Читати книгу - "Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер"

завантажимо, з ним завантажиться і вся інформація.

Артеміс передав охоронцеві зігнутий аркуш фор­мату А4.

— Я переконаний, що нас замесмеризують і допи­тають. Колись ми рятувалися від месмеру за сонце­захисними окулярами. Зараз цей фокус не спрацює. Тож доведеться вигадати щось інше. Ось інструкції.

Батлер прочитав.

— Можливо. Я знаю одну людину в Лімерику. Кращого для цієї роботи не знайти.

— Чудово,— кивнув Артеміс.— Потім тобі по­трібно записати на один диск усе, що ми знаємо про Народ. Усі документи, відео, схеми. Усе. І не забудь мій щоденник. У ньому вся історія.

— А куди сховати диск? — поцікавився Батлер.

Артеміс зняв із шиї ельфійський кулон.

— Мені здається, він такий же за розміром, як і диск. Ні?

Батлер сунув золотого медальйона до кишені.

— Принаймні скоро буде таким же,— підтвердив він.

Батлер приготував вечерю. Нічого особливого. Вегетаріанські роли, різотто з грибами і крем-карамель на десерт. Мульч вибрав відро нарізанихи хробаків і жуків, тушкованих у дощовій воді, та віне­грет із мохом.

— Усі запам’ятали, що робити? — запитав Арте­міс, коли група зібралася в бібліотеці.

— Так,— сказала Холлі.— Але, здається, не виста­чає кількох ключових моментів.

— Цілого плану ніхто не має. Лише те, що стосу­ється вас. Мені здається, так безпечніше. Ми маємо все необхідне обладнання?

Холлі висипала на килимок усе, що було в рюк­заку.

— Повний ЛЕПівський комплект, включаючи ка­муфляжну фольгу, мікрофони, відеокамери й аптечку.

— Плюс іще два цілих ЛЕПівських шоломи і три лазерних пістолети, що лишилися після блокади,— додав Батлер,— І прототип Куба з лабораторії.

Артеміс передав Мульчеві безпровідний телефон. — Дуже добре. Можемо починати.

Вежа Спіро

Йон Спіро сидів у своєму прозорому кабінеті й по­хмуро дивився на Сі-Куб на столі. Усі вважали, що йому легко живеться. Як же мало вони знали. Чим більше у тебе грошей, тим більше тиску ти відчува­єш. Лише тут у нього вісімсот найманих робітників, і всім хочеться грошей. Усі вимагають щорічного збільшення зарплатні, медичної страховки, дитячих садочків, регулярної перерви на каву, подвійних над­урочних і навіть можливість купувати акції. Іноді Спіро навіть сумував за тими часами, коли проблем­ного робітника просто викидали із вікна, і більше про нього ніхто не чув. Сьогодні, якщо когось вики­нути із вікна, він зателефонує адвокатові, навіть не долетівши до землі.

Сі-Куб — відповідь на всі його молитви. Золотий шанс, що випадає єдиний раз на все життя. Якщо змусити цю маленьку штучку працювати, йому на­лежатиме весь світ. Буквально. Супутники слухати­муться його наказів. Він отримає повний контроль над супутниками-шпигунами, військовими лазера­ми, комунікаційними мережами і, найголовніше, над телевізійними станціями. Увесь світ йому скориться.

Із приймальні зателефонувала секретарка.

— До вас містер Блант, сер.

Спіро натиснув кнопку інтеркому.

— Гаразд, Марлен, проведи його. І скажи, нехай відчуває вину.

Блант дійсно мав дуже винуватий вигляд, коли увійшов через подвійні двері. Двері вражали. Спіро викрав їх із бальної кімнати потопленого «Титаника». Чудовий приклад того, як влада зводить із розуму.

Арно Блант тримався не так упевнено, як у Лон­доні. Та і важко бути пихатим, коли у тебе вся голова в синцях, а в роті крім ясен нічого немає.

Спіро скривився, побачивши запалі щоки.

— Скільки зубів ти втратив?

Блант помацав рота.

— Уші. Дантишт шкажав, навіть коренів не ли­шилося.

— Заслужив,— суворо відрізав Спіро.— Що мені робити, Арно? Я лишив тобі Артеміса на блюдечку, а ти все зіпсував. Розкажи, що сталося. І не хочу ні­чого чути про землетрус. Хочу правди.

Блант витер цівку слини з куточку рота.

— Не рожумію. Щошь вибухнуло. Не жнаю що. Щось блишнуло желеним. Але точно жнаю одне. Батлер помер. Я жаштрелив його прямо в шерце. Пішля такої рани він не виживе.

— Замовкни! — гримнув Спіро.— У мене від тебе голова болить. Чим скоріше ти вставиш зуби, тим краще.

— Яшна вже майже жажили.

— Я ж наказав тобі мовчати!

— Вибачте, боше.

— Ти поставив мене в дуже складну ситуацію, Арно. Через твою некомпетентність мені довелося наймати групу Антонеллі. Карла — дівчинка розум­на, вона може вирішити, що краще отримати про­центи від справи. Це коштуватиме мені мільярдів.

Арно з усієї сили намагався виглядати винуватим.

— І не дивись на мене, як цуценя, Бланте. Зі мною цей номер не пройде. Якщо справа провалиться, ти втратиш більше, ніж кілька зубів.

Арно вирішив змінити тему.

— Ну як, ваші вчені жмушили Куб працювати?

— Ні,— зітхнув Спіро і покрутив золотий брас­лет.— Фаул добряче його зашифрував. Код вічнос­ті, чи щось таке. Той ідіот Пірсон нічого не зміг зробити.

Саме цієї миті із динаміків Сі-Куба пролунав голос.

— Містере Спіро? — сказав Куб.— Викликає Ір­ландія. Говоритимете, містере Спіро?

Йона Спіро не так легко було налякати. Іще не було такого фільму жахів, події якого змусили б його підскочити, але голос із динаміків мало не вибив його зі стільця. Якість просто неймовірна. Якщо за­плющити очі, можна легко уявити, що людина, що розмовляє, стоїть зовсім поруч.

— Хочете, я відповім?

— Я ж наказав тобі мовчати! Я і сам не знаю, як відповісти.

— Я вас чую, містере Спіро,— сказав голос.— Не­має потреби так кричати. Просто говоріть. Кубик зробить усе інше.

Спіро помітив, що на екрані Куба з’явився циф­ровий хвилеметр. Коли він говорив, крива колива­лася.

— Гаразд. Побалакаємо. Хто ти в біса такий? І як ти змусив працювати цю коробку?

— Мене зовуть Мо Дігенс, містере Спіро. Я мавпа із команди Карли Фрацетті. Не знаю, яка там у вас коробка. У мене простий телефон.

— Хто ж тоді набрав номер?

— Дитина, яку я тримаю за петельки. Спробував розказати йому, як мені важливо з вами поговорити.

— А звідки ти знаєш, що розмовляти потрібно саме зі мною? Хто дав тобі моє ім’я?

— Сам же хлопець і дав. Із радістю. Після того як побачив, що я зробив із металевим чоловіком.

Спіро зітхнув. Якщо з металевим чоловіком щось сталося, доведеться платити штраф Антонеллі.

— Що ти з ним зробив?

— Нічого особливого. Але махати пістолетом на хлопця він деякий час не зможе.

— Чому ти напав на партнера, Дігенсе?

На іншому кінці запанувала тиша. Мульч нама­гався відновити послідовність подій.

— А діло було таке, містере Спіро. Ми отримали інструкції супроводити хлопця в США. Але Мокасин з’їхав із глузду і почав розмахувати пістолетом на всі боки. Мені здалося, що це неправильно, тож я