Читати книгу - "Скорботна п'ятниця"

169
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 78
Перейти на сторінку:

IX

Ватаги, чи то пак комісії студентів, уповноважені збирати кошти, бігали по місту зі швидкістю блискавок. Призначені Пе Ка Ес Де (підготовчим комітетом скорботної демонстрації) і добровольці. Торговельні заклади — всі або майже всі в чужоземних руках — зі сміхом і побоюванням приймали гурти веселих і хитромудрих хлопців. Бакалійники, дрібні крамарі, торговці всяким начинням — ніхто не здатний був уникнути ні скальпелів студентів-медиків, ні вагів студентів-юристів, ані ступки студентів-фармакологів. Комісія, що «стригла комерцію» в центрі міста (а стригла вона її під нуль, а точніше під багато нулів після реальних одиниць), вривалася до магазинів у години найбільшого притоку покупців, коли зала була повна народу, — щоб усе виглядало більш театрально. І з комерсантового гаманця або з каси з’являлися купюри або чеки. Той, що вимахував скальпелем, у масці-черепі та білому балахоні, приймав данину в ім’я Смерті, покровительки студентів-медиків. Потім церемонійно передавав її представникові юристів, у масці й чорній тозі, щоб зважив її на вагах Феміди, а той, якщо вага його задовольняла, вручав чинш студентові-фармакологові, вбраному середньовічним алхіміком, який клав гроші в ступку, вдаючи, ніби розтирає їх.

Завершивши церемонію в одному магазині, переходили до іншого, співаючи на весь голос:

Всі наші студенти,

Всі, всі, всі…

Всі наші студенти,

Всі, всі, всі —

Хлопці-молодці!

Хлопці-молодці!

І як беруть злото,

Зло, зло, зло!

І як беруть злото,

Зло, зло, зло, —

Хлопці-молодці!

Хлопці-молодці!

Магазин Піднебесної імперії, де на видному місці висів портрет президента Сун Ят-сена й де китайці щороку бучно справляли річницю проголошення Китайської Народної Республіки, так от, магазин Піднебесної імперії, як його вперто називали тут, славився тим, що завжди найбільше жертвував на студентське свято скорботної п’ятниці. Жертвував гроші, дарував гірлянди та драпрі у вигляді драконів, гусениць, метеликів, зірок для оздоблення фасадів університетських корпусів, а також коробочки із серпантином, що вибухали сотнями, ба навіть тисячами під час підіймання чорного прапора й оголошення канікул. А все для того, щоб не говорили про «жовту небезпеку».

Обхід магазинів тривав два-три дні. Ліванських — у передмісті Конкордія (одна-однісінька вулиця, а на ній — мільйон ліванців), німецьких — по критих галереях, турецьких — довкола центрального ринку. Рідше траплялася крамничка якогось християнина, сина своєї вітчизни, що завжди був у поганому настрої.

Якийсь передчасно облисілий студент, перевдягнений ченцем, ішов, примовляючи під супровід брязкалець:

Вам, мої дівчатка,

Я сказати хочу,

Нічого губити,

Тільки честь дівочу.

А коли зустрічав по дорозі жінок, то співав:

Щоб вам з вашим тілом

Радісно жилося!

Бо нащо інакше

Тіло те здалося.

Гурт студентів, що сунув за ним, підхоплював хором:

Всі наші студенти,

Всі, всі, всі!

Всі наші студенти,

Всі, всі, всі!

Хлопці-молодці!

Хлопці-молодці!

Коли п’ють-гуляють,

Ля-ля-ля!

Коли п’ють-гуляють,

Ля-ля-ля!

Тра-ля-ля, тра-ля-ля!

Ля-ля-ля!

Хлопці-молодці!

Хлопці-молодці!

Менш показною була робота комісії, відповідальної за випуск «І не введи нас у спокусу…», щорічника про чотириногих і голкошерстих, про паскудників і скупу багату рідню, про рогоносців, флібустьєрів, священиків, веселих дівчат із будинку розпусти та про інші химерні явища.

Насамперед треба було обпатрати матеріал, — жарти тут чомусь звалися «пір’ям», — тобто дібрати жарти й плітки, зокрема вірші, нафаршировані натяками, а також прозу, авторів якої ніхто не звинувачував би у прямолінійності.

Обпатраний матеріал належало звільнити від довгих розумувань, через брак місця, або ж бодай скоротити, додати чи зняти щось навіть без згоди автора, бо співробітництво з журналом було здебільшого стихійне й анонімне.

У такому ж стилі працювали комісії по виготовленню плакатів, організації процесії та опорядженню возів, — остання була чи не найважливішою.

Тантаніс, Різник, — син і внук різників, — завдяки своїй активності був головною фігурою в цій комісії поряд з Майтінесом Пералем — Сатиром, а часом, коли той був відсутній, навіть виступав у ролі «віце-диктатора».

Кожна комісія складалася з диктатора чи президента, віце-президента та помічників або «високих посіпак».

Отож Різник був віце-президентом комісії, відповідальної за опорядження возів, які в скорботну п’ятницю мали проїхати вулицями столиці. Цей керівний пост мав допомогти йому здійснити секретний план: непомітно усунути опудало дона Рамона Монтемайора-і-Гуаля з воза «Жахи християнства».

Крім того, його завдання полегшувалося тим, що на возі мало бути дуже багато інших фігур. Аж цілих десять. Одні живі, що їх представлятимуть студенти, перевдягнені тиранами, катами, військовими й поліцаями. Інші — зроблені з картону й тканини. Кривавий синтез пошарпаної вибухами історії. Щоб мовчазне суспільство, звикле до реклам, побачило, яким сумирним було поганське варварство проти варварства християнського.

У тісному передмісті Галліто, де густо розгалужуються вулиці та вулички, — сюди, туди й на всі боки, — з глибині великого барака, відокремленого перегородкою від великого гаража, що обслуговував якесь міжнародне транспортне агентство, надаючи притулок його машинам, студенти працювали над реквізитом для возів, а їм допомагали студенти академії мистецтв, для котрих малювання й скульптура — їхній хліб.

Сатир сам узявся за «дядька» Рамона. Виходило бездоганно. Йому вдався образ цього «дядька»-багача: застигла люта посмішка, коротенькі ручки з жіночими долоньками, пихато випнуті груди, криві ноженята.

І в міру того, як фігура латифундиста, котрий був одним з найжорстокіших, найлютіших представників свого класу, ставала все довершенішою під умілими руками Сатира, що працював натхненно, воркуючи, мов кіт, із запаленою сигаретою в міцно стиснутих губах, посилювався, розгорався бій, що його Різник вів із самим собою. Покінчити з привілеями… ні, ні, він про це ніколи не обмовився й словом, тут він не піде проти своїх переконань. Він задумав інше. Його план полягав у тому, щоб викрасти опудало дядька Рамона, не залишивши порожнього місця на возі, аби ніхто не помітив пропажі. Тільки ж як це він, хлопець із простого народу, збирається вирятувати від ганьби багача, паскудника, п’яницю, звірюку, тирана й себелюбця. Але ж уста Ани Хулії… Вона дозволяє цілувати себе й торкатися грудей. Так, він повинен викрасти опудало, що його закінчує Сатир, щасливий, усміхнений, схиляючи голову то на один, то на другий бік.

Он він узяв пензля, щоб завершити роботу. Мазнув тут, мазнув там і нарешті лишився вдоволений. Повернувся спиною, відійшов кілька кроків, щоб подивитися збоку на свою роботу,

1 ... 28 29 30 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скорботна п'ятниця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скорботна п'ятниця"