Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

Глава 10

У тиху годину Ярослав непомітно вискочив у вікно і вирушив до магазину. Прискорювався з кожною хвилиною, враховуючи, що на дорогу витрачається півтори години, а якщо його зникнення розкриють, контроль посилиться і плани його загону прогорять. Цього він не міг допустити.

У магазині в Ярослава був знайомий вантажник, який без проблем міг винести будь-який алкоголь і цигарки, не ставлячи до відома продавців. Сам усе запише, а у звіті розповість, що другові продав і начхати, що Ярославу ще немає вісімнадцяти.

Дорогою він встиг покурити, закусити ягідкою, назви яких ніяк не міг запам'ятати. Та й неважливо це, краще загриміти в лікарню з отруєнням, ніж випадково видати матері запах цигарок. Він ішов стежкою через ліс, від нього відскакували коники, на галявині росло багато квітів.

Недалеко від табору був яблуневий сад, куди вожатих скоро мають відправити на збори. Сорти там були різні, є вже стиглі, інколи Ярослав із хлопцями бігали туди по яблука, могли й дівчатам принести, бажаючи вразити їх іще сильніше. Зазвичай дітей туди не пускали, вожаті самі приносили їм зірвані й помиті фрукти.

Ярослав піднявся на височину, де розташовувався табір, і опинився в курилці персоналу. Він і сам часто збігав сюди, навіть вивчив, що під каменем сховані цигарки Ріка Едуардовича на чорний день, там же можна знайти запальничку.

Небезпечне місце, досить раз оступитися, щоб полетіти вниз по схилу. Сильні травми не загрожують, але подряпатися можна; внизу багато дерев і кущі, це одна з причин, з якої дітей не випускають за огорожу і постійно закривають двері. Але ж Ярослав не дитина.

Він зайшов на територію табору і натрапив на Інгрід, що ходила неподалік і розмовляла телефоном. У тиху годину заборонено залишати корпуси, але хтось змилувався. Знову наплела, як складно додзвонитися батькам в іншу країну. Хоча з таким інтернетом - не дивно.

У момент появи Ярослава вона якраз вимкнула телефон.

- Привіт і бувай, - видав він і рушив далі.

Доводити її до відома про заплановану гулянку, не збирався. І хоч як дівчина, вона здавалася непоганою, більшість одногрупників були налаштовані проти. Її однокласниця Варя розповідала багато неприємних історій, половину з них, упевнений був Ярослав, вона сама вигадала. Але його це не стосувалося, взагалі не цікаві плітки дівчат; усе, що йому треба, він сам бачив і робив висновки.

За кілька кроків з-за повороту вийшов Вадим Юрійович. Спершу кинулися в очі його шкарпетки, що не сильно відрізнялися від минулих, із написом "У тебе проблеми". Тепер уже Ярослав не сумнівався.

- Де це ти лазиш? - Вадим почав повільно наближатися, розглядаючи рюкзак у руках хлопця.

Але Ярослав був розумнішим, врахував усі варіанти й дорогою встиг заховати самі алкогольні напої в схованку, повернеться пізно ввечері й забере. Легке пиво та енергетики, що він брав дівчатам, вирішив залишити. Якби це був хтось зі старших вожатих, відібрали б усе і гроші не повернули, але на Вадима ще залишалася надія.

- Нічого серйозного, можеш зазирнути, - Ярослав неохоче відчинив рюкзак.

- Алкоголь заборонено, - нагадав він.

- Ти не мій вожатий.

- Але це не означає, що я можу тебе так просто відпустити. Коротше, що у вас намічається?

- Просто посидимо разом, трохи вип'ємо. Від такого нічого не буде, ти порахуй скільки нас і скільки пляшок.

- І скільки вас? - насупився Вадим, відкидаючи вологе волосся назад. Як і багато чоловіків, любив намочити голову повністю і не вмирати від спеки найближчу годину.

- Перерахувати кожного? Коротше, Юрійовичу, там будуть майже всі.

- А Інгрід? Щось я дивлюся, ви не дуже спілкуєтеся.

- Ну не влилася в колектив, з ким не буває? - Ярослав розвів руками. - Чесно, не мої проблеми, організацією дівчата займалися. В мене просто зв'язки, можу дістати, що завгодно. Тільки мамці не кажіть.

- То може ви і її покличете? - Вадим махнув головою в бік Інгрід. - Поспілкуєтеся, познайомитеся ближче.

- А що це ти за неї так заступаєшся?

- В тебе бувало таке, що тебе не кликали на вечірку? Звали всіх, крім тебе?

Ярослав опустив очі. Він не виглядав людиною, про яку могли забути, скоріше він сам був організатором або ж першим у списку запрошених. Проте він задумався. Ставлення до цієї ситуації дещо змінилося.

- Гаразд, але мені здається, їй не місце серед цих змій, - попередив Ярослав.

- Можливо. Ти в нас будеш за старшого. Дивись, щоб усе було нормально, і ніхто не помер, зрозумів? Можеш іти.

Ярослав вирушив у свій корпус, розмірковуючи про шанс пронести алкоголь у кімнату, якби на місці Вадима йому попався хтось зі своїх вожатих.

Минулого року вони з Дімою ще могли домовитися, невідомо як би він повівся цього літа. Раптом розуму набрався або прочитав усі томи книги "обов'язки вожатого", складені директоркою. Головне, на неї не наштовхнутися, а то відправить до бабки в село, а це гірше за каторгу.

Повернувшись із легким дзвоном пляшок, Ярослав запропонував друзям покликати Інгрід. Видавати прохання Вадима не став, сказав, що це його власне рішення. Дівчата знехотя погодилися і продовжили мріяти про майбутній вечір.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍