Читати книгу - "Дивовижна одіссея Феді Кудряша, Владлен Олексійович Суслов"

у такому невеселому настрої? Але негр, ніби вгадавши Федині думки, раптом заговорив сам.

— Мій батько був найхоробріший серед мисливців нашого племені. Він сам зі списом у руках ходив полювати на лева… І жили ми добре, гарно жили. Було в нас завжди і м'ясо, і риба. А в лісі назбирували ягід, всякого коріння… — Ніанг зітхнув. — У нас гарно було в селі. З одного боку ліс, з іншого — ріка… Нема тепер нічого… — голос у хлопчика затремтів, на очі навернулися сльози.

— На нас напали білі… Підпалили хати, цькували нас собаками. Відтоді й ненавиджу я собак, дивитись на них не можу… — Ніанг схлипнув. — Ми сховалися в джунглях, але білі йшли за нами по п'ятах. Мій батько і всі чоловіки племені довго оборонялись. Однак у білих були рушниці, а в наших воїнів тільки луки і списи… Білі повбивали наших чоловіків, убили й батька. А тоді схопили всіх жінок, дітей і погнали до моря… Там стояв корабель, як оце «Улюбленець Нептуна», і нас почали заганяти в трюм. Оцин білий наглядач з довгою бородою штовхнув у спину мою сестру, і вона впала. Білий ударив її ногою. Мама кинулась на нього, і наглядач вистрелив… — Ніанг витер на очах сльози, важко зітхнув: — Мами не стало…

Федя мовчав. Чим міг він розрадити сироту, які слова підібрати, щоб хоч трохи зменшити його горе. Страхітлива розповідь Ніанга ставила Федю перед лицем жорстокої і невблаганної дійсності, що в ній він волею випадку опинився.

— Довго плив по морю корабель… Нам давали по маленькому сухарику на день і води по півкухля… У трюмі було страшенно жарко й задушливо. Багато з нашого племені вимерло. Вмерла й моя старша сестра, а згодом молодша і брат… Одного разу вдосвіта ми почули нагорі стрілянину з гармат. Згодом усе затихло, а далі загукали, забігали по палубі, почали знову стріляти… Потім відчинився люк і всіх вигнали нагору, на палубу… Це були англійські корсари. Вони відвезли всіх в Алжір і продали на ринку невільників. Мене ж капітан корсарів містер Джемс залишив у себе служником. Пробув я в нього недовго. Скоро біля Канарських островів містер Джемс зі своїми корсарами напав на «Улюбленця Нептуна». Почався бій. Матроси дона Дієго стріляли краще і потопили «Елджирін» (так називався той корабель). Вже коли він став тонути, я вхопився за уламок щогли… Мене витяг Педро. Ніанг помовчав.

— У воді я був не сам. Там плавали корсари, і, щоб їх підібрати, з «Улюбленця Нептуна» спустили всі три баркаси… Так я опинився тут… А Педро, Федю, лиха людина. Він бив мене щодня нагаєм і кулаками. А одного разу посадив на ланцюг і три доби їсти не давав… Ось бачиш, що лишилося в мене від клятого нашийника? — І Ніанг показав багряний рубець на шиї.

— Дон Дієго теж б'є мене, — зітхнув Ніанг, — але менше. Я тільки боюся його, коли він п'яний. Тоді ховаюсь де-небудь у трюмі…

І знову перед Федею спливла в усій своїй неприхованості сувора і неприваблива середньовічна дійсність. Ні, не такими він уявляв собі моряків парусного флоту в епоху великих географічних відкриттів…

Федя дав слово Ніангові, що віднині нікому не дозволить знущатися з хлопчика.

— Ми будемо дружити і допомагати один одному, — поклявся Кудряш.

— Стривай, — схопивши Федю за руку, шепнув Ніанг. — Он бачиш, сеньйор Гуго йде…

У Феді не було ані найменшого бажання зустрічатися віч-на-віч з астрологом, і разом з Ніангом він попрямував на бак.

Розділ чотирнадцятий
КАПІТАН ГНІВАЄТЬСЯ

Між фок-щоглою і носом так само, як і на кормі, височіла надбудова, але одноярусна. Ніанг розповів, що в ній містяться каюти-комірчини пілота, астролога, боцмана, контра-маестре і живе частина матросів.

— А де ж решта спить?

— Як де? — здивовано глянув на Федю Ніанг. — За погожої ночі на палубі, а в негоду— в трюмі.

— А на чому вони сплять?

— На чому попало. На ящиках, на барилах, на дошках. Крім дона Дієго, постелі мають тільки сеньйори Адальберто, Хуан і Гуго.

Хлопці пройшли на ніс каравели і вилізли на спостережний майданчик.

— Гарно вирізано, правда? — показав Кудряш на позолочену фігуру Нептуна.

— Я теж умію вирізувати з дерева й кістки. Мене батько навчив, — мовив Ніанг. — Хочеш, попрошу в сеньйора Габріеля поліно і виріжу тобі демона.

— Демона? — здивувався Федя. — Навіщо він мені?

— Відганятиме від тебе злих духів, ворогів, хвороби і всякі нещастя. Найліпше вирізати з червоного або чорного дерева, тільки де його візьмеш на каравелі?

Широко розставивши ноги, Федя стояв на спостережному майданчику. Свіже морське повітря приємно холодило груди. На хвилину забулися всі неприємності. Дивлячись на морську просторінь, Федя відчув себе бувалим моряком, стріляним морським вовком, що не раз і не два зазирав у вічі небезпеці і зробив не одну кругосвітню подорож.

Ех, як би позаздрили йому друзі-однолітки! Адже нікому з них не доводилось не те що поплавати, а навіть здалеку бачити іспанську каравелу шістнадцятого століття.

Зненацька попереду судна спінилась вода. Федя мимоволі схопив Ніанга за руку. Віддалік сплив кит, за ним другий. Спини в китів були темно-сірі, боки світлі, а на задній частині тулуба виднілись блідо-сірі плями.

— Це фінвали, — визначив Федя, — оселедцеві кити.

З шумом вдихаючи і видихаючи з себе повітря, кити пускали високі фонтани. «Метрів по п'ятнадцять або й більше», — прикинув Кудряш розміри китів.

Хлопці з цікавістю стежили, як велетні, порозкривавши пащеки, пливли збоку, полюючи на рибу. На каравелу кити не звертали ніякої уваги. Ось вони наблизились до «Улюбленця Нептуна». Тепер було чітко видно вузькі з загостреними кінцями грудні плавці, високий спинний плавець… Важко плюхнувши хвостами, кити, мов по команді, пірнули і зникли в