Читати книгу - "Новорічний поцілунок , Міра Лей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- І яке буде твоє наступне бажання? - запитую з цікавістю, затамувавши подих.
- Чому ти завжди в універ заплітаєш волосся, то у хвіст, то в пучок? - неочікувано запитує хлопець.
- Не знаю, так зручніше! - трохи спантеличено відповідаю, оскільки не розумію до чого це питання.
- У тебе дуже красиве волосся! Тобі треба частіше його розпускати! - заявляє Соколовський, тим самим ще більше збиває мене з пантелику.
- Не розумію...!
- Це і є моє наступне бажання! Хочу, щоб в універ ти ходила з розпущеним волоссям! - пояснює Влад, чим не аби як, мене дивує.
- Для чого це тобі? - здивовано запитую.
- Таке моє наступне бажання! - спокійно відповідає Соколовський.
Таке прохання хлопця мене, м'яко кажучи здивувало. Я не могла зрозуміти, яке діло Соколовському до мого волосся. Проте, це дивне бажання, я взмозі виконати без жодних зусиль. Так і бути, піду завтра з розпущеним волоссям. Тільки ось, щоб мати гарний вигляд, прийдеться сьогодні помити голову. Тим я й зайнялася, як тільки прийшла додому.
Вийшовши з ванної кімнати, бачу пропущений виклик від Лесі. Дивно, що дівчина телефонує так пізно. Тому, швидко перенабираю подругу.
- Привіт. Ти чому трубки не береш? - запитує дівчина, як тільки бере телефон.
- Привіт. Була в душі, тому й не чула дзвінка. Щось сталося? Ти чому так пізно телефонуєш? - цікавлюся в подруги та ставлю телефон на гучномовець, і щоб не гаяти час берусь обережно витирати вологе волосся.
- Глобально нічого! - заспокоює дівчина, проте не надовго - Та боюсь, тобі не сподобається, те що зараз розкажу! - так і знала, що мусить бути якесь але.
- Розповідай! - кажу важко видихаючи та навіть відставляю рушник в сторону, щоб нічого не проґавити.
- Отже, говорила я сьогодні з Ігорем, і він якось обмовився, що Андрій в суботу іде на весілля.. - жваво починає розповідати подруга, та я швидко її перебиваю.
- Лесь, якщо чесно, то мені зовсім не цікаве життя Андрія.
- Повір, цю інформацію тобі цікаво буде почути - гримає дівчина.
- Ок, давай викладуй! - таки здаюся і вирішую послухати, що такого цікаво сталося в мого колишнього кохання.
- Так ось, кажу що, Андрія разом з його батьками запросили на весілля, до сина одного з батьківських партнерів по бізнесу.
- Ну? - не терпляче запитую - І що тут цікавого?
- А те, що весілля повинно відбутися в суботу, у ресторані "Золотий Лев" - нервово видає подруга, а мене від її слів кидає в жар.
- Ні!!! - тихо протягую, не вірячи власним вухам. У ресторані "Золотий Лев", в суботу має бути весілля Наді.
- Підозрюю, в суботу ви з Андрієм побуваєте на одному весіллі - досадно каже подруга - А ще мимо батьків Андрія, має бути ще і його дівчина - останні слова мене здається добивають остаточно.
- Чорт! - мимоволі виривається з моїх уст.
- Так до чого я тобі це все розповідаю - діловито продовжує дівчина - Думаю, правильним рішенням було б, послухати бабусю, та попросити Соколовського піти зі тобою. Алло, ти мене взагалі слухаєш?
- Так - ледь чутно відповідаю.
- Якщо ти прийдеш з таким хлопцем як Влад, то здивуєш всіх. І твоїх дядька з тіткою, і Андрія з його батьками! - мрійливо розповідає подруга, і я чудово розумію що дівчина права, проте, цьому не бувати.
- Я не буду Соколовського просити про це - твердо кажу, обрізаючи все надумане.
- Що? Але чому?
- Сьогодні я попросила Влада, щоб в університеті ми удавали наче не знайомі. Як після цього я можу просити його піти зі мною на весілля моїх родичів - не охоче, та все ж, пояснюю подрузі.
- Стоп! Ти сьогодні бачилась зі Соколовським? - здивовано запитує Леся.
- Так, він заходив до нас в кафе! - на цього вирішую завершити розповідь. Як тільки розкажу що в мене було побачення з Соколовським, подруга так просто від мене не відстане.
- Отже, цих вихідних ти ночувала в Соколовського, а він у тебе, а ще сьогодні він приходив в кафе якому ти працюєш. І ти просила, щоб в універі ви вдавали вигляд наче не знайомі? Я правильно розумію? - якось занадто емоційно перепитує дівчина.
- Угу!
- Подруго, тобі там що, за ці вихідні холодний вітер голову відморозив? - нервово кричить Леся, проте, її слова викликають у мене посмішку. Оскільки розумію, що подруга просто хвилюється за мене.
- Так, Леся! Я й справді про це попросила і зовсім не шкодую! Мені вистачило однієї навіженої Сніжани, через яку я поплатилася перемогою в змаганнях. А проблеми в універі, мені зараз не потрібні - подруга декілька секунд мовчить, наче щось обдумує, а тоді уже спокійніше каже.
- Погоджуюся, що охочих повисмикувати тобі волосся, буде вдосталь. Але я впевнена що, Соколовський тебе б захистив.
- Мені не потрібен його захист і проблеми теж! І давай на цьому закінчимо, цю тему.
- І що ти тепер робитимеш? Твої родичі очікують побачити тебе з хлопцем - співчутливо запитує дівчина.
- Не знаю! - важко кажу потираючи рукою очі - Можливо попрошу Пашу сходити зі мною. В будь-якому якому разі, завжди можна сказати, що мій хлопець захворів або виникли термінові справи.
Ми ще трохи поспілкувалися з подругою, а тоді попрощавшись я взялася за переклад який отримала сьогодні зранку.
Та, як на зло, зосередитись у мене ніяк не виходило. В голову лізло безліч дурних думок. Я й до цього часу не у великому захваті була від того, що на весілля треба іти, а ще дізнавшись що там буде Андрій зі своєю дівчиною, так взагалі все бажання пропало.
Подруга права, якби, я прийшла туди з Соколовським, то втерла б усім носа. Цей хлопець вміє справити гарне враження, навіть якби, вони не знали наскільки він багатий. Соромно признатися, та мені так хотілося показати своїм родичам що у мене теж все добре. Впевнена, що на весіллі вони точно не опустять можливості похизуватися тим, яка їх доня розумниця та красуня, знайшла собі багатого чоловіка і весілля вони проводять у найдорожчому ресторані міста. Ні, я за Надю звичайно рада, ось тільки цинізм її матері мене дратує.
Та й, перед Андрієм мені теж хотілося показати що у мене все добре. Що світ клином не зійшовся на ньому одному і я можу бути щасливою без нього. І наче я це пережила, наче забула, ось тільки страшно знову зустрітися з ним. А якщо я побачу його й почуття прийдуть з новою силою? Чорт, що я верзу? Як же я заплуталась! В будь-якому випадку час лягати спати, а з усім іншим я розберуся пізніше.
Наступного дня, я як і обіцяла на пари прийшла з розпущеним волоссям. І реакція моїх одногрупників не заставила на себе чекати. Я отримала багато компліментів і більшість сказати що мені так, набагато краще. Також було декілька студентів які віталися зі мною в коридорі, та вітали з другим місцем на змаганнях. Словом такої уваги, як за сьогоднішній день я не отримувала за весь час навчання в університеті. Напевно треба частіше так ходити на пари.
На перерві я сиділа на своєму звичному вікні в холі та готувалася до наступної пари, а заодно й чекала на Аню, яка мала підійти з хвилини на хвилину. Раптом помічаю, що на телефон прийшло нове сповіщення.
Влад: "Тобі так дуже личить. Радий що ти виконала моє прохання"
Катя: "Дякую"
Коротко відписую та мимоволі посміхаюся, а тоді проводжу поглядом по присутніх. І уже через декілька секунд натикаюся на чорні наче вир очі. Хлопець сидить в компанії друзів, які щось весело обговорюють, проте він не бере участі в розмові, вся його увага прикута до мене. Він не зважаючи на друзів відкрито розглядає мене. На щастя хлопці, цього не помічають.
Я декілька хвилин змагаюся з Владом, у зоровому двобої, та таки здаюся, й перша відводжу погляд, вдаючи наче щось читаю у своєму зошиті. Проте, всі мої думки забиті хлопцем, і я борюся з великим бажанням знову не глянути на нього.
- Кхе, кхе! - зовсім поруч чую звуки які привертають мою увагу. Відставляю в сторону зошит та від здивування завмираю на місці. Адже, біля мого вікна стоїть Сніжана, з цікавістю розглядаючи мене.
- Привіт! - несподівано вітається дівчина, чим дивує мене ще більше. Я навіть для впевненості повертаюся назад, та перевіряю чи нема позаду мене ще когось. Оскільки не розумію, що цій дівчині від мене потрібно - Кажу привіт! - ще раз каже дівчина, після мого мовчання.
- Чого тобі? - сухо запитую, переводячи погляд знову на зошит, тим самим демонструючи, що мені не надто приємна її присутність.
- Я .. цей...! - запинається дівчина, оглядаючись по сторонах. Зараз вона виглядала доволі розгубленою, і це було дивно.
- Ти якщо раптом знову вирішила зарядити пилочкою по моїй нозі, то давай уже краще по лівій, а то права ще добре не зажила! - глузливо кажу відставляючи зошит в сторону.
- Що? О ні, ні звичайно! - перелякано тарахкотить жаба - Я хотіла попросити, вибачення! - видає дівчина, чим не аби як мене дивує.
- Чого це раптом? - здивовано запитую, не вірячи власним вухам.
- Я була не права! Вибач!- нервово каже Сніжана, оглядаючись по сторонах - Це в принципі все, що хотіла сказати! Побачимось! - на останок кидає дівчина, повертається та швидко йде. Я ж, залишаюся здивованою сидіти, не розуміючи, що тільки що відбулося.
- Що вона в тебе хотіла? - запитує Аня, підходячи ближче до мене, й проводжаючи поглядом жабу.
- Не повіриш! Просила вибачення! - весело кажу, ще до кінця не усвідомлюючи, що це правда.
- Сніжана? Вибачення? - здивовано перепитує дівчина.
- Сама здивована! - відповідаю, а тоді уже серйозніше додаю - То як, йдемо в їдальню?
- Так!
Їдальня у такий час була на половину порожня, тому ми швидко купили обід та присіли за вільний столик.
- До речі, ти не знаєш де Паша? Сьогодні на парах його немає, на дзвінки він також не відповідає! - вирішую запитати в подруги, підозрюю вони спілкуються частіше.
- Паша в лікарні! - несподівано заявляє дівчина.
- Що сталося?
- Порвав зв'язки на нозі! Він цих вихідних їздив на лижах кататися, і десь не вдало приземлився - швидко пояснює дівчина.
- Ого, як він себе почуває? - стурбовано запитую.
- Не погано, сьогодні вже виписують з лікарні! - відповідає подруга, а тоді трохи подумавши запитує - Можливо ми на тижні сходимо та провідаємо його?
- Так звичайно! - швидко погоджується - давай в четвер? В цей день у мене немає змін в кафе!
- Ок. Тоді домовилися!
Пообідавши, ми з Анею відправилися, по своїх аудиторіях. У мене залишилася ще одна пара, після якої я поїхала в кафе. Сьогодні відвідувачів було доволі багато, робота кипіла і я не зчулася, як до закінчення зміни залишилося менш як годину. Мушу визнати, що ввесь цей час поглядом, я шукала Соколовського.
Також не обійшлося без допитів Олі, стосовно Влада, та й не тільки Олі, цей хлопець привернув до себе увагу, цілого колективу. І всі мої доводи, що це лише мій знайомий, ніхто навіть слухати не хотів.
- Катя, тут тебе просять! - кличе мене Оля, вказуючи на невеликого хлопця у формі кар'єра.
- Мене? - здивовано перепитую, та прямую до хлопця.
- Катерина Стрілецька?
- Так!
- Для вас посилка! - вказуючи на невелику червону коробку, та передає мені бланк з ручкою - Розпишіться!
- Ви впевнені що це мені? - здивовано перепитую, оскільки не маю жодного уявлення, від кого це могло б, бути!
- Якщо ви Катерина Стрілецька - тоді впевнений! - серйозно каже хлопець.
У мене ж не залишається вибору, як розписатися та отримати пакунок. Проте, відкрити його не встигаю, оскільки час бігти на маршрутку. Час уже пізній, і якщо запізнюся, то прийдеться їхати на таксі. Тому кладу коробку в пакет, та швидко вибігаю.
Всю дорогу мене з'їдає цікавість, що в коробці та від кого вона. І як тільки опиняюся в дома, першим ділом берусь відкривати її. Чого тільки варта яскраво червона коробка, зв'язана чорною стрічкою. Цікаво, що в середині? Обережно тягну за стрічку та відкриваю коробку, й завмираю від здивування.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новорічний поцілунок , Міра Лей», після закриття браузера.