Читати книгу - "Усе, що ви не знали про Гоґвортс , Дар’я Зелена"

— Там точно хтось є! — запевняє Зої. — Давайте перевіримо, поки нікого в школі нема, просто щоб бути спокійними.

— Я можу піти з тобою, мені теж щось не сподобалася сьогоднішня гра, — говорить Мартин. — Нудновато щось.

— Ну тоді я теж з вами! — приєднується Маріан.

— А тобі навіщо ? — питає Мартин.

— У мене є свої причини. Взагалі-то я хотіла з тобою нормально посидіти на матчі, а не кудись ходити, але раз уж так, то я піду з тобою й Зої.

— Ну і я тоді піду з вами, — знову демонструючи свій неперевершений слух, говорить Синамус.

— Міллі? — виглядує дівчинку Маріан.

— Оно вона сидить з хлопчиком в чудернацьких окулярах, — каже Мартин. — Вони, до речі, так гарно підходять одне одному.

— Не мели дурниць, Міллі цікавиться лише уроками травології, — каже Маріан.

— Й те вірно, — сміється Синамус. — Тоді не будемо їх відволікати від матчу, краще скоренько перевіримо що там, а потім повернемося.

***

Друзі піднімаються все вище сходами, якраз до кабінету професора Уізлі, що зараз сидить на трибунах.

— А ви не думаєте, що перед тим, як виходити, вона могла закрити кабінет? — каже Синамус.

— Давайте спочатку перевіримо чи це дійсно так, а потім, якщо що, вигадаємо інший спосіб подивитися, що коїться в її кабінеті, — відповідає Зої.

— А двері все-таки відчинені, — Маріан повертає ручку дверей.

Усі скоріше заходять до кабінету, роззиркуючись по сторонах.

— Ви бачите щось ? — питає Зої.

— Я не бачу ту клітку з тваринами, котру ми віддали професору.

— Ось вона, — каже Синамус. — А професор Уізлі гарна жінка, вона навіть накормила усіх. Оно, пусті тарілки, а тварини дрихнуть.

— І то б міг подумати, що вони за тарілку корму зрадять злодіїв, — мовить Маріан.

— До речі, й злодії без них декілька днів тихо сидять, — додає Мартин.

— Ось що я бачила! — говорить Зої, виглядаючи у вікно. — Дивіться!

— Ой лишенько! Що це таке? — питає Маріан.

— Схоже на дементорів, про яких нам розповідала нещодавно Ситула, — налякано говорить Синамус. — Проте чим вони небезпечні так і не сказала.

— Дивіться, вони наближаються сюди! Вони ж не пролетять через вікно? — питає Маріан, здригаючись від страху й холоду.

— Я не знаю, давайте краще підемо звідси. Раз у тварин все добре, то я не бачу сенсу тут залишатися, — мовить Синамус, беручи Маріан під руку, щоб відвести від вікна. — Йдемо краще знов на поле, додивимося гру.