Читати книгу - "Безхатько в подарунок, Селена Рейні"

ГЛАВА 13

Тато приїхав по Христину наступного ранку (про те, що дороги розчищені, йому розповіли односельці). До того часу дівчина змогла завершити замовлення, прибрати хату та навіть зібрала речі. Її компаньйонка Мурза не стала чекати й сама пішла додому.

У місто вона приїхала після обіду. І відразу потягнулася до зарядного, очікуючи на сповіщення про неприйняті дзвінки від Павла. Телефон засвітився. Але…

– От, халепа! – невдоволено буркнула дівчина.

– Що? – запитала мама позаду. – Не заряджається?

– Заряджається. Однак моя сім-картка залишилася у телефоні прабабусі.

– Сьогодні вже пізно. Але завтра ми можемо поїхати у село і забрати твою картку, – повідомив тато.

– Гаразд, – погодилася Христина. Зрештою, у неї була газета з номером Павла.

– До тебе телефонують, – протягнула їй свій телефон молодша сестра.

Перші кілька секунд дівчина сподівалася, що це Павло. Але зі слухавки пролунав писклявий голос власниці весільного салону:

– Ти чому не на зв’язку? Скільком у місті я повинна подзвонити, щоб знайти тебе? Хутко дуй на роботу з вишивкою! Через годину у нас буде багата клієнтка!

Дівчина не встигла нічого сказати, як Зоя Василівна відключилася.

– З роботи? – стурбовано запитала мама.

Христина сумно кивнула і почала збирати вишивку. В іншому разі вона б перетелефонувала і сказала щось всупереч. Але багаті клієнти добре платять і виграє від цього як її директриса, так і сама Христина.

Вже через годину, з двома великими пакетами у яких була акуратно складена вишивка, дівчина прийшла на роботу. І дуже здивувалася, коли зрозуміла, що салон вже відчинений.

– Мені потрібно було, щоб ти ще вранці принесла вишивку! – з порога кричала Зоя Василівна. – Через тебе я ледь не втратила клієнтку! Ти хоч уявляєш, як тяжко було вмовити її перенести зустріч на кілька годин? Швидко діставай замовлення! Наречена прийде з хвилини на хвилину!

Навіть не роздягаючись, Христина виклала з пакета вишивку. І як тільки закінчила, у салон зайшла молода дівчина.

– Оленька! Яка я рада вас бачити! – побігла до клієнтки Зоя Василівна. – Чаю? Кави? Може вина? – підморгнула.

– Води. Без газу.

– Христина! – рикнула хазяйка. – Води. Без газу. Швидко!

– У нас немає кулера, – просто відповіла, знімаючи куртку.

– То збігай у магазин і купи кілька пляшечок! – дала наказ Зоя Василівна.

Христина подивилася на розлючену власницю та клієнту, яка з сумішшю нудьги та огиди оглядала салон. І вирішила, що піти у супермаркет по воду не така вже й погана ідея.

– Звичайно, – усміхнулася директрисі.

Не поспішаючи вийшла з салону. У супермаркеті кинула у кошичок кілька пляшечок води. А ще зайшла у продуктовий відділ, щоб купити собі щось на обід. Дорогою до салону зжувала булочку і випила йогурт. І повернулася на робоче місце лише через пів години. Зоя Василівна саме лестила клієнтці.

– Лише уявіть: така вишивка лежатиме на вашій весільній сукні! Кращої роботи ви не знайдете навіть в Італії!

– Ну, не знаю…, – кривилася дівчина. – Ці квіти якісь дрібні… А ці узори надто великі…

– Переробимо! – запевнила власниця.

– Ця тканина дуже біла. А це полотно таке грубе…

– Змінимо! – пообіцяла Зоя Василівна.

– І це.., воно якесь… нехарактерне!

– Зробимо характерне!

Тепер кривилася не тільки клієнтка, а і Христина. Те що хотіла дівчина, буде виглядати жахливо.

– Мені потрібне плаття з вишивкою ось такими нитками, – показала світлини на телефоні дівчина.

Христина нахилилася, щоб роздивитися моделі. І роздратовано прикусила губу. Вишивка, яку бажала наречена, була точною копією її роботи. Хіба що колір різнився через налаштування телефону.

– А коли у вас весілля? – солодко запитала Зоя Василівна.

– Скоро, – туманно відповіла.

Картинка з весільним нарядом змінилася на фото чоловіка. На фото чоловіка, якого Христина впізнала за секунду.

– О, а ось і мій наречений телефонує, – проказала Оля. – Привіт, Бублику!

Серце, удари, якого Христина досі не відчувала, перевернулося та завмерло.

– Ого, який ти пристрасний сьогодні! – засміялася у телефон Оля.

Христина не чула слів. Але впізнала тембр голосу.

– Я зараз не можу говорити з тобою про це, – грайливо сказала. – Я не одна, – додала тихцем.

Чоловік продовжував щось розповідати їй, а Оля закочувала очі.

– Все! Вдома продовжимо, – лагідно мовила і відключилася. – То на чому ми зупинилися?

Після цієї короткої розмови, дівчина аж сяяла від щастя. А Христина ледь стримувала сльози. Чоловік, якого вона вважала подарунком долі, виявився… випробуванням.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍