Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

11.5

— Ти затрималась, — говорить Андрій, але якось занадто спокійно, наче просто озвучує факт

— Я знаю, — відповідаю з усмішкою. 

Спізнилась всього на дві хвилини, не більше. Дістаю мобільний і переконуюсь, що саме так і є. Я могла б огризнутись, але такого бажання немає зовсім. Просто встигла підзарядитись теплом і позитивом від своєї команди, який тепер мене наче невидима броня — захищає. 

Адже не просто так я витратила стільки часу і вклала так багато сил! У мене не просто колектив — це моя родина, мій другий дім! Як колись сказав Стас, успішність бізнесу залежить від того, наскільки віддані на тебе працюють люди. Він переконаний, що саме від твоєї команди все і залежить. Я повірила йому і зробила саме так, як він вчив. Я завжди йому вірила…

Андрій виходить першим з авто. А я зволікаю. Мені страшенно не хочеться виходити назовні. Але тільки-но я берусь за ручку, двері відчиняються.

— Ласкаво прошу у нове життя, — Андрій простягає розкриту долоню. 

— Дякую, — іронічно відповідаю і вкладаю свою руку у його. 

Тепло. Ось що я відчуваю. Та це тільки від його руки, адже від самого чоловіка віє не холодом. Він загороджується від мене стіною, наче я йому чужа. 

Здіймаю погляд й одразу ж натикаюсь на суворість на дні карих очей. Оминувши її, бачу дрібні зморшки та втомленість, яка залягає під очима. 

— Шрам, шмотки, — кидає охоронцю і відпустивши мою руку йде вперед.

А я плетусь слідом.

Перед великим будинком до мене стукається думка, що і Дороніну непросто. 

Він впливовий, вродливий, заможний. Мрія багатьох жінок. Але не коханий. Він самотній. Єдиною по-справжньому близькою людиною для нього був його найкращий друг. 

У той час, коли Стас кохався зі мною, ліжко Андрія гріли просто тіла без душ. Гола втіха і жодних емоцій.

А дім? Він чудовий, великий, наповнений слугами, але не дитячим сміхом, не коханням. У нього вкладені гроші у той час, коли у мій дім зі Стасом вкладене кохання.

Єдине, що нас поєднує, так це відсутність дитячого сміху у великих оселях. А ще мій чоловік. І з гіркотою я маю прийняти, що Стас кинув нас обох. 

У той час, коли ми з чоловіком свідомо відкладали стати батьками, то Доронін просто не має з ким створити сім'ю. Можливо, і не хоче, не відчув гострої потреби. 

Можливо, він і над цим би частіше задумувався, якби мав кохану людину? 

Напевно, саме через відсутність потрібної спорідненої душі він і вирішив, що сурогатне материнство — вихід. Що у нього буде той чи та, заради кого варто жити, продовжувати будувати імперію.

І от як тепер мені зрозуміти: ненавидіти мені Андрія, чи жаліти? Ми вороги з ним, чи союзники? 

І хто пожаліє мене?!

Шалено радий знову зустрітися з вами! Сподіваюся у вас все добре, ви зі світлом та теплом!) Спокійної ночі. До зустрічі завтра!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍