Читати книгу - "Весілля в монастирі"

class="book">— Своїми дітьми, — усміхнулась Літа, — у мене син і дочка. Вона навмисне згадала про дітей. Хай не турбується наречена про свого жениха! — Я вам не показувала їхньої фотокартки? — спитала вона Ігоря, прекрасно знаючи, що не показувала.

— Літка, Єлизавета Миколаївна, — поправилася Ольга, — завжди возить з собою або дітей, або їхні картки.

— Я і зараз шкодую, що не взяла їх сюди, їм було б цікаво, — сказала Літа, виймаючи з ридикюля картку. Хлопчик і дівчинка стояли на плетеному диванчику, а вона сама стояла за ними і обіймала обох, щаслива й усміхнена. Хлопчик був дуже серйозний, хвилясте волосся, Причесане, як у дорослого, відкривало розумне чоло, а дівчинка, кучерява, кругловида, немов витріщила великі, круглі очі, сміялася.

— Чудові діти! — вирвалось в Ігоря. — Правда, Адо?

— Так, дуже милі.

— Дійсно, які гарненькі дітки, — визнала навіть «теща».

— Чиї це дітки гарненькі? — спитала, заходячи, мати Серафима.

— Мої, — з неприхованою гордістю сказала Літа.

— Справді чудові! Ти бачив, Гарику? Ви їх привезіть сюди погостювати, — щиро мовила ігуменя.

— Дуже дякую, обов’язково. Вони тепер старші, вже вчаться, та коли є можливість, я скрізь беру їх з собою. І, знаєте, син у Петрограді мені навіть допомагав, він краще орієнтувався, ніж я, на вулицях і проспектах і, крім того, завжди нагадував, що треба подивитись, — адже він перейшов уже в третій клас, багато читає.

— А оце та дівчинка, про яку згадував владика Неофіт? — спитала мати Серафима.

Вона була рада, що хоч якась розмова точиться за столом, і добре, що Єлизавета Миколаївна хоча б своїми дітьми розряджає непорушну атмосферу, яку відчувала мати Серафима з самого ранку. Це взагалі до речі. Хай Ада і її мати знають, що це мила й порядна дама.

— А хто ваш чоловік? — спитала «теща».

— Він редактор газети.

Ігор з цікавістю подивився на Літу, потім знову на картку.

— Але треба, щоб гості відпочили, — знову виручила Єлизавета Миколаївна, і «теща» глянула на неї навіть вдячно, так принаймні їй здалося.

— Ми не прямо з Петрограда, а два дні гостювали у родича, губернатора в Харкові, і їхали сюди досить пристойно, у міжнародному вагоні, проте Адочку втомила подорож.

— Ми теж їхали з Літою міжнародним, — раптом докинула Ольга.

Літа від несподіванки повернулась до неї, і її здивований погляд перехопив Ігор, але «теща», на щастя, не звернула уваги на репліку Ольги, вона зверталася до матері Серафими:

— І, знаєте, з дороги і така довга обідня. Адочка не встигла поспати як слід, хоча, треба сказати, хор у вас чудовий, я з великою приємністю слухала, — вона хотіла трохи підсолодити свої нарікання. — Вони і на вінчанні співатимуть?

Ігор почервонів, а мати Серафима, ледь усміхнувшись, сказала:

— Ні. Адже вінчання відбудеться в сільській церкві, але й там добрий хор. Тут скрізь люди голосисті!

— Олю, нам треба вже йти. Пробачте, нас чекають наші хазяї, — рішуче підвелася Літа, бачачи, що Ігореві неприємні ці розмови про суто «сімейні» справи в їхній присутності. — До побачення, — звернулась вона до «тещі», — дуже рада була познайомитись з вами.

— І ми також, — люб’язно мовила «теща». —Ми ж незабаром побачимося, я гадаю, в ці дні ви будете тут з нами, — багатозначно додала вона, подумавши: що все-таки добре, що ці дві дами, цілком виховані, певне, з вищого губернського кола — адже дружина редактора! — будуть і на вінчанні, а то зовсім серед чужих людей, та ще монашок. — І ви також, — приязно сказала «теща» і Ользі.

— Обов’язково, ми вдвох будемо, — за себе і за Ольгу відповіла Літа.

— Обов’язково, аякже! — підтвердила від щирого серця мати Серафима.

Ада мовчала, Ігор стояв якийсь ніяковий, але «теща» і тьотя пояснили це соромливістю «молодих».

Усе обійшлося гаразд. Та лише вийшовши з покоїв, подруги навпростець, незважаючи на модні вбрання, дременули до садиби отця Гаврила.

— Літко, — впевнено прорекла Ольга, на хвильку зупинившись, щоб перевести дух, — я не дурна, що хочеш мені кажи, а тут може назріти така історія... Добре, що ^вінчання через три дні, а то, їй-богу, воно б уже не відбулося.

— Ну що ти вигадуєш? Що ти мелеш? Я з ним два дні як познайомилась!

— Цього цілком досить такому чоловікові, як він.

— Але не мені, — з погордою сказала Літа. — А чого це ти про міжнародний збрехала?

— І зовсім не збрехала! Хіба ти не знаєш? Вагони, якими ми їхали, люди також «міжнародними» називають, мовляв, між народом їдуть! — засміялася Ольга. — Все-таки весело, що ми приїхали! — змінила тон