Читати книгу - "Монстр серед монстрів, Марія Власова"

- На всіх вас чекає неприваблива доля, - посміхнувся на мою промову Марат.

Замахнулася качалкою на цього гада, то в мене зброю праці одразу ж відібрали, і до стінки відсунули. Думають, що чоловіки, і їм усе можна?! Та як би не так! Якщо треба, я йому і без качалки  віха повіддираю, і цьому Марату, і заразі тій живучій, щоб він одну цю фіолетову травичку їв, гад! І так шкода мені стало себе, бабусь і долю свою гірку, що дозволила собі заревіти, голосно і від душі. Та так вдало, що бабки навіть повірили, кинулися онуку свою тимчасову захищати.

- Ти що робиш, супостате окаянний?! Ти чого дівчинку образив?! Принесли її вчора, всю в крові, ледве живу! А тепер ще й до сліз доводиш?! Та ми тобі зараз вуха надеремо, щоб знав, як дівчат ображати! - баба Люба своєю могутньою сковорідкою як замахнулася, так сміливці ці й відскочили до дверей.

- Не плач дитинко, не плач! - баба Оля обійняла мене, щоправда, на зріст вона ледве діставала мені до грудей, тож це я її більше жаліла.

- Дітей наших забрали, онуків! І думаєте, що тепер ми вас слухати будемо, дивитися, як дитина плаче! Давайте бабці, навалилися купою! Нема чого цим загарбникам дітей наших ображати!

Бабки похапали добро кухонне, хто з каструлею, хто з черпаком, готові були вже на цих п'ятьох загарбників кинутися, але не врахували, що сили-то не рівні. Від того то я сльози в брудний фартух витерла, голову сміливо підняла і стала попереду войовничих бабусь.

- Вам варто просити вибачення, старших ображати не можна. І особливо погрожувати їм.

- Арфію, розберися зі своєю обслугою, щоб учорашнє не повторилося ніколи, - впівоберта кинув Маратик, не спромігшись на мою відповідь. Негідник! Пішов сам, залишивши двох охоронців за нами стежити.

Із самим Арфієм розібратися було легко, один він би все одно не зміг нагодувати таку ораву воїнів. Час уже підтискав, скоро потрібно було подавати сніданок, тож вибору особливо не залишалося, як готувати. Під час роботи наша нечисть весь час чіплялася, поки мені не набридло, і я не почала махати в нього перед носом качалкою. Як виявилося, такий переконливий спосіб діє не тільки на наших солдатів, а й на тутешніх монстрів.

Час минав, скоро буде вже тиждень, як я тут перебувала, а у виконанні свого завдання не сильно просунулася. Баба Люба навчила мене їхнього алфавіту, але розібрати, що написано в книжці, до ладу не могла. Але найголовніше, за нами майже весь час стежили, придумати, як саме я зможу знову потрапити в покої головнокомандувача, виявилося досить просто, складніше було позбутися варти. Нам навіть митися не давали, і ось це було жахливо, особливо для мене. У моєму волоссі досі була засохла кров. А таке довге волосся, як у мене, потребує постійного догляду, інакше стає схожим на кінський хвіст, що звалявся. Скільки б ми не просили, вартові не зважали на наші потреби в гігієні.

На восьмий день я не витримала і вирішила знову скористатися хазяйською ванною. Здається, мене життя нічому не вчить. Щоб дістатися до потрібного мені поверху і кімнати, довелося злегка пошахраювати. Абсолютно "випадково" перекинути на ногу Арфію каструлю з окропом, ну принаймні я кричала, що це окріп. Здійнялася метушня, цей боягуз кричав, як різаний, від ледь теплої води, що потрапила йому на ногу. Бабки перелякалися і почали на ньому всі народні способи лікування від опіків застосовувати. Гаразд би ще зупинилися, коли медом і милом намазали. Зовсім інша справа, коли вони почали вмовляти його поссати на власну ногу. Словом, піднявся такий гул, що вибігти з кухні непоміченою виявилося простіше простого. Стражників біля дверей головнокомандувача не виявилося, тож я на свій страх і ризик постукала у двері. Мені не відповіли, і я сміливо зайшла всередину, цього разу щільно прикривши за собою двері. У покоях нікого не було. Запримітивши кабінет, штовхнула двері. Однак вони були замкнені на ключ, тож тепер і ключ від цих дверей доведеться діставати.

Як і очікувалося, у спальні змінили килим і білизну, навіть зі стелі кров відтерли, щоправда, сліди так само було видно. Скло у вікна вставили, але все одно зрозуміти не можу, як тепер можна тут спати? Я б не змогла. У ванну кралася задоволена життям, дверцята залишила трохи прочиненими, а то хіба мало що. В туалетній кімнаті, окрім самого фаянсового друга, була велика ванна. Це тобі не дерев'яне корито, як у мене вдома, в якому мені доводилося стояти навкарачки, тут я в повний зріст лягти зможу! Палаючи приємним передчуттям, я повернула крани та дивилася, як вода набирається у ванну. Після постійного носіння відер з водою, благості цивілізації викликали завмирання серця. Накидавши у воду пелюсток, наливши щедру порцію мила, що пахло хвоєю, і збовтавши його до ніжної піни, я вже почувалася практично в раю.