Читати книгу - "Поезії, Леся Українка"

так, без сну лежати,

дивитимусь, як тут по білій стелі

від бурних хвиль перебігають тіні,

чигатиму, чи не заблисне промінь,

і буду слухати без марних жахів

потужний моря спів, та й - будь-що буде!

 

V.
ЗЕМЛЯ! ЗЕМЛЯ!

 

 

Земле чужая, яка ж бо ти рідна для мене!

Мати-землице, рятуй свою бідну дитину!

Зрадило море мене, за любов заплатило знущанням.

Чуєш? і досі радіють з жарту лихого чайки.

Що ж се? я бачу - і ти постраждала від зради?

Пишна земля візантійська, наче вдова в простих шатах,

в тяжкім покрові снігів тихо сумує, бо сонце,

сонце кохане її - полюбило сперечницю-хмару…

Мати-землице, потішся! Нехай там зрадливого друга

звабила інша на час,- діти з тобою зостались,

лихо і зрада, і горе - все їх зближає до тебе,

а як доповниться чаша - вернуться в надра твої.

Щастя такого не має мати-людина ніколи.

Ти щасливіша над всіх. Земле, радій і цвіти!

 

VI.
ЕПІЛОГ

 

 

Хто не жив посеред бурі,

той ціни не знає силі,

той не знає, як людині

боротьба і праця милі.

 

Хто не жив посеред бурі,

не збагне журби безсилля,

той не знає всеї муки

примусового безділля.

 

Як я заздрила тим людям,

що не мали відпочинку,

поки їх нелюдська втома

з ніг валила на часинку!

 

День і ніч - вони на варті,-

довгий труд, коротка зміна.

День і ніч - вони в роботі,

аж німіли руки й спина.

 

Певне, їм тоді здавалось,

що немає гірше муки…

Ох, борці, якби ви знали,

що то є безсилі руки!

 

Що то є - лежати тихо,

мов сумний розбиток долі,

і на ласку здатись бурі

та чужій сназі і волі.

 

Що ж зосталося такому?

Тільки думати-гадати…

Ви, борці, прийміть сі думи.

Більш не маю що вам дати.

 

15-21.01.1911.

Чорне море коло Анатолії.

 

«Хто вам сказав, що я слабка…»

 

 

Хто вам сказав, що я слабка,

що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

чи пісня й думка кволі?

Ви чули, раз я завела

жалі та голосіння,-

то ж була буря весняна́,

а не сльота осіння.

А восени… Яка журба,

чи хто цвіте, чи в’яне,

тоді й плакучая верба

злото-багряна стане.

Коли ж суворая зима

покриє барви й квіти -

на гробі їх вона сама

розсипле самоцвіти.

 

НА РОКОВИНИ

 

 

Не він один її любив

Віддавна Україну

Поети славили в піснях,

Немов красу-дівчину.

 

Від неї переймали сміх,

І жарти, і таночки,

Її байки, немов квітки,

Сплітали у віночки.

 

Той в ній давнину покохав,

Той мрію молоденьку,-

Він перший полюбив її,

Як син кохає неньку.

 

Хоч би вона була стара,

Сумна, змарніла, бідна,-

Для сина вірного вона

Єдина, люба, рідна;

 

Хоч би була вона сліпа,

Каліка, недоріка,-

Мов рана ятриться в ньому,

Любов його велика.

 

Вкраїна бачила не раз,

Як тії закоханці

Надвечір забували все,

Про що співали вранці.

 

І, взявши дар від неї, йшли

До іншої в гостину;

Вони не знали, що то є

Любити до загину.

 

Він перший за свою любов

Тяжкі дістав кайдани,

Але до скону їй служив

Без зради, без омани.

 

Усе знесла й перемогла

Його любові сила.

Того великого вогню

І смерть не погасила.

 

 

 

У даному томі вміщені вибрані поетичні і драматичні твори Лесі Українки. При його складанні враховано досвід попередніх видань творчої спадщини поетеси, особливо останнього Зібрання творів у дванадцяти томах. Як і в дванадцятитомнику, поезії друкуються за прижиттєвими збірками (в основі всіх попередніх видань лежав хронологічний принцип, композиція збірок не бралася до уваги, всі вірші подавалися за часом написання). Тим часом три прижиттєві збірки Лесі Українки («На крилах пісень», 1893; «Думи і мрії», 1899; «Відгуки», 1902), куди ввійшла більша частина її поетичного доробку за першу половину творчого шляху, були новаторським явищем не лише за змістом, а й за формою. Леся Українка пильно дбала про композицію збірок, прагнучи, щоб кожна збірка, а в ній кожний окремий цикл, становила єдину художню цілість, по-своєму групувала поезії й інколи відступала від хронологічної канви. До того ж вона включала до збірки не все написане на той час, а лише те, що вважала кращим.

Тому в цьому томі збережена композиція прижиттєвих збірок. Що ж до текстів цих збірок, то тут враховується історія їх написання і видання. 1904 р. у Києві вийшла книжка вибраних поезій Лесі Українки під заголовком «На крилах пісень». Готуючи її, Леся Українка заново переглянула всі три збірки, опустила кілька, на її погляд, слабших поезій, ряд поезій заново відредагувала, вилучивши строфи, які вже не задовольняли її як митця. Були також зроблені орфографічні та пунктуаційні правки. У виданні «На крилах пісень» (1904) є кілька цензурних (а може, й автоцензурних) вилучень, які відновлені за першодруками закордонних видань.

Твори, що ввійшли до збірки «На крилах пісень» (1893), подаються за київським виданням 1904 р., оскільки в ньому відбита остання авторська воля. Поезії, вилучені при підготовці цієї книжки з ідейно-художніх міркувань, друкуються за першодруками. Поезії із збірок «Думи і мрії» та «Відгуки» публікуються за текстами цих видань із врахуванням авторських правок видання 1904 р.

Вірші, що не ввійшли до збірок, подаються в останніх авторських редакціях за текстами прижиттєвих публікацій, а при відсутності публікацій - за