Читати книгу - "Закоłот. Невимовні культи"

в Константинополі? — усміхаючись, Дамла виростає праворуч нього.

— Басилевса? — не зводячи з вогню очей, перепитує Тольґа. — А чи він і досі є? Чи не залишився він в іншому часі, коли ми, ченці Долини, стережемо сон того, хто має ся прокинути? Чекаємо на тих, хто здатен буде розбудити його… її?..

Далма не відповідає. Вона розуміє, що розум Тольґи скаламучений важкою битвою. Хрест мисливця — найважчий у скинії, а шлях — найкоротший. Тольґа й без того вже надто довго крокує цим шляхом. Але ні, його час ще не настав — вона відчувала це, бо кожен мисливець може відчувати, наскільки людина просякнута Піснею. Бо інакше поганий то буде мисливець. Мертвий.

Вона обережно поклала руку на плече Тольґи. Провела пальцями по грубому полотну, ковзнула вище, торкнулася щоки, порослої жорсткою кущастою бородою.

— Ну годі вже… тихше, мій коханий… чисті зорі сяють нам з небес… тихше…

Він незмигно дивився у багаття, на яке перетворилася почвара. За його яскравим сяйвом годі було розгледіти зорі. А губи його все шепотіли ті самі слова…

Усі вогні — Вогонь.

Бріджит втомлено прикриває очі, притискає пальці до лоба, під самою лінією волосся, починає масажувати його. Кляті слова, настільки ж марудні, як і безглузді. Що це взагалі має означати? Де вона се почула?

Записник лежить перед нею на столі. Вона все ще не наважилася його розгорнути — навіть наодинці, у своєму відсіку, наче не чужі очі, а її власні непокоїли її найбільше. Відірвавши пальці від чола, вона запустила їх у волосся. Воно дуже приємне на дотик — набагато приємніше, ніж будь-коли було її справжнє… Таке шовковисте й водночас жорстке, слухняне й майже невідчутне. Навіть руками можна було гарно його вкласти, а простий гребінець — той узагалі дозволяв робити на голові вигадливі інсталяції. Такий приємний додаток до штатного захисного імпланту… Брідж посміхнулася. Її коханки після сексу часто бавилися її волоссям. Їй се подобалося… відчувати їхні доторки, пестливі та грайливі — то ніби знову дитиною опинитися в руках матері…

Годі.

Вона поклала долоню на обкладинку записника. Там немає нічого, що могло б її злякати, ба навіть збентежити! Її готували саме для цього. Для викриття єретиків, несанкціонованих окультистів, аб’юзерів окульт-технологій. Її кондиціонували, перевіряли, знов кондиціонували і знову перевіряли. Вона бачила подібне багато разів. Вона насправді знає, що там буде — бо її вчили це знати.

Бріджит О’Шонессі рішуче розгорнула записник і вп’ялася поглядом у заповнені дрібним почерком сторінки. Гортала їх одну за одною, інколи зупиняючись на чомусь на декілька секунд. Вона не мала наміру зрозуміти, що саме тут було написано — тільки загалом визначити, що за записи потрапили їй до рук. І що далі Бріджит просувалася, то потужнішим, гучнішим ставав стукіт пульсу в скронях. Холод стиснув груди, всередині все наче провалилося донизу. Вона перегортала сторінки дедалі швидше — розуміння вже сформувалося, і тепер вона лише знаходила підтвердження, одне за одним.

— От курва… — О’Шонессі згорнула записник. В неї одразу було відчуття, що з цього виросте здоровезний чиряк, якого лишень торкнися — і він чвиркне гноєм. Ну що, принаймні тепер стало очевидним, що се надто серйозна й велика справа для неї одної. Треба переправити записника Кемідову, і хай старий недоробок формує слідчу бригаду, що стане копирсатися у тому гниднику, який виріс у тринадцятому секторі. Навіть (напевне), опинившись у цій бригаді, Бріджит не доведеться вирішувати все самій — вона лише виконуватиме накази.

Записник не був простою збіркою насмиканих звідусіль уривків та вигадок. Це був список. І не звичайної теоретичної роботи з окульт-фізики, з якої пересічнику не буде ані користі, ані шкоди (бо він просто не второпає, про що воно йдеться). Не технологічного регламенту, що є лише додатком до машин та апаратів. Це було щось геть інше — можливо, щось родом із Темних віків, коли таємне знання для людей насправді було таємним, бо використовувати його відкрито означало накликати на себе гнів мі-го.

Майлз Боген зробив список забороненого тому. Чи, радше, список списку. Навіть якщо ланцюг копій був іще довший — се не мало вирішального значення. Частково зроблений на прамові, частково — асемічним письмом, сей список був найнебезпечнішою річчю, яку Бріджит О’Шонессі будь-коли тримала у своїх руках. Атож, відповідальність з неї незабаром буде знято — хоч, попри се, вона навряд скоро вибереться з сього багна. Важко навіть уявити, наскільки жахливо-велетенською буде бюрократична процедура.

Вона навмання розгорнула книжку й втупилася в неї.

Замість плоті — циндра, замість крові — вогонь.

Вона вже бачила сей рядок. Вона вже чула його. Промовляла його.

Нездатна поворухнутися, Брідж продовжувала тупитися в сторінку. Здавалося, від тієї починає здійматися жар, хвиля за хвилею, поступово посилюючись і зростаючи. Він лизнув обличчя жінки, спочатку несміливо, наче сором’язливий коханець, що наважився лише похапцем торкнутися губами щоки, але, не зустрівши спротиву, повторив спробу, вже сміливіше, наполегливіше. Губи обпекло, гаряче повітря заповнило ніздрі, шорстко тернуло повіки. Жах крижаним вихором здійнявся десь у нутрощах, розійшовся кістками, хребтом, заморозив череп, враз притлумивши той болісний пульс, і це наче розтрощило ту тверду оболонку, в яку була закута Брідж. Вона відсахнулася, підлетівши майже до стелі, вдарилася спиною об переділку. Відчуття жару раптово зникло; шкіри знову торкнувся холодний, металевий подих корабельного повітря. Все навколо набуло неймовірної різкості, наче з очей впала невидима до того полуда.

Витираючи з чола піт, Брідж повільно спланувала додолу. Кинула обережний погляд на стіл — книжка все ще лежала розгорнута, але тепер не виглядала й не відчувалася нічим більшим за простий потертий записник.

— Каос би мя трафив, — майже вихаркнула жінка, рішучим рухом простягнувши руку та згорнувши книжку. — От же ж лайно…

Усе, що потрібно було зараз зробити — се віднести клятий записник Кемідову. Просто взяти й віднести. Нічого більше. Скинути сей тягар зі своїх плечей.

— Ні, курво, ні! — вона обхопила голову руками, запустивши пальці у волосся, що здавалося тепер наелектризованим. — Тут якась пастка, все не так просто. Чому я його відчуваю?

Саме час пожалкувати, що не була надто старанною студенткою. За часів, коли вона навчалася у Старій Флотській Академії в Кілі, майбутня служба не здавалася дуже складною. Є деякі речі, які просто відбуваються, і це природний рух, якому слід коритися, бо спротив не принесе нічого доброго. Факультет Внутрішньої безпеки та оборони — це закрита, кастова установа, куди в дев’яноста відсотках випадків потрапляють діти й родичі інспекторів. То не є феодалізм чи клановість — просто