Читати книгу - "Сховай мене від темряви"

— Йди.

— Що ти робиш? Ти дурна! — Посеред начиння у возі я найшла серп для зрізання трави. Хоч щось.

— Так, дурна. — Спокійно відповіла я. На той момент ніби всі емоції покинули мене. — Я не залишу її на розшматування.

— Як знаєш. — І кремезний, боягузливий парубок драпонув в бік таверн. Сутінки згустилися. Я тримала сокиру на готові, сама сховалася на обозі. До вух долинув звук, як ніби від велетенських крил. Щось пролетіло над головою і м’яко опустилося на землю. Серп в руці прицільний до непроханого гостя.

— Поля? — Кінчик серпоподібного леза пройшов в міліметрі від обличчя Ілая.

— Ілай! — Я зітхнула з полегшенням. Він виглядав вкрай вимучено.

— Я думав, що вже не знайду тебе. Нам потрібно вшиватися звідси!

— Я її не залишу. — Він не одразу зрозумів, про кого йде мова. Я показала йому сховану посеред сухої соломи Рубіну.

— Що з нею?

— Вона ніби в комі, не знаю. Шок, можливо. — Ілай застрибнув до нас і оглянув Рубіну.

— Циганка. — На його гарному обличчі відбилася огида. — Не поважаю їх. Імпульсивний народ. Шкідливий. Поля, я не зможу наразі тебе захистити.

— Що з тобою, виглядаєш…

— Так, я не в формі, можна так сказати. Не поїв.

— Ти все жартуєш… — Слова обірвалися. Адже від стін будинку почали відпадати тонкі тіні. Вони мали кручені руки та довгі-довгі ноги. Голови ніби обвуглені сірникові голівки.

— Пізно. — Ілай накинув на Рубіну солому і потягнув мене під віз.

Тобі страшно? Мені було. Під візком, в обіймах чоловіка, від якого не знала чого чекати. І чи людина він взагалі? А та істота, що сповзла з обозу, невже в її лапі стиснута голова Рубіни? Заспівав півник. Один. Два. Три рази. Згинуть потвори? Зникне нечисть?

— Полю… — Голос Ілая виводив мене з ціпеніння. — Вже світанок. Ми можемо йти. Ти дуже змерзла? — Ні, мене трусило від жаху. Ніби не моє тіло, адже жоден член його мене не слухався. Я важко піднялася на ноги. Мені було страшно дивитися на віз, але очі мене не слухалися. Серед соломи й засохлої крові було ясно видно великі чорні зіниці на білій склері очей. В них читався той же пережитий страх, як і в моїх. Рубіна була жива. Хвала Богам. Ми витягли її. Жіночка перебувала в шоці. Все її тіло було натягнуто немов струна. Триматися на ногах вона не могла і декілька разів ледве не впала. Ілай вмостив її знову на обоз і силоміць підігнув коліна, щоб посадити. Наскільки ж мала була ця жінка! Бідолашна дивилася в одну точку, наче її очі все ще бачили нічні страхіття. Ілай делікатно обтрушував її голову від соломинок.

— Я…Я не в…ввввввідразу зрозуміла де…де…я… — Рубіна сильно заїкалася. Певно через шок. — В. відкриваю…ооочі, а наді мнооою щщось тттаке. Ненажеррлиииво жерло щось. Це була чиїсь гголовааа. — Вона схопила Ілая за комір пальто. — Чиясь голова!!!! — Горлала циганка.

— Так, я розумію. — Голос Ілая забарвився напрочуд співчутливим тоном, так розмовляють з маленькими діточками. Він акуратно взяв Рубіну за руки, — дивись на мене, в очі. — Не знаю, що він робив, але це подіяло. Вона заспокоїлася.

— Що трапилося? Я пам’ятаю, як ми сиділи за моїм чародійним столиком, а потім, така різка біль в голові. Аж поки я не відкрила очі й не побачила, о! — Вона закрила обличчя руками. — Де мій син?!

— З ним все гаразд. І з чоловіком твоїм теж.

— Звідки ти знаєш? — З надією спитала вона.

— Просто вір мені, — Ілай дбайливо поплескав її по нозі, аж раптом відразливо відсмикнув руку. — Ти з клану Сапороні?

— Так. — Невпевнено відповіла та, однак гордо задрала голову. — Ми останні представники великого народу.

— Ви — найгірше, що сталося з ромами. Ваш рід спаплюжив себе.

— Звідки ти знаєш про мене?

— Скажімо так, я теж маю деякі здібності. І зараз мені противно бути поруч з однією із Сапороні!

— А ти? Хто ти?! Чому я нічого про тебе не бачу?! — Рубіна щосили вдивлялася в Ілая. Її голос знов перейшов на крик. Мені здалося, що якби вона хотіла, то змогла б оглушити своїм голосінням.

— Спи! — Він провів рукою по обличчю моєї нової подруги й та впала без тями на сіно за секунду.

— Що ти зробив? Ілай! — Хоча я і не була проти перепочити від її вереску.

— Не хвилюйся, вона отямиться через декілька хвилин. А мені час, я не можу знаходитись тут, тим паче з цим… — Він кивнув у сторону сплячої циганки.

— А що з цими Сапороні не так?

— Якось іншим разом, добре?

— Хай так. Ти кидаєш мене тут?

— Тобі більше нічого не загрожує, — він тримав мене за плечі, - ти тремтиш. — Дбайливо накинув на мене своє пальто. Під ним він був оголеним. Гарне татуювання маскувало його напружене тіло. Кольорове тату розповідало якусь історію: чоловік ніжно тримає за лице жінку. Їх обличчя закохані. Ось він віддає крила руці із кігтями, інша рука діє натомість роги. Далі жінка з першого фрагменту у відчаї простягає руки, а чоловік ледве торкається її пальців. «Чим закінчилася ця історія?» — Спитала я вголос.

— Мені і самому цікаво. — Ілай поцілував мене в лоб і щезнув. Не розчинився в повітрі, ні. Він ніби улетів, тільки дуже швидко. Я знаю, може це і маячня, але саме так мені здалося. Застібнувши пальто, яке було завелике, проте тепле, я збудила бідолашну Рубіну.