Читати книгу - "Оті з Десятої Тисячі"

— Увага! — почувся голос «Розвідника». — Десять, дев'ять, вісім…

Алька й Іон ледь ворухнулися.

— Сім, шість, п'ять…

«Що так шумить у вухах?»— подумала Алька.

«Що це шумить?» — подумав Іон.

І тут Іон почув поруч себе тихе Альчине зітхання. Він не сказав жодного слова, тільки подумав: «Яка вона хороша!»

— Три, два, один… — гримів голос «Розвідника», і нарешті: — Старт!

Від «Розвідника», що виблискував зеленим світлом, відокремився невеликий бойовий космоліт типу КБ-803 — так розпочалася славнозвісна битва «Розвідника» з Чорною Рікою.

Алік, що спостерігав старт на контрольному екрані, глибоко зітхнув. Космоліт взяв курс просто на Чорну Ріку і на повній швидкості спікірував на неї, ніби збирався розбитися об кам'яне громаддя.

Алік знав, що це не так, що курс за секунду зміниться. Проте він полегшено зітхнув, коли космоліт, описавши велику дугу, став наближатися до Ріки під дедалі гострішим кутом.

— Чудово! — вигукнув він.

Дарма, що цей маневр виконали автомати — і автомати часом заслуговують на похвалу.

Алік спокійно сидів у своєму кріслі. Поки що КБ-803 не зустрів тих перешкод, які обеззброїли «Альфу» і «Бету». Алік навіть трохи пожалкував — було б цікавіше, якби… І враз сам собі дорікнув за дурні думки. Кінець кінцем ставка надто висока, щоб жалкувати за «геройством».

— Дякую! — сказав Робік.

Хвилина вже минула, і він повернувся до своїх обов'язків.

Робік стояв на порозі прицільної кабіни й ніяково дивився на Аліка.

— «Розвідник», — мовив він несміло, — передав усю вашу розмову про мене. Ще раз дякую.

Алік якнайщиріше усміхнувся.

— Любий мій Робіку! — сказав він і підморгнув йому. — З точки зору закладеної в тобі програми, ти показав себе, як і личить сатурнійцю, з найкращого боку. Ти захищав нас від небезпеки.

— Ти дуже тактовний, — відповів Робік.

— Але ж я цілком щиро! — закричав Алік.

— Сподіваюся, — полегшено зітхнув Робік і вмостився зручніше в кріслі поряд.

— Отже… — почав він.

— … все це вже позаду, — докінчив Алік.

— Саме так! — усміхнувся Робік.

Обидва мовчки втупилися в екран. Бо тепер уже «Розвідник», різко збільшивши швидкість, пішов уперед. Настав час зайняти бойову позицію. Інструкція була дуже проста: зайнявши позицію РАММ 192, 041, 42… (і далі ще сорок вісім букв і цифр, які визначали заплановане положення «Розвідника»), розпочати позитронне бомбардування Чорної Ріки на глибину… (ще вісім цифр) протягом тридцяти двох хвилин чотирьох цілих і п'ятсот сорока тисячних секунди, — починаючи від моменту подання команди: «Вогонь!».

Одночасно контрольний екран показував курс бойового космольота КБ-803.

А КБ-803 вже досяг поверхні потоку і за інерцією, з вимкнутою тягою, повільно заглиблювався в Чорну Ріку, без опору підкоряючись її тяжінню, пристосовуючись до швидкості її руху.

Все йшло за планом.

— Все йде за планом, — буркнув Алік, — але одного я все-таки не розумію.

— Чого саме?

— Як там, на Базі, не змогли передбачити твоєї поведінки?

— Вони передбачили, — відповів Робік. — Чекали тільки моменту, коли хто-небудь із вас вийде з-під мого контролю. Вони боялися, щоб я не загальмував руху «Ропера». Перехитрили мене. Вас, правда, вони не встигли застерегти, але «Ропера» попередили і тому мені не вдалося змінити його курс.

— А ти б це зробив?

— Звісно, — відповів Робік. — Я навіть дивуюся, що ти про-це запитуєш. Моїм завданням… було…

— Знаю, знаю! — перебив його Алік і показав на силует КБ-803, який все зменшувався і миготів уже серед брил Чорної Ріки.

Робік пильно вдивлявся в невиразну світлу рисочку. Він завмер так, як завмирає робот, коли напружено про щось думає.

Потім він сказав:

— «Розвіднику», питання.

— Слухаю. — Голос «Розвідника» був доброзичливий.

— Чи… — Робік затнувся і ще на кілька секунд глибоко задумався.

Алік глянув на нього занепокоєно: що він знову намислив? Але тієї ж миті Робік сказав:

— Вибач, «Розвіднику». Спочатку я повинен порадитися з командиром.

— Прийнято, — відповів «Розвідник».

— Слухай, Аліку, — почав Робік. — Я думаю про таку справу.

І він розповів про свою справу. Алік слухав дуже уважно. Потім кивнув і сказав:

— Гадаю, що ти слушно кажеш. Однак запитай «Розвідника», чи це можливо.

Робік запитав.

«Розвідник» відповів, що це цілком можливо.

— Отже, — сказав Робік, — я чекаю.

— Увага, — пролунав голос «Розвідника», — за сім хвилин розпочинаємо бойові дії.

На батареї настала тиша.

— Чому «Альфа» і «Бета» весь час мовчать? — запитала Алька.

— Не знаю, — відповів Іон.

— Адже ми недалеко від них.

Іон глянув на контрольну дошку автопілота. Серед сотень цифрових і літерних даних виділялися цифри, що горіли червоним світлом.

Іон весело усміхнувся: вони справді недалеко від «Альфи» і «Бети». Все йшло настільки добре й просто, що Іонові аж не хотілося вірити. А може, той випадок із Робіком їм тільки приснився?

— Якби не це скупчення метеорів перед нами, — сказав він, — ми були б уже коло них.

— Чого ж вони мовчать? — запитала Алька.

— Може, аварія зв'язку, — роздумував уголос Іон.

— Яка?

Іон не відповів з тієї простої причини, що йому нічого було відповісти. За хвилину Алька знову порушила мовчанку:

— Іоне!

— Що?

— Ти певен, що вони… живі?

— Звісно! — вигукнув він так переконано, що сам здивувався.

— Дуже добре, — сказала Алька. — Проте дивно, що вони так уперто мовчать.

Іон знизав плечима.

— А мене сьогодні