Читати книгу - "Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р."

робить відсилання до норм процесуального законодавства, якими може бути визначено, що ця категорія справ розглядається у порядку Цивільного процесуального кодексу.

Статтями 16, 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що справи про припинення діяльності релігійної організації за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту релігійної організації або прокурора, а також щодо оскарження рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном, розглядаються у порядку, встановленому ЦПК.

У відповідності із ч. 1 ст. 26 Закону України «Про режим іноземного інвестування» спори між іноземними інвесторами і державою щодо державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями підлягають розгляду в судах, якщо інше не визначено міжнародними договорами України. Президія Вищого господарського суду України у п. 20 Рекомендацій від 27.06.2007 р. № 04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» зазначила, що за змістом статей 1 та 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у відповідних спорах, якщо інше не визначено міжнародними договорами України. Усі інші спори підлягають розгляду у судах України або за домовленістю сторін — у третейських судах, у тому числі за кордоном.

Вищенаведене свідчить, що незважаючи на те, що підвідомчість — інститут процесуального права, є чимало законодавчих актів, де вона визначається щодо конкретних категорій справ. Не вдаючись до обґрунтування необхідності визначення загальних критеріїв підвідомчості будь-яких правовідносин, зазначимо, що до вирішення цього питання законодавцем, з’ясовувати юрисдикційну компетенцію потрібно не лише через аналіз норм процесуального законодавства, але матеріально-правових норм.

Слід пам’ятати, що саме законом, а не іншим актом законодавства, має бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. У Рішенні за конституційним поданням 45 народних депутатів України відносно відповідності Конституції України положення ч. 2 ст. 16 Дисциплінарного статуту прокуратури, затвердженого Постановою Верховної Ради України, Конституційний Суд наголосив, що підвідомчість та підсудність мають визначатись законом, а не іншими нормативно-правовими актами.

9. Справи, які підвідомчі загальним судам, розглядаються у порядку позовного, наказного та окремого провадження. Провадження — це система процесуальних дій, що спрямовані на розгляд і вирішення справи.

Позовне провадження має універсальний характер, тобто усі підвідомчі справи, визначені у ч. 1 цієї статті, розглядаються у цьому провадженні, якщо Цивільним процесуальним кодексом не встановлено інше. Ознаками цього провадження є:

— підставою є позов як матеріально-правова вимога, що випливає із спірних трудових, цивільних, земельних та інших правовідносин,

— форма звернення — позовна заява, реквізити якої визначені у ЦПК,

— сторонами у процесі є позивач і відповідач,

— сплата судового збору за подання позовної заяви,

— наявність інститутів ціни позову, забезпечення позову, мирової угоди, зустрічного позову, неналежної сторони, третьої особи,

— можливість апеляційного оскарження та примусового виконання рішення.

10. Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності, відсутності юридичних фактів, які мають значення для захисту прав особи, створення умов для їх реалізації чи підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Адже особа, яка має будь- яке право, не може його здійснити через те, що факти, які це право підтверджують, не є очевидними і потребують перевірки та підтвердження відповідними доказами. Наприклад, факт перебування є підставою для одержання статусу учасника бойових дій. Проте якщо у нього відсутні беззаперечні докази, які підтверджують цей факт, то він може бути встановлений судом.

ЦПК встановлює у ч. 2 ст. 234 перелік справ, які розглядаються в порядку окремого провадження. Кожна категорія справ має особливості, проте можна виділити загальні для усіх, що відрізняють їх від справ позовного провадження. Головною відмінністю є відсутність спору про право, адже суд лише засвідчує наявність факту, а не вирішує спірні відносини. Тому у літературі зазначається, що «установлення фактів, які мають юридичне значення, як юридична діяльність за своєю спрямованістю є управлінською, а не правосудною, тому діяльність суду в окремому провадженні більшою мірою тяжіє до діяльності адміністративних органів». І у такому випадку суд діє як орган нотаріальний. Проте законодавець виходить із доцільності здійснення такої функції саме судом.

Ознаками окремого провадження також є: форма звернення до суду — заява; відсутність сторін, проте є заявник та заінтересована особа, ціни позову, інститутів третьої особи, забезпечення позову, мирової угоди, зустрічного позову, неналежної сторони; вимоги про встановлення фактів не можуть поєднуватись із майновими вимогами, справи окремого провадження розглядаються за загальними правилами позовного провадження, можливе застосування апеляційного оскарження, не відкривається виконавче провадження.

11. Особливим у ЦПК України є інститут наказного провадження. Це вид безспірного судового провадження, у якому розглядається вимога про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, які належить право такої вимоги.

Ознаки наказного провадження:

— форма звернення — заява про видачу судового наказу,

— учасники — стягувач та боржник,

— встановлення оспорюваної суми, за якою визначається вартість судового збору за подання заяви про видачу судового наказу,

— особливості розгляду заяви судом: у разі прийняття заяви стягувача суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог, така видача проводиться без судового засідання та виклику стягувача і боржника для заслуховування їх пояснень,

— можливість подання заяви боржником про скасування наказу після його прийняття, яка розглядається судом, що видав судовий наказ,

— неможливість апеляційного оскарження як стягувачем ухвали про скасування судового наказу, так і боржником ухвали про залишення заяви про скасування наказу без розгляду,

— можливість розгляду після постановлення ухвали про скасування судового наказу справи у позовному провадженні за заявою стягувача,

— відкривається виконавче провадження.

12. Недотримання вимог закону щодо підвідомчості (юрисдикції) має наслідком відмову у відкритті провадження у справі (ч. 2 ст. 122 ЦПК), що зумовлює