Читати книгу - "Тінь корони, RIV"

ХVІІ

       Бій тривав не годину і не дві, тому на полі бою вже поступово настало вечірнє затишшя. Ліс навколо, здавалось, поглинав звуки битви, які ставали все глухішими, ніби змирившись з цим хаосом. Вже змінювався колір неба, і темніло, але Ігвард, попри втому і втрату сил, все ще вів своє військо, не припиняючи атакувати ворогів. Його серце билося швидше, коли він відчув, що Ізідор вже був близько. Це відчуття додавало йому сил, і він, сповнений рішучості, проривався крізь ряди супротивника, не звертаючи уваги на біль і втому. Раптом, на горизонті, Ігвард побачив його — Ізідора. Серце короля затремтіло від люті та страху одночасно. Це був момент, на який він так довго чекав. Король ступив уперед, готовий до остаточної сутички, але неочікувано з темряви пролунав свист арбалетної стріли. Вона прошила його плече, і Ігвард, зойкнувши від болю, захитався та впав на одне коліно. «Короля поранено!» — почулися вигуки воїнів, і тривога миттєво поширилась серед їхніх лав. Вони зупинилися на мить, але відразу ж повернулись до бою. Ізідор, побачивши шанс, не зволікав. Він підняв свою важку зброю і рушив до короля, готовий завдати смертельного удару.

       Із кожним його кроком здавалося, що темрява стає ще важчою, і майже напевно це був його останній крок до перемоги. Але перед королем несподівано з’явилась молода дівчина. Її блискучий меч з гучним дзвоном зустрів удар Ізідора, блокуючи його важку сокиру. Вона не вагаючись відтягнула Ігварда від зіткнення, швидко відводячи його у безпечніше місце. Її рухи були майже непомітними, але смертельно ефективними. «Я не покину своїх людей!» —крикнув Ігвард, його голос був сповнений гніву, і він намагався вирватися з її рук, щоб повернутись до бою. Його серце билося як скажене, і кожна хвилина здавалася втратою можливості перемогти. «Сір! Вас поранили. Вам потрібно до Густана!» — наполегливо сказала дівчина, але в її голосі була лише тривога. Вона тягла його в безпечніше місце, намагаючись не допустити, щоб поранення короля стало смертельним. Звуки бою і дзвін мечів наближались до них, але дівчина не зупинялась. Вона тримала його міцно, навіть коли все навколо починало туманитись від крові та болю. Ігвард відчував, як його сили тануть, але не зупинявся, навіть коли його тіло відмовляло.

       На зміну королю в бій проти Ізідора вступив Ніл. Його погляд був твердим, а рука міцно стискала меч. Ніл зробив сильний боковий удар по ворогу, але той спритно відбив його сокирою. Ізідор у відповідь наніс потужний удар по грудях лицаря. Ніл упав на коліна, кров заливала його кольчугу, але він зібрав останні сили. Знесилений, він різко піднявся і своїм мечем відрубав Ізідору голову. Тіла обох впали на холодну, мокру від крові землю, більше не рухаючись. Тим часом Ігварда довели до намету Густана. «Сір! Що з вами?» — тривожно запитав цілитель, оглядаючи рану. «Нічого страшного! Це лише подряпина», — відказав Ігвард, стискаючи зуби й тримаючись за плече. «Я так і не подякував тобі», — сказав він, дивлячись на дівчину, яка його врятувала. «Я навіть не знаю твого імені» — додав король. Молода дівчина, витираючи з чола піт, подивилася на короля. «Я Вієтта Мірабіліс, Мілорде», — вклоняючись промовила вона. Її голос був наповнений енергії. Після цього вона швидко вийшла з намету й попрямувала назад у бій. Ігвард проводив її поглядом. «Відважна», — промовив Мартін, стоячи поруч і спостерігаючи за реакцією свого друга. Не встиг король віддихатися, як до намету занесли тіло Ніла. Обличчя лицарів, які принесли тіло, були похмурими. «Сір! Він загинув у сутичці з Ізідором», — сказав один із воїнів, обережно кладучи мертвого на землю. "А Ізідор?" — тихо запитав Ігвард, наче не вірячи у сказане. «Загинув», — відповів другий лицар. Густан, не звертаючи уваги на сумну інформацію, займався лише королем. «Мартіне! Подай мед, щоб уникнути зараження!» — гучно наказав Густан, не відриваючись від рани короля. «Добре!» — відповів той, швидко передаючи баночку з медом. Лікар зосереджено обробляв плече короля, намагаючись зупинити кровотечу та зняти біль. «Ти можеш швидше?!» — з нетерпінням підганяв його Ігвард. «Роблю все можливе, Сір», — відповів цілитель, не відводячи очей від роботи. У повітрі витав запах крові та ліків. Смерть лицаря Ніла лягла тінню на загальну обстановку у наметі, але його подвиг забезпечив порятунок короля.

       Ворог поступово втрачає позиції під натиском лицарів Денегора, але битва ще триває. Поле бою захоплене запеклими зіткненнями, і кожен удар мечем лунає, мов грім, відбиваючись від металу, що зустрічається з металом. «Прикрий мене!» — гукнув Томас, відступаючи до тилу й кидаючи швидкий погляд на свого побратима, чиї очі палахкотіли рішучістю. «Прикриваю!» — відповів лицар, рішуче встаючи перед принцом як щит, готовий прийняти на себе будь-який удар. І хоча бій був на піку, його поза говорила про впевненість у власних силах. Едріан стояв неподалік Томаса, коли раптово помітив Арона, який, несподівано розвернувшись, побіг у бік трьох великих дубів, що стояли окремо від решти лісу. Його рухи були нестримними, але ніби маневрував для певної мети. Він, не вагаючись, вирішив піти за ним. Едріан відчув, як серце б’ється швидше — вже не заради бою, а заради того, щоб закінчити те, що вони почали. «Ти?!» — почувся нервовий, злісний крик Арона, коли Едріан наблизився. «Так! Я! Не лицар і не лорд!» — відповів Едріан, затискаючи меч у руках, його голос був сповнений злості, очі палають люттю. Він відчував гіркоту, але це було тільки початком. Кожен його рух був точним, кожен удар спрямовувався в напрямку, де колись був поважний лицар, а тепер ворог. Із великим задоволенням він не закінчував наносити удари, кожен з яких був сповнений гніву за зраджене королівство, за Марієтту, те, що він ніяк не міг пробачити. Перший удар, другий — Едріан не зупинявся, виплескуючи всю свою ненависть у кожному русі. Арон, однак, був спритним і досвідченим воїном, одним із найкращих лицарів королівства. Його рухи були бездоганними, а кожне блокування — точне, мов вивірена механіка. Мечі зустрічались з відлунням, яке викликало у повітрі відчуття наближення бурі. Краплі поту стікали по обличчю Едріана, але він не звертав на них уваги, зосереджений тільки на боротьбі. Він знову і знову атакував, вкладаючи всю свою силу в удар. І ось, в момент, коли він з усієї сили б’є по Арону, його меч сходиться з мечем противника.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍