Читати книгу - "Гуляйполе"

й роздеруть, як печеного рака. З присутніх до сотні гостей мовчали лише двоє — "князь" Розумовський і капіталіст Кернер. Вони мов усього цього психозу не чули й не бачили, а пили горілку й закушували дикою поросятиною. А тим часом хтось із гостей, певно маючи хист до малювання, нашвидкуруч олівцем кількома лініями зобразив карикатурного Махна й пришпелив голкою своє "мистецтво" до глухої стіни. В малюнок почали кидати ножі.

"Князь", побачивши це, поставив недопиту чарку і хвилину-другу спостерігав за забавою ненависних йому поміщиків та їхніх синків. Потім раптом підхопився з стільця та як закричить:

— Стійте! Що ви робите?

Хтось йому відповів:

— Вбиваємо Махна.

— Не туди кидаєте!.. Махно — я!

Нестор зірвав з себе невеличкі вуса й борідку, і присутні, впізнавши у ньому таку страшну для них людину, з жахом кинулися до дверей. Але вони були вже заперті махновцями знадвору. Нестор вихопив свого маузера і безжально почав розстрілювати всіх, хто йому попадався на очі. Те ж саме коїли його інші троє дружків. Весілля перетворилося у місиво трупів з кров'ю. Ті, хто зміг вистрибнути через вікно у двір, бли посічені або розстріляні махновцями, котрі вартували на вулиці. Бійня тривала до ранку. Ніхто з гостей і хазяїв не врятувався. Махно не пожалів ні малих, ні старих і навіть власноруч розстріляв молоду пару. Вцілів лише Кернер. Бо Нестор і не планував його вбивати. Все-таки Михайло Борисович був гуманним капіталістом, навіть часом жалісливим. То нехай живе.

Коли було покінчено з людьми, приступили до тварин: собак поміщика постріляли, корів, свиней та отару овець вигнали з хліву і також почали розстрілювати, проте дали їм можливість тікати, хто куди. Та значна частина худоби не збиралася покидати своє обійстя і тепер підпливала кров'ю та вмирала у судомах на широкому подвір'ї.

Махно багато кричав на своїх хлопців: то наказував їм усіх вбивати, то вимагав нікому не дати втекти в напрямку Гуляйполя, особливо, щоб не побігли туди націоналісти й австрійці, бо можуть привести з собою підмогу — німецький загін, який цього часу мирно спав у Гуляйполі. І все-таки двоє чи троє чоловіків втекло.

Полонених наказав отаман роздягнути нагало й поставити під кам'яною стіною, розділивши австрійців і гетьманців. Коли наказ був виконаний, Нестор розпорядився розстріляти націоналістів з кулемета, якого захопили в австріяк. Сказано — здійснено негайно. Честь розстрілювати полонених з кулемета випала Григорію Василевському[16], котрий у майбутньому стане одним з визначних воєначальників партизанського махновського руху.

Розправившись з націоналістами, Григорій повернув свого кулемета на голих австрійців. Ті — ні живі, ні мертві.

— Відставити! — гаркнув Нестор, і Василевський зняв свій палець з гашетки. — Для союзників інша кара... Сашко! — гукнув Махно свого власного охоронця Нетребу. — Ти вже розжарив підкову до червоного?

— Розжарив, Несторе Івановичу.

— Ану став кожному з цих вояків тавро на сідниці і щоб вони голі бігли аж до Відня, не озираючись.

Махно звернувся до полонених солдатів:

— Чуєте, що сказав? Коли спіймаю ще когось із вас (а за нашого міткою ми швидко впізнаємо), то безжально четвертуємо... Сашку! Почитай таврувати...

Скінчивши екзекуцію австрійців, Махно наказав сідлати коней. Вилучену зброю — а це було чотири кулемети, багато до них патронів і також гвинтівки, револьвери, шаблі — повантажили на брички. Взяли, звичайно, з десяток добрих поміщицьких коней (цих тварин, на відміну від корів, не розстріляли жодної, бо їх дуже полюбляв Нестор).

Коли вже зібралися від'їжджати, виявилося, що немає одного їхнього повстанця. Хто пропав і де він?.. Нарешті, знайшли... у винному підвалі. То був Несторів сусіда двадцятирічний Каленик Дремлюга. "Загублений" не в'язав лика і не міг стояти на ногах. За вказівкою отамана його також роздягнули й поставили під тією ж кам'яною стіною. Махно вийняв свого маузера і тричі вистрілив у бідолаху, хоч убив його з першого пострілу.

— Так буде з кожним, хто насмілиться своїми негідними вчинками ганьбити наші повстанські загони, — спокійно сказав він і наказав галопувати до Гуляйполя. Його розрахунок був таким: раптово, поки ще усі сплять, напасти на німецький гарнізон, який дислокувався в Гуляйполі, й повністю його знищити.

Проте німці вже не спали. Їх розбудили раннього ранку австрійські офіцери, які втекли з бійні села Бабаші. Та підготуватися їм до належної відсічі партизанів не вистачило часу. Відбивалися німці мужньо і грамотно, але не змогли протистояти раптовій навалі махновців, озброєних, як з'ясувалося, не гірше регулярних військ та ще й билися просто оскаженіло і лише на перемогу. Через кілька годин весь німецький загін був знищений дотла. Махновці захопили знову ж таки кулемети, гвинтівки, бомби, велику кількість патронів.

На ранок, вже десь о дев'ятій годині, гуляйпільці зійшлися на Ярмарковий майдан, щоб відзначити свою першу велику перемогу і привітати свого отамана з поверненням на батьківщину. На мітингу, де зібрався незліченний натовп людей, звісно, виступив Махно, якому влаштували бурхливу