Хто ти і звідки?

Медовуха знову схилився до підлоги.

— Я з бродників, світлий хане.

По обличчю Хаджибея промайнула тінь невдоволення.

— Це з тих козаків, котрі криються в нетрях і грабують правовірних? — запитав він.

— Ті лише називають себе бродниками, світлий хане. А насправді вони зарізяки чи, як ти кажеш, козаки. Але в мене з ними немає нічого спільного. Справжні бродники займаються перевозом, ходять на здобич, торгують з твоїми одновірцями. І ми, справжні бродники, довели на ділі свою відданість Орді. Смію нагадати, що під час битви на Калці наші пращури допомогли