Читати книгу - "Гордівниця Злата"

Раптом, їй сяйнула рятівна думка. Вона зрозуміла, як вирватися на волю.

Того ж дня Злата навчила Ліну майструвати з паперу голубів. Спочатку вони пускали їх по кімнаті, а потім Злата запропонувала піти на балкон. Ліна була в захваті. Паперові птахи, як справжні, ширяли над землею і, зробивши коло, плавно сідали на газон. Поки дівчина, стрибаючи й плещучи в долоні, підбадьорювала голубів, щоб ті летіли якомога далі, Злата непомітно приховала одну пташку за портьєрою.

Наступного дня хазяїн дому влаштовував прийом. Очікували багатьох гостей, і лютих псів припнули на ланцюг. Про кращий час для втечі не можна було й мріяти.

Вичекавши, поки Ліна засне, Злата тихенько вилізла з лялькового ліжечка. Треба було встигнути випурхнути з золоченої клітки до того, як усі гості роз’їдуться, і собак спустять з ланцюга. Ухопивши паперового голуба за крило, дівчина волоком підтягла його до балкона і, упершися обома руками в двері, спробувала їх відчинити, але марно. Стулка була зачинена на клямку. Очі Злати наповнилися слізьми. Усі плани руйнувалися. Надії на спасіння не було. Деякий час вона безсило стояла біля паперового птаха, а потім зважилася на відчайдушний крок.

Злата потягла голуба в інший кінець кімнати.

«Тільки б пощастило спуститися на перший поверх і непомітно вислизнути разом із гостями, коли ті почнуть роз’їжджатися», — як заклинання повторювала дівчина.

На щастя, двері в дитячу були зачинені нещільно. Після кількох спроб ляльковій красуні вдалося прочинити їх рівно на стільки, щоб вислизнути разом зі своєю ношею. Злата підійшла до самого краю сходової площадки й обережно поглянула вниз. З нагоди свята в канделябрах горіли свічки, але в холі нікого не було. Не можна було втрачати ні хвилини. З завмиранням серця Злата сіла на паперового голуба. Вдень усе здавалося легко й просто, але тепер вона не могла здолати страху, що опанував нею. Від висоти паморочилась голова. Дівчина зрозуміла, що якщо вона зволікатиме зі стрибком, то їй важче буде зважитися на божевільний політ на хирлявій паперовій пташці. Злата замружилася, відштовхнулася і… відчула, що летить.

Розплющивши очі, дівчина побачила, що кружляє над холом. Раптом її охопив панічний страх. За нею, не блимаючи, слідкували два злісних ока кольору янтаря. Голуб невблаганно знижувався. Не усвідомлюючи, що робить, Злата на льоту зіскочила з нього і, падаючи повз вішалки з купою дорогих манто і шуб, повисла на чиємусь пальті.

Рудий мисливець одним стрибком опинився внизу. Нетерпляче помахуючи хвостом, він переминався на задніх лапах, готуючись до нападу. Злата зробила відчайдушну спробу видертися нагору, але марно. Бідолашна ледве трималася на руках, які ставали дедалі слабшими.

Кіт стрибнув. Пальці дівчини розтулилися, і вона полетіла вниз.

Злата приземлилася на щось м’яке. Було темно, пахло парфумами й дорогим тютюном. «Та ж я у чиїйсь кишені», — здогадалася дівчина.

Вона обережно визирнула. Кіт, принюхуючись, бродив під вішалкою, дивуючись, куди могла подітися здобич.

«Шукай, шукай, все одно тобі мене не спіймати», — подумала Злата й тихенько засміялася.

Порятунок був таким несподіваним, що вона не відразу отямилася від щастя. З вітальні долинали голоси й музика. Злата прислухалася, намагаючись угадати, в чиє пальто занесла її доля.

Товариство було запрошене найвишуканіше. По обіді дами зібралися біля роялю, а чоловіки сіли грати в карти. З-поміж інших гостей особливою поведінкою вирізнявся іноземний граф. Людина немолода й солідна, він уміло говорив компліменти дамам і зі знанням справи обговорював політику з чоловіками.

Коли гості сіли до карточного столу, граф поставив на кін таку велику суму, що всі присутні, люди далеко не бідні, були вражені його марнотратством. Програвши, він з легкістю прийняв поразку. Великий виграш підохотив його партнерів. У другій партії ставки виявилися значно вищими. Цього разу щастя посміхнулося графові.

Невдовзі гості почали роз’їжджатися. Дворецький зняв з вішалки пальто, де ховалася Злата. Дівчина згорнулася клубочком, намагаючись зробитися якомога непомітнішою, щоб її не виявили передчасно. При думці, що вона назавжди залишає осоружний дім, серце Злати радісно тріпотіло.

Підстрибуючи на бруківці, екіпаж їхав напівтемними вулицями нічного міста. Випещена чоловіча рука опустилася в кишеню, і хазяїн пальта, остовпівши від здивування, витягнув крихітну дівчину.

Граф не відразу прийшов до тями від потрясіння. Златі довелося пояснити йому, що вона була лялькою вередливої хазяйської дочки, перш ніж він повірив, що не марить.

— Пане граф, я така рада, що опинилася саме у вас. Мені так часто доводилося мати справу з грубими простолюдинами. Усі вони тільки й думають про те, як би на мені заробити, — презирливо зморщивши носик, сказала гордівниця. — Ви — зовсім інша справа. Ви заможні й не будете виставляти мене напоказ, щоб виманити у публіки кілька жалюгідних монет.

— Нізащо. Боже спаси показувати тебе, моя красуне. Ти права, я багатий! Я казково багатий! — запевнив її граф і розкотисто розреготався.

Злата була спантеличена, коли вельможа не став під’їжджати до будинку, а відпустив екіпаж, сказавши кучеру, що решту шляху хоче пройти пішки. Здивування дівчини ще більше зросло, коли граф повернув на вузьку брудну вуличку, зайшов до обшарпаного будинку і, піднявшись скрипучими сходами, опинився на