Читати книгу - "Хаврор для короля Зберегти твоє життя, Лада Астра"

     Як його знайти в такому великому замку? Куди його переніс Оттар? Жрець. Він має знати. У виділеній йому кімнаті Жерця не було. Я заглянула в кімнату Яшки. 

– Жрець тут був? – запитала я в Моно. Це навіть ніби не мій голос був. Спокійний і рішучий, але не мій.

– Його Оттар забрав пів години тому, – занепокоєно промовив Моно. – Що відбувається Ді? 

– Не сказав куди? – проігнорувала його запитання я. Зараз не до пояснень.

– Якщо ти поясниш що відбувається, я зможу допомогти тобі Ді, – відповів Моно.

– Я прозівала і Рейнар випив отруту, – ледве вижала я з себе. 

– Тоді вони в Лазаріумі. Тільки там його можуть спасти. Там особливий магічний фон... 

– Де це місце знаходиться? – подумки я була йому вдячна, що він не задає зайвих запитань і я також не цікавилася звідки він усе це знає. Не зараз, точно не зараз. 

– Іди у центральний хол, там біля сходів є непримітні двері. За ними довгий коридор без вікон. Ідеш до кінця, далі буде вхід у підвальне приміщення. Візьми з собою факел при вході. А тепер запам'ятовуй – три поворота направо, один наліво, один направо, два наліво. Ти маєш дійти до арки з ліпниною у вигляді ангелів, за нею буде три двері, тобі потрібні ті, що по середині. За ними і буде Лазаріум, – пояснив мені Моно. 

    Я йому більше нічого не сказала і кинулася до дверей.

– Ді, – погукав мене Моно я завмерла в проході. –  Він живий.

–  Дуже на це надіюсь, – сказала я не обертаючись і пішла на пошуки потрібного мені місця. Ціль номер один і шлях до неї – єдине що я тримала собі в голові. Все іше не важливо і тільки заважає досягненню основної мети – знайти Рейнара.

      Я чітко слідувала вказівкам Моно і тому досить швидко дісталася потрібної мені арки. Мене ніхто не зупиняв. В холі було багато людей, але вони всі були зайняті обговоренням недавніх подій і на мене не звернули увагу, та зараз мені було все одно. А от біля арки чатувала охорона короля. І звісно спинила мене.

– Пропустіть, – процідила їм крізь зуби. Я і досі була у бальній сукні, що зробило неможливим моє силове проникнення. Як битись у пишній сукні?

– Туди не можна вігесса, поверніться в свою кімнату, – якимось механічним голосом відповів один з них.

– Ви мене пропустите, або позвете Оттара, інакше втратите роботу, я вам це гарантую, – погрожувала я їм. 

– Наказ нікого не пропускати, повертайтесь назад вігесса.

– Мені… треба… знати… чи він… король… живий.

– Кроль живий і зараз цілителі працюють з ним, – відповів другий, як виявилося, більш людяніший охоронець.  

     Розуміючи, що вони мене не попустять, а я не можу іншим чином туди потрапити, я відійшла до дальньої стіни і просто сіла на підлогу. Пишна сукня працювала тепер хорошою подушкою і утепленням від холодної кам'яної підлоги. 

– Що ви робите? – не втримав в собі здивування перший охоронець. Та не такий вже ти і залізний чоловік, як хочеш здаватись.

– А це вже не ваше діло. Охороняйте, а я тут посижу, – буркнула я їм обом, влаштовуючись позручніше.

   Я не піду звідси, поки на власні очі не переконаюсь, що він живий.

   Не знаю, скільки я так просиділа та в якийсь момент, коли мої очі, без мого на те бажання, вже почали закриватись, двері відчинились і до нас вийшов Оттар. 

– Адалін? Ти що тут робиш? Як ти дізналася де ми? – його здивуванню не було меж, а я тим часом з усіх сил намагалася підвестися. Ноги затекли, сукня заважала і я порпалася, як курка без потрібного результату, поки Оттар не підійшов і не допоміг мені.

– Це зараз не важливо, скажіть як Рейнар? – запитала я його, затримуючи подих.

– Жити буде, ревнивець безголовий. Вже до тями прийшов. Іди, встав йому мізки на місце. Це ж треба забути, що йому яд мають підсунути, – бурчав Оттар, швидко віддаляючись по коридору. 

– Чули? Оттар дозволив мені зайти, – промовила я до охорони і гордо пройшла в середину. Що правда шкандибаючи, бо одна нога ніяк не хотіла розтерпати.

    Приміщення всередині було дуже дивним. Я точно ще такого в своєму житті не бачила. Воно мало купольну форму і було повністю викладене з блакитного гладкого каменю. Посередині знаходилося щось типу купелі – невеликий басейн, теж викладений цим дивним каменем і наповнений блакитною водою, не природнього якогось відтінку.

  Рейнар лежав ближче до стіни на невеликій кушетці, повністю мокрий, але хоч при свідомості.  Коли я зайшла, то очі його в буквальному сенсі полізли на лоба.

– Ада? Ти як….? Як ти  мене знайшла? 

– Краще не питай. Як ти себе почуваєш? – запитала я, присідаючи на край тієї кушетки.

– Сказали, що жити буду, – хмикнув Рейнар.

– А де всі? – в приміщенні окрім нас було лише троє охоронців. Тоді де Жрець і посли з братом подівалися?

– Якщо ти про Жреця питаєш, то він у печери для відновлення перенісся, бо затратив на моє спасіння багато енгергії. А брата і інших Оттар відправив відпочивати відразу, як тільки стало зрозуміло, що я виживу, – пояснив Рейнар доволі бадьоро сідаючи на кушетці.