Читати книгу - "Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра"

Глава 13

ЕЛЬВІРА

– Піймалася. От тепер ти нам усе зараз розкажеш, – радісно вигукнула Віккі, як тільки переступила поріг нашої кімнати.

– Та я ніби й не тікала, – зазначила я, відкладаючи книгу.

– Ти це комусь іншому розповідай, хто не жив з тобою два роки в одній кімнаті. Більш підозрілої поведінки ми від тебе ще не бачили, – додала від себе Міла, заходячи слідом за подругою і сідаючи навпроти мене. 

   Але звісно я готувалася до їх приходу. Знала, що рано чи пізно доведеться з ними поговорити, бо не відчепляться просто.

–   Отже, зараз ти нам у подробицях розповіси коли це ти встигла злигатися з гівнюком Германом? – першою запитала Міла.

– А ще перевестися на бойовий факультет. І не виляй, бо вже вся академія про це говорить, – додала погрозливо Віккі.

– По-перше, я не переводилась нікуди, а лише прохожу додаткові заняття на першому курсі бойового факультету, а по-друге, ви ж ніби недавно щебетали, що Герман Гром красунчик, ідеал та мрія будь-якої дівчини, – єхидно нагадала їм їхні ж дифірамби.

– Це він для нас ідеал, а для таких хороших дівчаток, як ти, то гівнюк рідкісний і нічого хорошого від нього чекати не треба, – дуже серйозно відповіла Віккі.

– Якщо ти мусиш навчатись на ненависному тобою бойовому факультеті, то певно він щось тобі зробив таке, про що ти тепер мовчиш, – додала Міла.

– Що він зробив, Еля? Не бійся нам розповісти. Повір, що і на впливових красунчиків можна знайти управу. Просто треба знати з якої сторони підійти до проблеми, – загадково промовила Віккі.

    А Міла, не добре так посміхнувшись, додала: 

– Ми його так накажемо. Відіб'ємо бажання на все життя зачіпати хороших дівчат. 

– Не треба. Я вас благаю. Тільки не втручайтесь, – почала відчайдушно просити їх, розуміючи, що ці можуть. І наказати й влізти по самі вуха у чергові неприємності. 

   Довелося без зайвих подробиць усе їм розповісти як було насправді. І про туман і про те, хто допоміг Ліму все це організувати й про те, що було потім і про силу, яка прокинулась в мені, теж розповіла. 

– Ти зараз серйозно? – не на жарт здивувалася Міла. – Ми про одного й того ж Германа говоримо? 

– Ніби інших Германів Громів немає в академії, – знизала плечима, не розуміючи її.

– Хочеш сказати, що Герман не скористався зручним моментом, а цілу ніч фактично мучив себе, обмежуючись лише дитячими пестощами? – теж здивовано запитала Віккі.

– Та я б не сказала, що то були дитячі пестощі, – промовила задумливо, але вирішила цю тему не розвивати далі. – У всякому випадку того було достатньо щоб активувати мій бойовий магніт.

– Впевнена, що саме це активувало його? – раптом поцікавилась Віккі.

– Що ти маєш на увазі?

– Просто ти сказала, що дуже розлютилась вранці й запустила в нього бойову сферу. Можливо саме твій емоційний ранковий стан запустив бойовий магніт?
– Хто ти та де діла мою дурненьку подружку Віккі? – витріщила на сусідку очі Міла. За що відразу отримала подушкою по голові. 

  Поки дівчата вовтузились, я задумалась над словами Віккі. А це ж і справді може так бути. Тобто відлюдник казав мені тоді ще й про сильні емоції від втрати.

    А що, якщо я сама спровокувала свій теперішній стан? Адже я справді тоді відчувала неабиякий біль від втрати можливості бути тою, ким хотіла. 

– Еее, ти чого так зблідла? Я тільки ляпнула не думаючи, а вона вже накрутила себе, – помітила мій стан Віккі. – В будь-якому випадку що Герман, що твій колишній дружок Лім є першоджерелами твоїх теперішніх проблем.

– Ох, як би мені твої проблеми. Два факультети, купа красунчиків, неабиякі перспективи, – важко зітхнула Міла, лягаючи на ліжко.

– Ти заздрісна шкірка від мандаринки, – пирхнула Віккі й пішла у бік ванної кімнати.

– А чого це мандаринки? – не зрозуміла Міла.

– У твоїх сідниць з мандаринкою багато чого спільного, – швидко відповіла Віккі й зі сміхом зачинилася у ванній кімнаті. 

      Під гупання Міли по дверях вбиральні та обіцяння подрузі швидкої розправи я доробила домашнє завдання і задумалась як тепер мені відвідувати бібліотеку. Бо насправді вже сьогодні треба було туди сходити, але я побоялася перетнутися там з Лімом. Та це не вихід. Навчатись за мене ніхто не буде тож треба пересилити свою відразу і просто не звертати на нього жодної уваги. 

    Наступний день майже повністю пройшов на моєму факультеті травників. За виключенням одного предмету – теорії бою, який ішов останнім у розкладі. І я почала відчувати неабиякий дискомфорт на факультеті травників. Все це відбувалося через форму. Косі погляди в мій бік, шепіт за спиною і якась така відверта зневага від усіх, повз кого я проходила. 

   Першого дня це було не так помітно, як сьогодні. Певно чутки розлетілися академією і тепер усі все знали, а що не знали то скоріш за все додумали самі. Мені навіть не хочеться чути можливих варіантів тих пліток. Куди простіше було б якщо я б ходила у звичній зеленій формі. Треба якось делікатно порушити це питання перед нашим ректором.

    Але сміливою я була тільки подумки. Бо ладна хоч голяка ходити факультетом, аби зайвий раз не перетинатися з Арієм Драггом. Не зрозуміла мені реакція та нічого не можу з цим подіяти. Ніби ж приємний на вигляд дядько, не такий вже й суворий та ще й допоміг мені, а не вигнав з академії. Чому я боюсь його, поки загадка для мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍