Читати книжки он-лайн » Детективи 🔍🕵️‍♂️🔪 » Дим і попіл, Абір Мукерджі

Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"

84
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 79
Перейти на сторінку:
class="p1">— Так?

— Я бачив, як він вийшов із будинку і пішов вулицею. Якщо він так поспішав до Калькутти, чому не попросив, щоб автомобіль подали до шпиталю? Сестрі Рувель вдалося організувати це за лічені хвилини. Погляньте,— я вказав на вулицю,— авто вже тут.

Не Здавайся обміркував мої слова.

— Може, він хотів спочатку кудись зайти?

— Можливо,— погодився я.— А може, просто не хотів більше з нами розмовляти.

Тринадцять

оверталися додому ми довше, ніж очікували, оскільки Чітпур-роуд загатила юрма немитих і босих, що прямували на південь з плакатами, як у день перегонів. Я планував дорогою на Лал-базар зупинитися біля нашої квартири і зажити дози цілющого бальзаму, але часу на це не лишилося, хоча відстрочення означало неминучу ломку. Натомість я наказав водієві їхати одразу до штаб-квартири поліції, і, закинувши Не Здавайся за його стіл заповнювати папери, я незабаром опинився в компанії секретаря лорда Таггарта, офіцера на прізвище Деніелз, якій вів мене до кабінету свого боса.

Комісар сидів за столом з пером у руці і переглядав папери.

— Що маєте для мене, Семе? — промовив він, не удостоївши мене навіть поглядом, доки я перетинав килим між подвійними дверима та його робочим місцем.

— Дас, сер. Він не відкликатиме демонстрацію і не змінюватиме місце її проведення, попри те що я пояснив йому серйозність ситуації та наслідки, до яких можуть призвести його дії.

— Дуже прикро.— Він махнув рукою, щоб я сідав.— Та хоч би що там було, це вже не наш клопіт. Віцекороль віддав наказ воякам. Від сьогодні вони вводять комендантську годину з шостої вечора.

Як на мене, це гарантований спосіб не просто плеснути олії у вогонь, а вгатити туди цілу тону потужної вибухівки. Врешті, вояки прославилися не своїм умінням розсудливо керувати натовпом.

— Ви ж не серйозно?

— Абсолютно серйозно,— відповів він.— Це все для мене?

— Ні, сер.— Я опустився на стілець навпроти нього.— Я був у Рішрі.

— Невже? — Таггарт підкреслив у звіті, який читав, кілька слів і щось нашкрябав на полях.

— Убили жінку. Медсестра, родом із Гоа, поверталася з роботи у військовому шпиталі в Барракпурі. Ви часом не знаєте, чому цю справу передали нам із Банерджі?

Таггарт нарешті підняв очі.

— Не тупіть, Семе. Це втомлює. Справу передали вам, бо я наказав передати її вам. І зробив я це, бо головна турбота віцекороля наразі полягає в тому, щоб дискредитувати Ґанді з Дасом і всіх інших лицемірів Конгресу.— Він відклав перо і зітхнув.— Слухайте, Семе, я не з тих, хто схвалює вбивства, особливо скоєні на моїх теренах, але коли вже таке сталося, можна скористатися ситуацією. Я хочу, щоб його розкрили, і якомога швидше. Це допоможе мені відкараскатись від віцекороля.

Може, у мене знову загострилися симптоми ломки, але я все одно не бачив, яким боком ця справа стосується мене. Розумніша людина промовчала б, та я віддавав перевагу озвучити своє невігластво.

— Тобто ви хочете пов’язати його з Дасом та його послідовниками? — уточнив я.

Вена на його скроні запульсувала.

— Не будьте смішним. Гадаєте, я хочу реабілітуватися? Якби хотів, навряд чи вибрав для цієї справи вас. У мене багато інших, поступливіших офіцерів, здатних упоратись із цим завданням значно краще. Мені, Семе, потрібна правда. Я хочу мати змогу сказати віцекоролю, що справа в руках найкращих людей, і хай би як шокуюче це звучить, саме такими людьми і є ви з Банерджі.

— А що, як це не послідовники Даса?

Він оглянув мене з підозрою.

— Ви маєте причини так вважати?

Навряд чи я міг зізнатись, що мої міркування базуються на подібності між понівеченим обличчям жінки та пошматованим трупом, захованим в опійному притулку в Тангрі.

— Не зовсім. Хоча і є шанс, що це побутове убивство. Можливо, замішаний чоловік.

— Маєш докази?

Я похитав головою.

— Просто теорія.

Якусь мить він пильно дивився на мене.

— Вона не бенгалка, працювала на британських військових і мешкала в Рішрі, найбільшовистському містечку на схід від Москви,— промовив він.— Доки ви не можете довести, що прикінчив її саме чоловік, раджу зосередити зусилля на прихильниках Конгресу. Маєте щось іще?

— Ні, сер.

Та все одно я подумки вирішив попросити Не Здавайся, щоб той зв’язався з сержантом Ламонтом у Рішрі і з’ясував, де був Джордж Фернандес, коли зникла його дружина, а ще поговорив з її друзями та сусідами. У Бенгалії язиками патякають стільки ж, скільки в Англії, і якщо Рут Фернандес крутила роман за спиною чоловіка, завжди знайдеться особа, яка щось та бачила.

— У такому разі,— продовжив Таггарт,— вам із сержантом Банерджі краще вирушати до мосту через Говрах. Віцекороль наказав розібратися з цією проблемою військовим, але я хочу, щоб ви приглянули.

Стренд-роуд являла собою застиглий етюд — вантажівки, автомобілі, омнібуси скелями здіймалися серед моря людей, пінистої річки смаглявих людей у білих куртах, дхоті і капелюхах з емблемою Конгресу. На мить мені здалося, що Дас прислухався до наших попереджень і наказав волонтерам Конгресу триматися подалі, але тут я їх побачив: студенти і юнаки, деякі ледь вийшли з дитячого віку, груди колесом, тоненькі ніжки, завеликі сорочки й шорти кольору хакі, ніби загін скаутів, що заблукав на екскурсії лісопарком Гемпстедгіт. І ці хлопці так налякали читачів та редакторів «Інглішмена», що віцекоролю не лишилося іншого вибору, як заборонити їхню діяльність.

Насправді ж я сумнівався, чи варто їх боятися. Цим парубкам ніколи не виштовхати нас із Індії. Підозрюю, що вистачило б допомоги у вигляді жіночого загону, щоб нагнати на них страху, і якщо вони страждають на ту ж проблему, що й Не Здавайся, не можуть заговорити з особами протилежної статі, то жіночкам і силу застосовувати не доведеться. Варто лише завести з ними розмову, і хлопці підібгають хвоста й накивають п’ятами.

Я похитав головою від абсурдності ситуації, але якщо вона і була абсурдною, цього ніхто, крім мене, не помічав. Самі волонтери сприймали себе серйозно і, судячи з розташування загонів, військові теж. На розі вулиць стояли не дівчата з жіночого корпусу, а групи суворих гуркхів з гвинтівками напоготові і байдуже спостерігали за натовпом з-під своїх крислатих капелюхів. Від них віяло прихованою загрозою, такі собі леви, що вишукують здобич; вони не квапляться, але готові нападати

1 ... 28 29 30 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дим і попіл, Абір Мукерджі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дим і попіл, Абір Мукерджі"