Читати книгу - "Монстр серед монстрів, Марія Власова"

Розділ 11. Дівочі сльози

Бабці й дідусі з якимось дитячим захопленням слухали про мій план помсти загарбникам. Вони взагалі з не зовсім здоровим інтересом стали готуватися до диверсій і виявляли небувалий ентузіазм.

- Любаво, я хочу тобі щось показати, - сказала мені баба Люба, коли старі вже вляглися спати. Вона дістала якусь дивну книжку з кишені спідниці.

- Що це? - злегка неуважно подивилася на обкладинку, я не знала мови, якою була написана книга, але мені вона здалася знайомою.

- Колись дуже давно я працювала тут служницею, ще за старого власника. Він у нас був людиною начитаною, любив колекціонувати все старе і рідкісне. Ось ця книга була дуже дорога йому. Він сам довго розбирав її, намагаючись вивчити одну з давніх мов. Нікому з родичів заняття пана не подобалося, а я була молода та цікава, і він побачивши в моїх очах жвавий інтерес, долучив до вивчення стародавнього фоліанта. Привабливий був чоловік, ввічливий і головне розумний. Я тому й меню змогла прочитати, мова їхня схожа на ту, що в цій книжці, - книжка й справді була старою, я із захопленням гортала сторінки під розумним поглядом бабусі.

- А мене навчите? - із передчуттям запитала в неї. Мені здавалося, я ще ніколи не була так близька до того, щоб повернутися додому.

Ось тільки чужинці не поділяли моєї радості й прагнень. Цей не до чоловік - Марат - приставив до нас стражників! Тепер навіть на кухні за нами спостерігали кілька людей, тож ні обговорити плани, ні поговорити спокійно не можна було. Найцікавіше сталося наступного ранку, коли бабусі й дідусі розійшлися капостити, а ми вирушили на кухню труїти монстрів далі. Темно було, ранній ранок, сонце ще не зійшло. Варто було нам заявитися на поріг кухні, як нас зустріло щось біле, яке махало пляшкою і страшно гарчало!

- Мати моя кухарка, це що таке?! - баба Оля схопилася за серце і почала повільно сповзати по стінці.

- Чур, тебе, нечистий! - особливо релігійні бабусі, Мотрона і Христина, почали обсипати чудовисько сіллю, ще більше погіршуючи наше становище. Решта на чолі з бабою Любою почали молитися вголос, також нечисть цю відганяти. Шум почався такий, як не на всякому базарі в людний день стояв, що і де діється, зрозуміти було неможливо.

- А ну всі замовкли!!! - закричала я, вдаривши для більшого ефекту по столу кулаком. Баба Оля підстрибнула, здається, її серцевий напад скасували. - Нечисть, а ну геть пішла з моєї кухні!

Нечисть моїми словами не перейнялася і почала від бабусь відбиватися. Своєю чергою, мені довелося схопити качалку і з нею напереваги погнатися слідом за нечистю. Це щось біле носилося між рядами, скажено верещачи та залишаючи за собою змішані з сіллю борошняні сліди.

- Любаво, залиш качалку! Його сіллю треба, сіллю! - кричала мені в спину баба Люба, бабусі відставали від мене ненабагато.

На підлогу падав посуд, непроханий гість, пробігаючи повз, скидав його зі столів. У темряві складно оцінити, як багато від нього добра постраждало, але під чобітьми він добре хрустів. І ось під цей шум, ця невідома нечисть спіткнулася об велику каструлю і полетіла на підлогу. Нас із бабусями спіткала та сама доля, тільки ми вже спіткнулися об його об'ємне тіло. Почалися крики, стогони та голосіння. Мене так сильно придавили зверху, що ні зітхнути, ні видихнути, тішило лише те, що нечисті в самому низу довелося зовсім не солодко. Бабки голосно стогнали, зовсім не поспішаючи залишати утворену купу. Кожна з них примудрилася по триста разів запитати, чи не бачив хто її вставну щелепу, і уточнити, чи була вона в неї взагалі.

Коли ввімкнулося світло, я вперше зраділа монстрам, бо вибратися з-під бабусь, які лаються, на той момент не було можливості.

- Що тут відбувається? - поцікавився з часткою глузування всюдисущий Марат. Ну так, йому смішно, а мені вже дихати нічим. Солдати почали розбирати бабусь, які лежали вище, врешті тільки я одна сама схопилася на ноги. Нечисть піднялася на карачки. Виглядала вона страшно і трохи жалюгідно.

- Чур, тебе, нечисть! - баба Оля кинула в неї жменю рису і так вдало, що в солдатів вона теж прилетіла.

- Арфію, що тут відбувається? - запитав цей суб'єкт у нечисті, як у давнього друга.

- Так це ваша нечисть! Нечестивці, Спасителя на вас немає! - заголосила баба Люба, хапаючись за серце.

- У них свої боги, - брякнула тихо, дивлячись на помічника головнокомандувача з погано прихованою ненавистю.

Один Спаситель знає, чого цей гад накоїв зі мною вчора. Нечисть підвелася на ноги та стала ще більш значною при світлі свічок. Високий чоловік із довгим волоссям здався знайомим, попри сіру шкіру.

- Ці жінки закрили мене в коморі! А варто було мені вибратися звідти, як напали на мене і почали бити! Вони не гідні життя, шановний Марат.

Кухар, чи що? Він схилився в поклоні, ніби смиренно каючись. Сам же заступник подивився на мене так, ніби вже все знав і того, хто саме в усьому винен, вибрав. Але хто ж сказав, що я мовчатиму?! Мій язик іноді мені не тільки проблеми створює, а й зад рятує!

- Ой, дивись який пан! - поплескала качалкою себе по долоні, недвозначно даючи зрозуміти цьому "кухареві", що відмінно володію і цим предметом побуту. - Як набратися вашого дорогого вина і заснути в коморі на мішку з борошном, так ми перші! А як готувати на всю цю ораву, так ні, будь ласка, працюйте баби самі?! Це, чи що, справедливо, а? Так ще й жінок похилого віку лякати видумав, нечестивий! Зараз я тобі покажу, хто тут справжній кухар!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍