Читати книгу - "З різних світів, Вероніка Суховська (Shannon)"

Жахливим було й те, що Грег останнім часом почав навідуватись частіше. Так, звісно, Ерік сам прохав про це, але ж він не думав, що Кора взагалі перестане приходити на цілий тиждень. Її друга вистачало лише на те, аби приносити полоненому їжу й воду, й кидати ворожі погляди. Однак він ні слова не сказав, коли Ерік, переступивши через власну ворожість, кілька разів запитував, чи з дівчиною все гаразд. А Грег, чуючи ці питання, кожного разу кривився й кидав повний злоби погляд на полоненого. 

Вона зʼявилась так само неочікувано, як і щезла. Спустилась по сходах повільними кроками. Ерік не одразу помітив, що щось не так, хоча й відчув це. Та коли дівчина простягнула тацю, він нарешті побачив її набрякле обличчя. Очі її почервоніли від довгих сліз. 

— Що трапилось? — спитав чоловік, не звертаючи увагу на тацю. Ерік взяв дівчину за руку, та вона й не супротивилась. Знесилена, ледь не впала на нього, немов та лялька, та чоловік підхопив її, обережно саджаючи поряд. Кора поклала голову на його плече. Її холодні пальці в його руці не рухались. Почувся схлип, а за ним тихий сиплий голос дівчини:

— Тато. Він пішов… — вимовивши це, Кора заплакала. Ерік не одразу зрозумів, що значило це “пішов”, та її сльози, її вразливий вид підказали йому. 

— Я… Мені дуже шкода, — прошепотів він розгублено. Теодор, її батько, більше не спуститься сюди. Від однієї думки про це Еріку стало гірше. Він був чудовий чоловік. Один з кращих, з ким Еріку довелось зустрічатись на своєму шляху. Та зараз він ніяково обіймав дівчину, котрій зараз як ніколи була потрібна підтримка. 

Кора не говорила, а він й не розпитував, розуміючи, що, мабуть, дівчина проводила останні ночі біля ліжка тата в іншій кімнаті. Отже, він, скоріше за все, хворів. 

Чоловіча рука ніжно проводила по тендітних плечах дівчини, чиї схлипи згодом стали тихіше. Й навіть коли Кора знов заспокоїлась, вона не прибрала голови з його плеча. 

Він думав, майже був упевнений, що після церемонії прощання візьмуться й за нього. Теодора більше не має, а залишити такого сильного ворога в полоні двох жінок навіть звучало смішно. Та Кора нічого не говорила про те, що подальша доля Еріка якось міняється, а чоловік не питав, розуміючи, що їй зараз взагалі не до цього.

Хоч вона й знов почала проводити з ним більше часу, особливо по вечорах. Грег зʼявлявся рідше, лише коли дівчині була конче необхідна допомога. 

Якось ввечері Ерік, ледь знаходячись при тямі, почув їхню сварку, що неумисно почалася біля дверей:

— Ти не маєш цього робити! І я не маю! Так не може продовжуватись вічно, а його дружки не збираються повертатись за ним. 

— Ну то прекрасно! — почувся дзвінкий голос Кори. — Не роби. Я тебе не змушую. 

— Як довго ти протягнеш сама?!

— Які ідеї ти маєш? Ти ініціював сьогодні розмову в сільраді, й нагадай, хто з усього села виступив за те, щоб прийняти його у себе? 

— Коро…

— Постав відро.

— Коро…

— Постав. І йди додому. Я не налаштована й далі сваритись.