Читати книгу - "Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р."

перешкоджання повторному зверненню до суду з таким самим позовом (ч. 6 ст. 122 ЦПК) або постановлення ухвали про закриття провадження у справі (ст. 205 ЦПК).

У разі постановлення ухвали про відмову відкриття провадження у справі у зв’язку із неможливістю розгляду справи у порядку цивільного судочинства, ЦПК не передбачає обов’язку суду повідомити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ, проте у випадку закриття провадження у справі суд має такий обов’язок (ст. 205 ЦПК). Ухвали про відмову у відкритті провадження та закриття провадження у справі підлягають апеляційному оскарженню.

Стаття 16. Розгляд кількох пов’язаних між собою вимог

1. Не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

1. На відміну від Цивільного процесуального кодексу 1963 року законодавець відмовився від підвідомчості за зв’язком справ. Стаття 26 «Підвідомчість кількох зв’язаних між собою вимог» ЦПК передбачала, що при об’єднанні таких вимог, одні з яких підвідомчі суду, а інші — арбітражному суду, всі вимоги підлягають розглядові у загальному суді.

Водночас ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства передбачає аналогічне правило: не допускається об’єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Сама ж ч. 2 ст. 21 КАСУ передбачає один з таких винятків. Вимоги про відшкодування шкоди, що заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно- правових відносин можуть розглядатися залежно від суб’єкта, якому заподіяно шкоду, у порядку цивільного або господарського судочинства. Проте якщо такі вимоги заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, вони розглядаються адміністративним судом.

2. Кожне з проваджень цивільного судочинства має свої особливості, спрямоване на розгляд саме певної категорії справ, тому об’єднання в одне провадження спірних та без- спірних вимог законодавець забороняє. Тому не можуть розглядатись в одному провадженні справи за заявою особи про встановлення факту каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному отриманню, та вимоги про виплату недоотриманих сум пенсії.

3. Ч. 6 ст. 235 ЦПК чітко визначає, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Проте які правові наслідки настають у випадку подання заяви у позовному провадженні, яка містить і вимогу про встановлення факту і пов’язані з цим спори про право, ЦПК не визначає.

Верховний Суд України у п. 22 Правових позицій щодо застосування загальних положень цивільного процесуального законодавства зазначає, що «оскільки законодавством не передбачено подібних наслідків щодо вимог, які заявлені у позовному порядку, але мають розглядатись у окремому провадженні, суддя має стосовно до правил ст. 139 (тепер ст. 121) ЦПК запропонувати заявникові усунути недоліки заяви». Проте такий висновок видається спірним, оскільки неправомірно розширює коло підстав, з яких може повертатись позовна заява. Такі підстави визначені статтею 121 ЦПК і є виключними. ЦПК не визнає необхідним реквізитом заяви визначення виду провадження, а також не визначає правила про повернення заяви чи залишення її без розгляду, якщо у позовному провадженні подаються вимоги, які мали б розглядатись у окремому, чи поєднуються ці вимоги. Тому таке правило діє лише щодо заяв, поданих в окремому провадженні, адже ч. 6 ст. 235 передбачає відповідні правові наслідки.

Стаття 17. Право сторін на передачу спору на розгляд третейського суду

1. Сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

1. Третейські суди — це недержавні незалежні орган, що утворюються за договором або за рішенням фізичних чи/та юридичних осіб для вирішення спорів, що виникають із цивільних чи господарських відносин.

Третейські суди не представляють судову владу, вони не є органами державної влади, проте їхні рішення є обов’язковими для осіб, які обрали такий спосіб вирішення спорів. Тому їх лише умовно можна назвати «судами».

2. Умовами розгляду справи третейським судом є: спір, що виникає з цивільних чи господарських відносин, та розгляд третейським судом передбачено у договорі. Водночас ст. 6 Закону «Про третейські суди» визначені категорії справ, які незважаючи на свою цивільну природу, не можуть бути підвідомчі третейським судам:

— справи про визнання недійсними нормативно-правових актів,

— справи, що виникають з господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб,

— справи, пов’язані із державною таємницею,

— що виникають із сімейних відносин (виняток становить шлюбний контракт),

— справи про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом,

— справи, де стороною є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство,

— інші справи, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України,

— справи, коли стороною є нерезидент України.

3. Третейські суди можуть створюватись для вирішення конкретного спору чи постійно діяти. Питання створення та провадження у третейських судах регулюється Законом України «Про третейські суди».

У постійно діючому третейському суді кількісний та персональний склад третейського суду визначається за правилами, встановленими регламентом третейського суду. У третейському суді для вирішення конкретної спору сторони на свій розсуд можуть домовитись про кількісний та персональний склад третейського суду. Суд може розглядати справи в складі одного третейського судді або в будь-якій непарній кількості третейських суддів, якщо ж сторони не погодили кількісний склад