Читати книгу - "Темний ліс"

Ло Цзі почув м'які кроки по килиму за дверима. Ходили там кілька осіб. Двері прочинилася, й у щілину про пхалася голова Ши Цяна:

— Ло Цзі, з тобою все гаразд?

Почувши ствердну відповідь, він навіть не зайшов, а просто причинив двері. Ло Цзі чув, як він із кимось розмовляє.

— Це, швидше за все, просто непорозуміння, пов'язане зі зміною літаків супроводу. Нема причин для занепокоєння.

— Що відповіли з центру керування на ваш дзвінок? — це був голос Ши Цяна.

— Сказали, що за півгодини літаки супроводу здійснять дозаправлення в повітрі й це не має нас бентежити.

— А такої ситуації в плані не було, еге ж?

— Слухай, не звертай уваги. Просто сімка винищувачів у цій колотнечі скинула навісні паливні баки[20].

— А ти чого тоді такий наляканий?

— Не переймайся, заспокойся, йди спати.

— Як я засну в цьому стані?

— Залиш когось на чергуванні. Якщо прилетиш геть виснаженим, яка з цього буде користь? Вони можуть тримати нас у стані підвищеної бойової готовності досить довго. Я давно вже розробив власну стратегію охоронної діяльності: якщо ти все гарно продумав, зробив усе, що від тебе залежить, нехай воно йде належним чином. Що має статися, те станеться, й ніхто цьому не зарадить. Не треба себе накручувати.

Почувши про «зміну супроводу», Ло Цзі знову підняв захисну шторку ілюмінатора й виглянув назовні. Картина залишалася незмінною: море хмар, осяяне місяцем, який потроху вже рухався до обрію. Він знову побачив сліди, які залишали по собі винищувачі, проте цього разу їх число зросло до шести. Він уважно придивився до шістки маленьких літаків і відзначив, що це, напевне, інша модель. Надто вони відрізнялися від четвірки, яку Ло Цзі бачив раніше.

Двері до спальні знову прочинилися й Ши Цян наполовину ввалився до кімнати.

— Ло, друже мій, просто маленьке непорозуміння, немає підстав для хвилювання. Можеш спокійно лягати спати.

— Ще залишився час, щоб поспати? Ми вже багато годин у повітрі.

— Нам летіти ще кілька годин, тож влягайся, — Ши Цян, зачинив двері й пішов.

Ло Цзі повернувся в ліжко, відшукав пляшечку зі снодійним і побачив, що Да Ши й тут не залишив шансу випадкові: у пляшечці була єдина пігулка. Він проковтнув її, глянув на маленький червоний діод під ілюмінатором, уявив собі, що це вогник комина та нарешті спокійно заснув.

* * *

Коли Ши Цян розбудив Ло Цзі, виявилося, що той проспав без сновидінь понад шість годин і почувався вельми непогано.

— Ми підлітаємо. Підіймайся та давай собі раду.

Ло Цзі пішов до туалету, щоб умитися, а коли повернувся до загальної вітальні по простий сніданок, дізнався, що вони якраз почали зниження. За десять хвилин літак, провівши в повітрі п'ятнадцять годин, здійснив м'яку посадку.

Ши Цян звелів Ло Цзі поки що залишатися в літаку, а сам вийшов назовні. Він швидко повернувся в супроводі високого бездоганно одягнутого чоловіка європейської зовнішності, схожого з вигляду на посадовця найвищого рангу.

— Це доктор Ло? — спитав можновладець, глянувши на Ло Цзі. Він зауважив, що Ши Цян не розуміє англійської, тож повторив своє запитання поганенькою китайською.

— Так, це доктор Ло, — відповів Да Ши й коротко відрекомендував його Ло Цзі: — Це містер Кент, він займається організацією твоєї зустрічі.

— Це неабияка честь для мене, — відповів Кент із легким поклоном.

Потискаючи долоню Кента, Ло Цзі подумки відзначив, що ця людина має неабиякий досвід. Зовнішність могла збити з пантелику, але блиск у очах виказував знання багатьох великих секретів. Ло Цзі немовби причарував магнетизм його погляду, чи то диявольського, чи ангельського. Ніби спостерігаєш за вибухом атомної бомби й водночас милуєшся коштовним каменем чистої води не менших розмірів… У складній палітрі почуттів, що чаїлися в цих очах, Ло Цзі досить упевнено зміг би виокремити єдине: цей момент насправді багато важить у житті цього чоловіка.

Кент звернувся до Ши Цяна:

— Ви провели чудову роботу. Ваша зона відповідальності виявилася найчіткішою. Інші мали певні проблеми в процесі.

— Ми керувалися вказівками нашого керівництва: мінімізувати число етапів подорожі, — відповів Ши Цян.

— Це абсолютно слушно. За нинішніх обставин мінімальне число етапів — запорука безпеки. Ми дотримуватимемося цього принципу й зараз, коли поїдемо на сесію, й у майбутньому.

— Коли розпочнеться сесія?

— За годину.

— Ми в такому цейтноті?

— Початок сесії не прив'язувався до конкретної години, все залежало від того, коли прибуде останній кандидат.

— Воно й на ліпше. Тож передаємо вантаж?

— Ні, відповідальність і далі покладається на вас. Як я сказав, ви — найкращий.

Ши Цян кілька секунд помовчав, глянув на Ло Цзі й кивнув:

— Коли нас вводили в курс справ два дні тому, наші люди зіткнулися з купою проблем.

— Я вам обіцяю, що це питання вирішене, й у майбутньому ви не матимете подібного клопоту. Місцева поліція та військові співпрацюватимуть у режимі найбільшого сприяння. Тож, — Кент по черзі глянув на обох, — можемо рушати.

Коли Ло Цзі ступнув на трап, довкола ще панувала темрява. Він співставив час відльоту з тривалістю перебування в повітрі й зміг приблизно визначити, в якій частині земної кулі вони опинилися. Усю зону видимості вкривав густий туман. Ліхтарі по периметру марно силкувалися прорізати його тьмяно-жовтим світлом. Інші декорації, здавалося, магічним чином перенеслися з місця відльоту: завислі в повітрі гелікоптери виднілися лише як ледь під-свічені бліді тіні на полотні туману; швидко сформоване довкола літака кільце з військової техніки й солдатів зі зброєю напоготові; кілька офіцерів із раціями напохваті обговорюють щось важливе, час від часу зиркаючи в бік трапа. Від несподіваного ревіння, що почулося звідкись згори, волосся у Ло Цзі стало сторч; навіть незворушний Кент затулив вуха й глянув у небо. Там, досить близько до землі, були помітні невиразні спалахи — стрій винищувачів, які й досі чатували в очікуванні ворога. Вихлопи реактивних двигунів окреслили широке коло, ледь помітне в суцільному тумані. Здавалося, ніби якийсь гігант із глибин космосу обвів цей світ крейдою.

Ло Цзі з трьома супровідниками сіли у вочевидь броньований автомобіль, підігнаний до самісінького трапу, й він зірвався з місця, щойно дверцята зачинилися за останнім пасажиром. Шторки на вікнах були опущені, проте світло все-таки проникало до салону, й можна було здогадатися, що їхнє