Читати книгу - "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"

Здригнувшись, Ганхілда подивилася вперед й… зрозуміла, що захоплена опором вона не помітила те, що безпросвітну темряву змінила білосніжна пустеля, яку вкриває імлисте сіре небо.

– Тобі залишилося подолати лише п’ять сходинок і ти опинишся на рівній поверхні. І як тільки ти на ній опинишся, у мене вже не вистачить сил тебе врятувати, – прошепотіла дівчинка. – Зважуйся, зараз або ніколи…

Майже усе її свідоме життя Ганхілді брехали. У тому числі її обманювали ті, кому вона довгі роки вірила без огляду.

І от як, скажіть на милість, їй з таким «послужним» списком, було зважитися на те, щоб повністю довіритися примарі, яка цілком могла виявитися ілюзією, підісланою до неї вбивцею?

– Три сходинки… – важко зітхнувши, з болем, розпачом та безвихіддю у голосі прошепотіла Брітані в її голові.

І Ганхілда наважилася.

Глибоко вдихнула, видихнула. І знову сказала:

– Гаразд, хай буде, що буде…

Тільки цього разу вона розмовляла вже не із примарною співбесідницею, а з собою. Вона сказала це собі.

І як тільки вона це собі сказала, тієї ж миті її важке й неповоротке тіло раптом ніби перетворилося на желе. А вже наступної – вона взагалі перестала його відчувати.