Читати книгу - "Кантика для Лейбовіца, Уолтер М. Міллер-мол."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Брат Френсіс дістав світлокопію.
— Розбійнику вистачило доброти, коли він лишив мені це, Ваша Святосте. Він… він помилково прийняв це за копію ілюмінованої присвяти, яку я ніс у дарунок.
— І ти не виправив його помилку?
Френсісове обличчя спалахнуло.
— Як би соромно не було мені зізнаватися, Ваша Святосте…
— То значить, це оригінальна реліквія, яку ти знайшов у сховку?
— Так…
Папа криво всміхнувся.
— Значить, злодій вирішив, ніби твоя робота сама по собі була скарбом? О, навіть грабіжник може мати гостре око на твори мистецтва, так? Монсеньйор Аґерра розказав нам про красу твоєї пам’ятки. Так шкода, що її вкрали.
— То пусте, Ваша Святосте. Я тільки шкодую про п’ятнадцять втрачених років.
— Втрачених? Як це — «втрачених»? Якби того харциза не обманула велич і краса твоєї копії, хіба він не забрав би реліквію?
Брат Френсіс допустив таку можливість.
Лев Двадцять перший узяв древній креслюнок у свої зморщені руки й обережно розгорнув його. Якийсь час мовчки вивчав його, а тоді сказав:
— Скажи нам, чи розумієш ти символи, використані Лейбовіцем? Яке значення… гм… у цієї речі?
— Ні, Ваша Святосте, моє невігластво безкінечне.
Папа нахилився до нього і прошепотів:
— Так само, як і наше, — він усміхнувся, торкнувся губами до реліквії, ніби цілував менсу[82], а тоді згорнув її знову і передав служителю. — Ми від усього серця вдячні тобі за ці п’ятнадцять років, любий сину, — додав він Френсісу. — Ці літа знадобилися, щоби зберегти оригінал. Не думай, що їх утрачено. Віддай їх Господу. Колись значення оригіналу віднайдуть, і він може стати важливим. — Старий кліпнув. Чи підморгнув? Френсіс був майже впевнений, що той підморгнув. — І завдячуватимемо ми саме тобі.
Від цього підморгування, чи то кліпання, у монаха ніби полуда спала з очей. Уперше він помітив дірочку від молі на рясі Папи. Та й сама вона була практично зношена. Килим у приймальні протерся до лисих плям, а штукатурка на стелі в кількох місцях обсипалася. Проте гідність витісняла убогість, так що ефект від підморгування швидко минув.
— Через тебе ми хочемо переказати вітання усім членам твого братства та вашому абатові, — говорив Лев. — І їм, і тобі ми даруємо наше апостольське благословення та передаємо листа із проголошенням його. — Він знову спинився і кліпнув, або ж підморгнув. — Окрім того, лист буде захищено. Ми прикріпимо його до noli molestare[83], яким відлучимо від церкви будь-кого, хто нападе на листоношу.
Брат Френсіс пробурмотів слова вдячності за такий захист від розбійників, йому здалося недоречним зауважувати, що злодій не зможе прочитати попередження чи зрозуміти покарання.
— Я зроблю все від мене залежне, щоби доставити його, Ваша Святосте.
Знову Лев нахилився ближче і прошепотів:
— А для тебе на знак нашої любові у нас є особливий дар. Перш ніж їхати, зустрінься із монсеньйором Аґеррою. Ми воліли би передати цей дар самі, та момент зараз невідповідний. Монсеньйор презентує його від нашого імені. Роби з ним усе, що тобі заманеться.
— Я щиро вдячний, Ваша Святосте.
— А тепер прощавай, любий сину.
Понтифік пішов далі, розмовляючи почергово з кожним із паломників, а на завершення урочисто благословив усіх. Аудієнція скінчилася.
Монсеньйор Аґерра торкнувся руки брата Френсіса, коли прочани пішли назовні. Він тепло обійняв ченця. Постулатор у справі канонізації святого так постарів, що чернець ледь упізнав його тільки зблизька. Та й у Френсіса побіліли скроні, а від постійного мруження за столом у копіювальні обличчя навколо очей порізьбили зморшки. Монсеньйор Аґерра передав йому згорток і лист, поки вони спускалися по scala caelestis.
Монах поглянув на адресата й кивнув. На конверті з дипломатичною печаткою виднілося його ім’я.
— Це для мене, месере?
— Так, особистий дарунок від Його Святості. Краще тут не відкривай. Отже, чи можу я щось зробити для тебе, перш ніж ти поїдеш із Нового Риму? Я буду радий показати тобі все, що ти пропустив.
Брат Френсіс на мить задумався. Попередня екскурсія здавалася вичерпною.
— Я би хотів іще раз поглянути на базиліку, месере, — врешті відповів він.
— О, ну звісно. Та чи це все?
Чернець знову змовк. Решта пілігримів пішла далеко вперед.
— Я хотів би сповідатися, — тихо промовив він.
— Немає нічого простішого, — сказав Аґерра і з усмішкою додав: — Знаєш, ти саме там, де треба. Тут тобі відпустять усе, що тебе турбує. Чи це щось надто важливе, що вимагає уваги Папи?
Френсіс залився рум’янцем й похитав головою.
— А як щодо великого пенітенціарія? Він не лише відпустить гріхи, якщо ти покутуєш, а ще й поб’є тебе різкою по голові.
— Я мав на увазі… я просив би вас, месере, — затинаючись, пояснив монах.
— Мене? Чому мене? Я ж нічим не особливий. Ти в місті, де повно червоних капелюхів, а хочеш сповідатися Мальфреддо Аґеррі.
— Тому що… тому що ви були адвокатом нашого покровителя, — пояснив Френсіс.
— О, я розумію. Ну, звісно, я вислухаю твою сповідь. Та я не зможу відпустити тобі гріхи іменем вашого патрона, ти ж знаєш. Я маю виступати від Святої Трійці, як завжди. Так підійде?
Френсіс не мав багато гріхів, та в його серці давно поселилося хвилювання, посіяне домом Аркосом, що, знайшовши сховище, він міг ускладнити справу про канонізацію. Постулатор Лейбовіца вислухав його, дав настанови і відпустив гріхи у базиліці, а тоді повів навколо древньої церкви. Під час церемонії й подальшої меси брат Френсіс звернув увагу лише на величну пишність будівлі. Тепер же літній монсеньйор показав потріскане кам’яне мурування, місця, що потребували ремонту, та жахливий стан окремих давніх фресок. І знову він мигцем побачив бідність, приховану за гідністю. Церква в ті часи не купалася в розкошах.
Нарешті Френсісу дозволили відкрити пакунок. Всередині лежав капшук. А в ньому — два гекла золота. Він витріщився на Мальфреддо Аґерру. Монсеньйор посміхався.
— Ти ж казав, що грабіжник виграв у тебе копію в боротьбі, правда? — запитав Аґерра.
— Так, месере.
— Навіть якщо це було й вимушено, ти ж сам вирішив битися з ним, еге ж? Ти прийняв
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кантика для Лейбовіца, Уолтер М. Міллер-мол.», після закриття браузера.
