Читати книгу - "Мисливець. У пошуках втраченого, Сано Бенсан"

Розділ 11

Струснувши головою, я залишив платформу і квапливо одягнувся у звичайний одяг, приховуючи наруччя, аби не виникало зайвих запитань. Попрямував на кухню, як ніколи бажаючи побачити маму. Перед тим як увійти, вдихнув глибоко повітря і вдав звичайного Дем’яна, який і далі ні про що не знав.

— Матусю привіт, — сказав якомога радісно, підійшовши до неї та обійнявши. Вдихнув її рідний аромат і цьомнув у щічку. — Вибач, що так довго спав сьогодні. Давай я все зроблю, а ти йди відпочивати.

— Все добре, мій герою, я вже майже закінчила, — відповіла вона зі звичною усмішкою, але від якої тепер в мене дрижало все всередині. — Сідай їсти поки не охололо. 

— Дякую, мам. Я за собою приберу — йди відпочивати.

Поцілувавши, підштовхнув її до дверей і дочекався доки вона все ж піде у свою кімнату. Сподівався, що вона відпочине, адже прийшла з нічної зміни. Вдовольнив свій шлунок досить швидко, цього разу були напівфабрикати, але згодиться. Треба буде дістати найкращих овочів і ще якоїсь смакоти для мами. Нічний рейд досить непогано виручив мене з ефірами. Швиденько помив за собою посуд і прибрався в будинку, аби мамі не доводилося цього робити. Увійшов у мережу в пошуках потрібних продуктів. Зазвичай, найкращі товари доставлялися в «Скайтон», хоча достеменно ніхто нічого не знав про постачальників, але вибирати не доводилося, особливо, коли там найкраще. Звісно, про ціну краще мовчати. Але зараз я міг собі це дозволити. 

Ближче до обіду я вже прямував у торговельний центр. Мусив відірватися від нав’язливих думок про мамин стан і шукати вихід, як би смішно це не звучало в наш час. Принаймні я можу бути гарним сином і подбати про неї. 

— Деме! Йоу! — почувся звідкись знайомий голос. 

Озирнувшись, побачив Влада, який вже мало не біг до мене.

— Привіт, бро, — сказав йому, буцнувшись кулаками.

— Де ти пропадаєш? — почав Влад, якого аж розпирали емоції.

— Та ось де я… 

— Та я про Етеріал! Ти чув, що там відбувається?!

— Крадькома… — намагався не видати себе.

— Ти мусиш повертатися, бо часу обмаль, щоб підвищити аватарам рівень! Кажуть, що винагорода там варта всього!

Влад так розповідав це, що аж задихався і починав запинатись, а я вже й почав почуватись винним, бо ж мовчав про свої успіхи… 

— Сьогодні зайду…

— Круто! Одразу підемо на квести. Я вже декілька рівнів набрав! — почав вихвалятися Влад, йдучи поряд. — Познайомився із деким і вони взяли мене у свою групу! Вони танки, Деме! Замовлю за тебе слівце і місце й для тебе знайдуть.

Здається, мій мозок вже закипав і вперше я відчув, наскільки мені було добре одинаком за цей час. Або ж новина про маму налаштувала мене геть на інші радощі.

— Слухай, Владе, давай вже в Етеріалі зустрінемось? Я маю ще кілька справ для мами та доставляння треба розвезти.

Майже не збрехав, але це було вагомою причиною завжди. Тому зітхнув із полегшенням, коли Влад на радощах погодився без зайвих розпитувань. Доки блукав торговельним, обдумував яким чином пояснити Владу перевтілення мого аватара… І розумів, що я цього нічим не поясню, хіба що таким же топовим таємним другом, із яким познайомився поза мережею. А що? Цей варіант найлогічніший із тих, що прийшов мені в голову. Принаймні так швидко. 

Прикупивши для мами фруктів і деяких овочів, дорогою натрапив на відбірну курятину тому взяв декілька шматків філе. Планував ще знайти філе лосося, але поштовх у плече мало не збив мене з ніг.

— Ей! Треба дивитися, куди йдете! — спересердя огризнувся я, але одразу ж пошкодував про це.

Два знайомі обличчя втупилися в мене, навіть не думаючи оминати. 

— З тобою бажають поговорити, — промовив один із них рівним голосом.

— Я про зустріч ні з ким не домовлявся, — відповів у такому ж стилі, ховаючи покупки в наплічник. — Пану Матеусу варто попереджувати заздалегідь про подібні бажання.

Оминув здорованів, але один із ним, здається той, що Іван, вхопив мене за плече. 

— Прибрав руки від мене!

— Не галасуй, малий, і ходімо…

— А це не я он там пішов? — запитав зухвало, викрутившись із його лапи. — Ще раз торкнетесь мене — вважайте, що проблеми вам гарантовані. 

Чесно кажучи, я злякався, бо бугаї налаштовані були вкрай серйозно — поглядом мало не спопеляли мене, але знали, що порушувати закон було поганою думкою і ще й на очах перехожих. Сподівався, що й і моє напускне зухвальство вони не розкусять раніше часу.

— До тебе є лише пропозиція у пана…

— Не потребую! Так і передай!

Насупив показово брови, підняв підборіддя і розвернувся, прямуючи до виходу. Бугаї залишилися позаду і за мною не йшли, від чого видихнув із полегшенням. Даремно…

— Коли просять, то варто бути ввічливим і погодитись, — із самовпевненою посмішкою промовив Роман, стоячи спертим до автівки. Мабуть, весь час чекав на мене. — Будь ласка, Дем’яне, зроби ласку і сядь в авто…

Попри вдавану ввічливість, Матеус вказав на задні дверцята, але погляд був хитрим, навіть зловіщим.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍